Щодо історичних обставин написання тексту послання, досить важко визначити конкретний час його створення. Церква запевняє, що цей текст є богонатхненним, виступає частиною Біблії і разом з іншими текстами НЗ передає автентичне одкровення Ісуса Христа. Однак ми не можемо відповісти на запитання із стовідсотковою впевненістю: хто створив цю проповідь, де і коли вона була написана і кому надіслана в письмовому вигляді
Версія авторства Павла?
Сам текст містить ім’я лише однієї людини, що жила в той час, – «наш брат Тимофій» (13:23), і лише одну вказівку на географічну місцевість та людей, які там проживали, – «ті, хто в Італії» (13:24). У НЗ згадується лише одна людина на ім’я Тимофій; зазначене ім’я зустрічається дуже часто, принаймні 23 рази. Це учень Павла, який став помічником апостола. У 1Сол. 3:2 Павло називає його «наш брат», виразом, який ми знаходимо знову в Євр. 13:23. Досить імовірно, що мова йде про того самого Тимофія, чия особистість добре відома тим, кому адресоване послання. Усі зазначені факти дають підстави вважати, що проповідь була написана при тих самих обставинах, що й інші послання Павла. Фактично найраніші свідчення про походження цього твору містять докази на користь авторства Павла, навіть якщо пряма заява про те, що сам Павло написав це послання, відсутня.
Сучасні інтерпретатори біблійних текстів спостерегли, що Послання до євреїв має занадто багато відмінностей, якщо порівнювати його з автентичними посланнями апостола Павла, авторство яких не викликає сумніву. Стиль твору не відзначається притаманною стилю Павла імпульсивною спонтанністю. Указані стилістичні особливості зраджують автора, що залишається в тіні і не робить посилань на авторитет апостола. Цей невідомий автор не чинить так, як робив Павло, коли чітко проголошував свої владні повноваження й охоче говорив про себе.
Автор
Деякі сучасні богослови навіть не беруть до уваги гіпотезу про авторство Павла в широкому сенсі цього слова, проте така позиція не підкріплена серйозними аргументами, оскільки Послання до євреїв перегукується з іншими посланнями Павла в кількох надзвичайно важливих моментах. Зокрема, критичне ставлення автора послання до старозавітного закону виражене досить категорично (пор. Євр. 7:12,18-19; 8:13; 10:1,8-9). Ці тези можна порівняти з поглядами Павла в Посланні до галатів та Посланні до римлян. З іншого боку, смирення Христа, Який став відкупительною жертвою (Рим. 5:19; Фил. 2:8), ми також знаходимо у Євр. 5:8. Жертовність хресних мук Христа, яка також виступає темою цього послання (Євр. 9:14; 10:10), має зв’язок із кількома текстами Павла (1Кор. 5:7; Рим. 3:25; Еф. 5:2) та іншими аспектами христології, досить близькими для Послання до євреїв тощо. Павлових послань, написаних в ув’язненні. Отже, досить обґрунтована східна традиція отримує солідну доказову базу: Послання до євреїв має стосунок до фігури Павла. Автор цього послання був причетний до групи співпрацівників апостола Павла. Жоден аргумент проти цього висновку не дозволить нам виключити можливість того, що він міг бути одним із товаришів апостола, який схвально поставився до цієї праці. Ми можемо припустити, що заключні вірші написані самим Павлом. Таким чином, він, мабуть, прагнув підтримати власним авторитетом свого товариша, який міг бути автором цієї проповіді. Така гіпотеза виглядає досить імовірною, незважаючи на те що вона не може бути повністю доведеною чи спростованою.
Багато дослідників зробили спроби визначити авторство представленої проповіді. До переліку імен імовірних авторів, запропонованих у патристичну епоху (Лука, Климент Римський, Варнава), пізніше були додані інші імена (Пилип, Юда, Сила, Прискила, Аполлос). Найкращим кандидатом вважається Аполлос, оскільки він мав юдейське походження, був родом із Олександрії, ґрунтовно знав тексти Писання та був обізнаним із літературою (пор. Дії 18:24-28), мав зв’язки з Павлом (1Кор. 1:12; 3:4-9; 16:12; Тит. 3:13), однак відсутність будь-якого попереднього свідчення не дає нам можливости зазирнути глибше.
Адресати
Ми знаходимо єдину вказівку на географічну місцевість у тексті послання в підсумковому дискурсі, де автор передає вітання від тих, «хто в Італії» (13:24). Така невизначеність не дозволяє робити будь-які висновки про місце, з якого лист був відправлений, та про географічні рамки цільової авдиторії. Згідно з традиційною назвою, люди до яких звертався автор, були «юдеями», однак текст проповіді жодним чином не дає підстав вважати, що цей атрибут доведений. У жодному місці послання автор прямо не звертається ні до юдеїв чи «язичників», але він звертається до християн, не переймаючись проблемою походження своїх слухачів із середовища юдеїв чи то язичників.
У посланні не йдеться про новонавернених. Отже, ті люди, до яких звертається автор, були християнами впродовж тривалого часу (пор. 5:12). Вони не знали Господа особисто (2:3), і цей факт не додає нам впевнсности щодо їхнього палестинського походження. У перші дні після навернення вони терпляче переживали труднощі та переслідування (10:32-34). Але саме тепер, коли виникли нові труднощі, існує небезпека, що їхня віра може похитнутися (12:1-3). Лише в одному місці своєї проповіді (5:11-12) автор навіть картає їх за те, що вони стали необачними, проте наступна фраза демонструє, що він застосовує ораторський прийом: швидко змінює інтонацію, почавши хвалити їх за їхню старанність, і пояснює, що все, що він досі сказав, спрямоване на те, аби їх підбадьорити (6:9-12). Автор наполегливо звертається до них з настановою протистояти гріху, тому що гріх є безповоротний шлях до втрати прощення (10:26-31; 12:16-17), і застерігає їх від того, щоб вони дотримувалися юдейських позицій (13:9-10).
Жодна з цих ознак не є достатньо чіткою, щоб ідентифікувати християнську спільноту, про яку нам відомо з інших джерел. Усі ці ознаки вказують на ситуацію, що була досить характерною для другої половини І ст. Можна припустити, що географічними межами існування цієї спільноти є такі місця, як Єрусалим, Рим, Ефес, Коринт, Галатія, Антіохія, однак жодне з них не має досить переконливих доказів на свою користь.
Разом із тим думки щодо часу написання цього послання досить різняться, і часові рамки з 52 по 115 роки після Р. X. – це досить великий період. Рівень розвитку христології в даному посланні вказує на те, що найраніша дата написання є малоймовірною. Ми зустрічаємо посилання на цей лист у творі Климента Римського (прибл. 95 р.?), і саме цей факт свідчить проти того, щоб розглядати дуже пізню дату написання. Якщо брати до уваги стилістику, коли автор говорить про ритуали жертвоприношення, які виконували юдейські священики, можна припустити, що Єрусалимський Храм ще не був зруйнований у період написання проповіді. Дата якраз напередодні юдейської війни (66-70 роки після Р. X.) може вважатися найімовірнішою датою написання цього послання. Згадка про Тимофія також провадить нас у тому напрямку, що й східна традиція, яка обстоює зв’язок цього послання з творчістю Павла.
