Послання до євреїв – це прекрасний зразок християнської проповіді, і саме тому з пастирської точки зору воно викликає особливий інтерес у читача. Це послання посилює нашу віру, глибоко розкриваючи священичий аспект місії Ісуса Христа як, і таким чином закликає до нового зростання християнського життя.
Початок
Щоб розпочати наше знайомство з цим твором, варто прочитати вступні речення (1:1-4), а потім відразу перейти до останніх віршів послання (13:22-25). Перше речення відчутно відрізняється від вступних рядків інших Павлових послань. На початку твору не вказано ім’я автора та відсутні традиційні вітання до адресатів. Отже, цей фрагмент можна вважати не вступною частиною листа, а прологом до проповіді. Водночас вірші заключної частини за своєю стилістикою досить нагадують Павлове закінчення послань: вони містять певні новини, вітання, які автор отримав та має передати, і завершуються побажанням «благодаті» (Рим. 16:20; 1Кор. 16:23 та ін.).
До якого літературного жанру належить основна частина послання, що лежить між початком і за своїм стилем нагадує проповідь, і заключною частиною, написаною в епістолярному жанрі? Давайте спробуємо відповісти на це запитання, проаналізувавши увесь текст. Тоді ми переконаємось, що дане послання не належить до змішаного жанру, як можна очікувати. Єдиний виняток – це коротка епістолярна фраза (13:19), яка з’являється наприкінці перед фрагментом урочистого завершення проповіді (13:20-21). Уся основна частина послання побудована за принципами риторики. Ми не знайдемо в ній жодного елемента, характерного для твору, що належить до епістолярного жанру.
Таким чином, перед нами яскравий зразок християнської проповіді, написаної мандрівним апостолом (у 13:17-18 ми можемо помітити, що ім’я автора не з’являється в переліку імен «очільників» спільноти, яким воно адресоване) і надісланої в письмовій формі християнам, які перебувають на відстані. Саме тому до основного тексту було додано кілька речень в епістолярному стилі. Перше з цих речень доводить, що увесь попередній текст – це проповідь. Автор звертається зі словами: «Благаю ж вас, браття, прийміть потіхи» (13:22). Тлумачі біблійних текстів вважають цей твір докладною проповіддю, у кінці якої автор залишає коротке повідомлення.
Якою ж є структура згаданої проповіді? Тома Аквінський пропонує умовно поділити текст послання на дві частини. Перша частина розглядає питання доктрини (1:1-10:39), а друга – присвячена моральним принципам християнського життя (11:1-13:25), так як це ми спостерігаємо в Посланні до римлян. Такий поділ має певні підстави, він не бере до уваги наявність кількох повчань у так званій «доктринальній частині» (2:1-4; 3:7-4:16; 5:11-6:12; 10:19-39). Багато сучасних інтерпретаторів біблійних текстів, особливо в Німеччині, вважають, що текст послання варто поділити на три частини, кожна з яких поєднує доктрину й проповідь, що ґрунтуються на трьох взаємопов’язаних темах: 1) Боже Слово (1:1-4:13); 2) Христос Первосвященик (4:14-10:31) та 3) християнське життя (10:32-12:29). Главу 13 досить часто вважають додатком. На перший погляд, така структура є досить раціональною, але вона не бере до уваги той факт, що автор згадує про Христа Первосвященика раніше 4:14. Він починає розвивати цю тему уже наприкінці гл. 2 (в. 17).
Детальне дослідження літературних прийомів твору, основні положення якого схвально сприймають багато вчених-богословів, дає можливість зробити висновок, що це послання варто поділити на п’ять частин, а деякі з них – ще на кілька секцій. Кожна з цих частин розпочинається з propositio (термін, запозичений із стародавньої риторики, що означає «оголошення про предмет розмови»). Дуже важливо визначити ці proposition-формули якомога точніше, щоб збагнути їх взаємозв’язки та зрозуміти думку автора.
1) Згідно з правилами риторики, перше propositio ми знаходимо наприкінці exordium. Автор проголошує, що «Син» (1:2) «славніше за них успадкував (ангелів) Ім’я» (1:4). Таким чином автор зауважує, що темою першої частини буде «ім’я» відтепер прославленого Христа. Іншими словами, це буде експозиція христології. Саме тому, що це «ім’я» передає кілька різних аспектів, однієї назви недостатньо, аби розкрити його зміст. Потрібне детальне пояснення. Автор подає розгорнуте пояснення у фрагменті 1:5-2:18, порівнюючи статус Христа зі статусом ангелів.
2) Друге propositio ми знаходимо наприкінці першої частини. У цьому фрагменті автор проголошує, що «Ісус» (2:9) повинен був стати «милостивим та вірним Первосвящеником» (2:17); ця тема є абсолютно новою. Друга частина складається з двох секцій, кожна з яких описує окрему рису Первосвященика: «вірність» (3:1-4:14) та «милосердність» (4:15-5:10).
3) Третє propositio міститься наприкінці другої частини. У цьому фрагменті автор проголошує, що Христос а) створений досконалим, б) став джерелом вічного спасення тих, які підкоряються Йому, в) призначений Господом Первосвящеником за чином Мелхиседека (5:9-10). Негайно після цього він зауважує, що «про це нам би треба багато казати» (5:11), таким чином окреслюючи тему наступної частини проповіді. Ця третя частина є важливішою за всі інші. Вона розпочинається з могутнього заклику уважно сприйняти слово (5:11-6:20), а далі поділена на три секції, а саме – містить виклад доктрини, що розглядає три основні пункти, про які йдеться в 5:9-10, яке починається з останнього: в) 7:1-28, а) 8:1-9:28, б) 10:1-18. Зазначена частина завершується повчанням, яке забезпечує зв’язок між викладеною доктриною та розгортанням християнського життя.
4) Четверте propositio розташоване наприкінці повчання. Автор наполягає на необхідності взаємодії двох аспектів християнського життя: «витривалости» (10:36-37) та «віри», щоб жити праведним життям (10:38-39). Четверта частина розглядає зазначені два аспекти, розпочинаючи, звичайно, з останнього: опис зразкової віри предків (11:1-40) передує заклику до витривалости у випробуваннях (12:1-13).
(5) П’яте і останнє propositio ми знаходимо наприкінці другої секції. Тут автор запрошує християн: «Чиніть прості стежки ногам вашим» (12:13). Початок п’ятої частини визначає природу цих стежок: «Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість» (12:14); зазначена теза і є темою п’ятої частини (12:14-13:18).
Урочисто завершуючи проповідь, автор, перш ніж завершити короткою доксологією із заключним словом «Амінь», коротко нагадує основні принципи вчення (13:20) і висловлює побажання, що перегукується з наступним повчанням (13:21). Фінальні вірші (13:22-25), написані в епістолярному стилі, не належать до тексту проповіді.
