Богослови впродовж тривалого часу намагалися зрозуміти, що саме спонукало Павла написати Послання до Филимона у формі короткого і, здавалось би, приватного листа, що ввійшов до канону НЗ. Послання св. Ігнатія до ефесян, можливо, проллє світло на це питання. Він прославляє єпископа міста Ефес на ім’я Онисим (Флм. 1:1-3). Якщо припустимо, що єпископ із Ефеса Онисим і був тим самим чоловіком, що й раб Онисим, помічник Павла, зможемо відтворити гіпотетичний хід подій (див. John Knox:1959).
Раб Онисим став вільним чоловіком як результат того, що Павло зробив певні домовленості у своєму посланні, й тому він повернувся до Ефесу, щоби допомагати Павлу. У подальші роки він став відігравати провідну роль у церквах Ефеса і, ймовірно, процес збирання Павлових послань розпочався саме в цьому місті. Той факт, що саме це послання ввійшло до корпусу Павлових послань, став можливим завдяки статусу Онисима та ролі, яку він відігравав у всьому процесі. Якщо все насправді так відбулося, то подібне бачення допоможе нам зрозуміти ті історичні обставини, завдяки яким цей текст увійшов до канону: (1) місце написання, (2) які наміри мав Павло, висловлюючи своє прохання в посланні, (3) як господар відреагував на прохання Павла, (4) як текст послання зберігся і допоміг сформувати ядро збірки Павлових послань на ранній стадії розвитку, завдяки особистим інтересам і підтримці поважного єпископа з Азії. Усе це також може допомогти нам зрозуміти звідки надійшли кошти, призначені на копіювання та поширення послань Павла.
Канонічна інтертекстуальність
Увійшовши до християнського канону, Послання до Филимона слугує ілюстрацією до різноманітних учень про стосунки господаря, описаних у текстах НЗ. Коли Павло не виступав за звільнення рабів, він проголошував, що насправді між господарем і рабом у Христі немає жодної різниці (Гал. 3:28). Обидва є рівними, бо всі ми є рабами Христа (1Кор. 7:22а). Саме тому, застерігаючи з етичних міркувань, Павло звертається до рабів і їхніх господарів із проханням ставитися одне до одного як брати й сестри в Христі (Кол. 3:24; 4:1; пор. Еф. 6:8-9; 1Тим. 6:2). Отже, поради Павла непрямо приготували шлях до послаблення, якщо не до скасування рабовласницької системи, завдяки оновлювальній силі Святого Духа.
У своєму посланні до Филимона Павло розповідає, що у своєму житті він застосовує принципи того вчення, яке сповідує. Згідно з тогочасними звичаями, Павло мав право бути рабовласником Онисима. Однак він відмовився ставитися до Онисима як до раба. Він називав його «мій син» (в. 10), «серце моє» (в. 12) та «брат улюблений» (в. 16). Він був тим чоловіком, який жив своє життя відповідно до принципів своєї віри.
Історія інтерпретації
Упродовж подальшої історії християнства Послання до Филимона пережило досить дивну історію тлумачення. В одному з перших найдавніших коментарів, який дійшов до нас, написаного Іваном Золотоустим, автор уперше висуває гіпотезу втечі (йдеться про те, що Онисим був рабом-утікачем). У більш ранніх документах, коли християни складали переслідувану меншість, ми не бачимо подібного тлумачення. Отже, можемо припустити, що гіпотеза втечі могла виникнути на ґрунті рабовласницького християнського суспільства, що існувало після часів імператора Костянтина. Подібний висновок знаходить підтвердження в історії інтерпретації цього послання в Сполучених Штатах упродовж XIX ст. Богослови, котрі підтримували рабовласницьку систему, стали прихильниками гіпотези втечі, що стала традиційною від часів Івана Золотоустого. З іншого боку, меншість, яка виступала за скасування рабства, піддавала сумніву цю гіпотезу. На їхню думку, гіпотеза втечі не мала достатніх підстав у самому тексті послання. Це типовий приклад екзегези. На превеликий жаль спадщина Івана Золотоустого та погляди американських прихильників рабовласницького ладу переважали в коментарях цього послання впродовж XX ст. Отже, настав час змінити цю парадигму.
Тлумачення цього послання також має стосунок до поглядів Церкви на соціяльні реформи. У цьому історичному контексті послання знову отримує дві протилежні інтерпретації. Обидва дискусійних погляди зосереджені на важливому значенні в. 21: «Зробиш і більше, ніж я говорю». Один із поглядів на тлумачення цього тексту полягає в тому, щоб побачити в цьому проханні підтекст про звільнення Онисима і використати цей фрагмент як текстовий доказ про необхідність соціяльних реформ. Інший погляд заперечує подібне тлумачення і ставить під сумнів байдуже ставлення Павла (а отже, й усього християнства загалом) до цих соціяльних проблем. Другий погляд виражав думку більшости людей і частково тому рабовласницька система проіснувала впродовж тривалого часу навіть у християнських країнах. Подібна ситуація викликала в багатьох рабів-християн негативне ставлення до Павла. Як стане зрозуміло з подальшого коментаря, автор уважає, що існує третій шлях для здійснення соціяльних реформ. Думка про те, що Павло байдуже ставився до соціяльних проблем є хибною. Павло, однак, намагався розв’язати цю проблему із християнської позиції. Християнам притаманний власний шлях для вирішення соціяльних питань.
