Сонце, що сходить (Ів. 20:1-9)

Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, і ввірував.

Можна вірити, що Ісус був незвичайною особою, що чинив чудеса, навіть воскрешав померлих, але цього замало. Можна бути до глибини душі зворушеним Його дивовижним вченням – про любов, добро й простоту, але й цього також замало. Потрібна ще крапка над «і», доповнення, суть, яка дасть змогу побачити все в іншому світлі.

Отой інший учень, що біг до гробу (тобто сам Іван – автор Євангелія), був найближчим свідком усіх слів і вчинків Ісуса. Євангеліє твердить, однак, що лише тоді, коли увійшов до порожнього гробу й побачив, що там вільно лежить полотнище, яким раніше обгорнули тіло Ісуса, – повірив. Повірив, бо зрозумів, що Ісус воскрес.

Воскресіння є довершенням нашої віри. Без воскресіння життя й діяльність Ісуса були б тільки епізодом світової історії – епізодом, який швидко потьмянів би й забувся. Це був би нетривалий спалах світла, який лише на коротку мить розсіяв морок ночі.

Завдяки воскресінню Ісуса Його слова й вчинки стають реальністю для кожної людини та в будь-якому часі. То вже не блиск феєрверка, а Сонце, що сходить і ніколи не зайде.

Попередній запис

Мати (Ів. 19:23-27)

Оце мати твоя! Як так трапилося, що Марія стала нашою Матір’ю? Зосередьмо увагу на словах Ісуса: «Оце, жоно, твій син!... ... Читати далі

Наступний запис

Куди біжить моє серце? (Ів. 20:1-9)

Вони ж бігли обидва укупі, але другий той учень попереду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. Одні ... Читати далі