8-20 – Основна частина послання
Основна частина послання складається із двох секцій. Перша (вв. 8-16) ретельно готує підґрунтя для безпосереднього прохання, котре автор висловлює в другій (вв. 17-20).
Павло розкриває свій задум, дбайливо добираючи правильні вирази для звертання в першій секції. Більшість із цих виразів створені так, щоб підкорити серце Архипа. Павло натякає на своє прагнення, проте не опирається на свій апостольський авторитет (вв. 8-9), щоб отримати добровільну згоду Архипа (в. 14). Він не забуває згадати про своє ув’язнення як місіонера (в. 9). Він називає Онисима «сином» (в. 10), «потрібним» (в. 11), «своїм серцем» (в. 12), слугою замість Архипа (в. 13) та вічним братом у Христі (вв. 15-16). Усі ці посилання слугують для того, щоби завоювати поблажливе ставлення Архипа до Павлового наміру щодо Онисима ще до того, як він має висловити своє основне прохання.
Риторику Павла у вв. 8-9 можна порівняти з риторикою в. 19. В обох фрагментах Павло говорить про свій статус і права апостола та духовної довіреної особи Архипа. Він прагне, щоб Архип зрозумів, наскільки принизив себе, не наказуючи Архипу, не скориставшись своїм становищем апостола, а звертаючись до нього як до свого товариша. Павло навчився такої смиренности від Ісуса, бо «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної» (Фил. 2:6-8).
Чому Павло несподівано перериває хід думки у в. 9 і говорить про своє ув’язнення як місіонера? Він уже натякнув на цей факт на початку послання. Подібні повторювані згадки про його ув’язнення відіграють важливу роль у контексті всього прохання. Висловлюючи прохання до Архипа пожертвувати чимось заради Євангелія, він сам для цієї мети жертвує своїм життям. Якщо Архип ставиться до Павла як до співпрацівника в Христі, він має долучитися до Павлових страждань, пожертвувавши чимось, що належить йому.
У в. 11 Павло описує на прикладі конкретного чоловіка Онисима, які радикальні зміни відбуваються в житті людини після того, як вона прийняла Христа. До навернення, а саме – без Христа, Онисим був «непотрібним». Незважаючи на те, що Павло не говорить, в якому сенсі Онисим був непотрібним, можемо зробити загальні висновки: людське існування без Христа є для Павла, зрештою, непотрібним. Після навернення до Бога, а саме – увірувавши в Христа, Онисим став «створінням новим» (2Кор. 5:17) а отже, став дійсно «корисним». Найкращий спосіб для кожної людини приносити справжню користь – перебувати в Ісусі Христі.
У вв. 13-14 Павло непрямо висловлює надію, що Архип поверне Онисима Павлу, щоби той був корисним у служінні. Щоб Павло міг отримати Онисима назад назавжди, Архип має повернути його як звільненого раба і відтепер рівного йому співтовариша Павла. Навіть якщо автор детально не пояснює ці обставини, саме це Павло має на увазі у в. 21. У цій ситуації можемо спостерігати широку динаміку місії Павла в дії. Павло був спроможним швидко поширювати Євангеліє, створивши цілу мережу співпрацівників у Господі, що складалася з людей, які належали до кардинально різних класових верств суспільства. Оскільки «нема раба, ані вільного…. бо всі ви один у Христі Ісусі» (Гал. 3:28), прохання Павла могло створити навіть революційнішу соціяльну конотацію для його співтоваришів у Господі. Суть цього прохання для сучасних читачів зрозуміла: досі існують перешкоди (соціяльні, расові, національні, статеві, релігійні і т. д.), які християни мусять подолати, щоби продовжувати проповідувати Євангеліє. Наприклад, існує висока і товста стіна непорозуміння між корейцями та японцями, бо японці впродовж тривалого історичного періоду жорстоко поводилися з корейцями, пануючи над ними. Для корейських християн ця перешкода є однією із найважчих, яку потрібно перебороти, щоби звіщати Євангеліє Ісуса Христа.
Павло описує належне ставлення рабовласника-християнина до раба, брата в Христі у в. 16: він має ставитися до своїх рабів як до улюблених братів і сестер. У канонічному прочитанні цей вірш добре узгоджується з 1Тим. 6:2, що описує належне ставлення християнина-раба до свого господаря-християнина. Вони обидва, і господар, і раб, мусять пам’ятати, що перебувають у стосунках любови та віри як брати і сестри в Христі. Ці нові стосунки в Христі превалюють і заміняють попередні стосунки. У другій секції (вв. 17-20) Павло деталізує своє прохання. Спершу він нагадує Архипу, що вони перебувають у християнських стосунках (в. 17). Архип духовно збагатився, завдяки цим стосункам із Павлом (в. 19). Тепер настала черга Архипа віддати щось у замін Павлу на знак цих товариських стосунків. Це «щось» означає прийняти Онисима (в. 17) і зробити навіть більше (в. 21).
Богослови досить довго не могли дійти узгодженої думки щодо значення в. 18: яку саме шкоду Онисим учинив щодо Архипа? Згідно з традиційною гіпотезою втечі, тут Павло натякає на певну суму грошей, яку Онисим украв у свого господаря. Наша теорія, однак, не вважає цю ситуацію доведеною. У зв’язку з тим, що вирішено відправити Онисима назад до його колишнього господаря, Павло, вочевидь, обговорив усю ситуацію із Онисимом, щоб передбачити певні проблеми. Онисим, мабуть, уже встиг поділитися з Павлом своїми побоюваннями щодо невирішеної ситуації, незалежно від того, вчинив він щось неправильне, чи ні, ще до того, як почав співпрацювати з Павлом. Навіть якщо Архип виявляє бажання погодитися з революційним проханням Павла, запитання про боргові зобов’язання з боку Онисима залишається відкритим. У цій ситуації, Павло звертається до свого співтовариша в Господі, з яким співпрацює упродовж тривалого часу, зі словами «полічи це мені».
Маємо зрозуміти тут пастирський підтекст. У результаті впровадження Євангелія в практичні аспекти повсякденного життя Церкви, у спільноті відбуваються революційні соціяльні зміни, котрі не сталися в результаті безповоротного скасування всіх минулих зобов’язань. У Христі ми маємо ставати не менш відповідальними за наслідки наших дій, а більш. Очевидно, Павло усвідомлює, що саме він може допомогти погасити будь-які можливі боргові зобов’язання з боку Онисима. Він не бажає поставити Онисима і Тихика в таке становище, що вони муситимуть самі вирішувати це важке завдання. Відтепер, оскільки Павлу відомо, що Онисим став йому потрібний, Павло може впевнено взяти на себе всі минулі зобов’язання Онисима, якщо його господар погодиться повернути його Павлові як співпрацівника в Господі.
21-25 – Заключна частина
У цій частині Павло ще і ще раз закликає (в. 21), висловлює прохання (в. 22), ще раз передає вітання від співпрацівників (вв. 23-24) і благословляє (в. 25). Автор несподівано переносить увагу читача з постаті Архипа на всю християнську спільноту в центрі в. 22. Павло бажає, щоб його послання було прочитане для всієї спільноти, і щоб її члени стали свідками всієї ситуації, яка відбуватимуться між Архипом та Онисимом. Филимон та Апфія, котрі, можливо, були очільниками християнської спільноти, очевидно, мали відігравати роль посередників чи спостерігачів.
Ми вже помітили у в. 21, що Павло мав наміри, про які не заявляв прямо: він сподівається повернути Онисима, щоби той служив, поширюючи Євангеліє. Він також висловлює впевненість, що Архип охоче одізветься на його заклик. Він не прагне заставити свого товариша підкоритися вимогам Євангелія. Натомість очікує від Архипа добровільного смирення, що його викликало рішення Павла сплатити борг за Онисима. У цьому фрагменті розкривається могутня сила Павлового вчення: «Будьте моїми послідовниками, як і я – Христа» (1Кор. 4:16; 11:1; Гал. 4:12; Фил. 3:17; 1Сол. 1:6-7; 2:14).
Далі Павло повідомляє про свої плани відвідати християнську спільноту, членами якої є Архип та Онисим, можливо ту, що існувала в Ієраполісі (в. 22). Інформуючи про свою подорож, Павло, вочевидь, мав намір запевнити Архипа, щоби той прийняв рішення на його користь: «пам’ятай, я незабаром прийду до тебе!» Наприкінці Павло спонукає Архипа до дій. Врешті-решт, усі, до кого він звертається у своєму посланні, мають побачити Павла в усій повноті влади, завдяки його особистій присутності. Читаючи імена всіх співпрацівників, які Павло перелічує в заключній частині (вв. 22-24), читачі також мають узяти до уваги, наскільки важливого значення Павло надавав партнерським стосункам у спільному служінні. Усі, залучені до цього служіння, мають завжди бути відкритими до всіх людей, готових вступити в ці нові та ще більш чудові партнерські стосунки, котрі відкриють іще більше дієвих шляхів для поширення Євангелія.
