Він дихнув.
Зачинені двері, стиснуте від страху серце й тремтливі ноги – це не надто привабливий образ християнства. Компрометує також і «вхідний квиток», який змушений був показати Ісус – пробиті руки й бік. Лише це заспокоїло учнів, ба більше – утішило їх.
Та це, однак, ще не все. Мусило відбутися те, що було головним у цій зустрічі: «Він [Ісус] дихнув, і говорить до них: Прийміть Духа Святого!» (Ів. 20:22).
Без Святого Духа віра християнина мертва, спільнота мертва, Церква мертва. Потрібен Дух, потрібне життя.
Поки не почнемо прагнути Святого Духа, як повітря й води, у нас не розвинеться повною мірою віра, не станемо свідками Ісуса. Нашим призначенням буде щонайбільше церковний бабинець, зачинені двері, заткані вуха, затулені очі. А ще боятимемося визирнути й подивитися на світ, попри те, що нас, власне, до цього світу й послано.
