1:1-4 – Вступ
Exordium, або вступ, це приклад досконалої композиції, адже авторові вдається за допомогою лише одного речення грецькою мовою спрямувати увесь текст проповіді в перспективу Слова, з яким Господь звертається до нас. У цій частині Слово показане не як розкриття істини, а як засіб для встановлення міжособистісних стосунків. Провівши паралелі, автор запрошує нас порівняти дві стадії розвитку цих стосунків. Перша стадія в текстах СЗ описана як серія численних епізодичних Божих втручань у ці відносини через пророків та речників. На другій стадії, під час якої відбулося рішуче втручання Господа в історію людства, «промовляв Він [Бог] до нас через Сина» (Євр. 1:2). Залишаючи написаний грецькою мовою текст, автор підкреслює новизну стосунків, що вже відбуваються не через пророка, а через «Сина», і відтепер він тримає нас в напруженому очікуванні подальшого розвитку подій.
Друга частина цього речення присвячена Синові. Його статус визначений як статус «Наслідника всього» (1:2; пор. Дан. 7:13-14), як Сина і спадкоємця Давида (2Хр. 17:11-14), Авраама (Бут. 15:3-4) й Адама (Бут. 1:26; Пс. 8:5-9). Остання месіянська позиція відповідає первісній ролі Сина: Він спадкоємець усього, тому що Господь створив усе через Нього (Євр. 1:2). Тут автор охоплює традицію мудрости (Пр. 8:27-31; Муд. 7:21; 9:9; Сир. 24:2-6) і виходить за її межі. Подолавши ці межі, він дає визначення самої суті Сина в розумінні Його особистих стосунків із Господом, які є набагато ближчими, ніж зв’язок із Мудрістю (Євр. 1:3; пор. Муд. 7:25-26). Фактично Син не може бути відокремлений від Божої «слави», оскільки Він – «відблиск» Його слави. Син – це не лише маніфестація особливої характеристики Бога – Він «образ істоти Його». Він зійшов з висоти, щоб відновити зв’язок із творінням, тому автор проголошує перманентну роль Сина, Який тримає увесь всесвіт (Євр. 1:3; дієслово вжито в теперішньому часі), і далі описує історичне втручання Сина в наш світ (дієслова вжито в минулому часі). Автор нагадує два аспекти пасхального таїнства, він поступово готує читача до проповіді про христологію Христа-Первосвященика та її обґрунтування на основі Пс. 110. Порівнюючи Христа з ангелами, автор окреслює обставини, за яких відбувається прославлення Сина, так що закінчення речення проголошує першу частину проповіді (1:5-2:18), яка розгортається в презентацію традиційної христології.
Упродовж століть цей надзвичайний текст отримав належне місце серед читань Різдвяної Меси. Наступні два вірші (1:5-6), які були додані до читання, передають не зовсім точне тлумачення в. 6. Фактично цей вірш не пов’язаний із смиренним пришестям Ісуса в цей світ, а радше свідчить про Його славне у «світі майбутньому» (пор. Євр. 2:5).
1:5-14 – Стосунки Сина з Богом Отцем
Насамперед автор розглядає статус Христа у взаєминах із Богом Отцем, спираючись на цитати з текстів Писань, які ми читаємо у світлі пасхального прославлення Христа. У єврейській Біблії два таких тексти характеризують Бога Отця (Втор. 32:43 Септуагінта; Пс. 102:25-27), але контекст дозволяє нам також застосувати їх до опису воскреслого Господа (пор. Пс. 102:12-13, «Ти ж Господи встанеш» [у Септуагінті вживається минулий час «встав»]), Той, хто прийшов, щоб судити світ (пор. Втор. 32:41, «і візьму в Свою руку справедливість»). Посилання на тексти СЗ упорядковані таким чином, щоб виразити три антитези у зворотній послідовності у фрагменті, де йдеться про Христа та ангелів: Христос – ангели (1:5-6); ангели – Христос (1:7-12) та Христос – ангели (1:13-14). Автор, який, без сумніву, був талановитим оратором, спонукає слухачів до співучасти за допомогою риторичного запитання про біблійні пророцтва на початку (1:5) та наприкінці (1:13) твору. Християни мають знати, як розташувати ці пророцтва в Біблії і як визначити, кого саме вони стосуються, хто не є ангелом, а Царем-Месією, Який возсідає на престолі.
У цих пророцтвах Христос проголошений Сином Бога (1:5; Пс. 2:7; 1Хр. 17:13). Ангели мають поклонятися Йому (Втор. 32:43 Септуагінта), бо Його воскресення зробило його «Первородним» (Пс. 89:27) і дозволило увійти в «майбутній світ» (1:6; пор. 2:5). Ангели – це створіння, які можуть змінюватися й повинні підпорядковуватися (1:7; Пс. 104:4), тоді як Христос незмінний і всемогутній (1:8-12; Пс. 45:6-7; 102:25-27). Пророцтво про того, хто возсідає праворуч від престолу Господа, стосується Христа (1:13; Пс. 110:1), тоді як ангели послані у світ, щоб служити обраним (1:14).
Згідно з даним фрагментом, «ім’я», успадковане Христом (пор. 1:4), означає насамперед титул «Син Божий» (1:5), «Первородний» (1:6), (1:8,9) та «Господь» (1:10). Зазначені титули, імена Бога Сина підтверджені такими тезами: прославлений Христос возсідає на віковічному престолі, тримаючи Боже берло (1:8); Він помазаний як Цар усього сущого, бо постраждав і пройшов хресні муки (1:9); Творець Всесвіту, Він залишатиметься незмінним, тоді як завдяки Його дії все Його творіння буде змінюватися (1:10-12). Отже, Його стосунки з Богом найближчі. Порівняння Його з ангелами дає нам можливість ще краще зрозуміти Його вищість над усім творінням.
