Розділ 5:3-25

5:3-16 – Поводження з удовицями

Тричі (вв. 3,9а,11) автор тексту наголошує на тому, що вдовиці мають отримувати грошову допомогу, та на правилах, як потрібно обирати старших удів, а молодих удовиць тримати поодаль. Це прямі настанови від апостола до учня, котрий виконує функцію очільника спільноти. Головною характеристикою удовиць є слово «справжні» (в. 3). Це один із критеріїв диференціяції, згідно з яким жінок варто приймати в спільноті як удовиць. Оскільки ця інституція має матеріяльні наслідки для спільноти, потрібно визначити хто є справжньою вдовою. Одним із критеріїв для виключення жінки із цього переліку є існування сім’ї вдови, котра може піклуватися про свою матір чи бабусю (в. 4). Множина форми дієслова «навчаться» не дає зрозумілого пояснення щодо того, чи вдови мають бути прийняті в сім’ї, щоби доглядати своїх дітей та онуків, чи навпаки: діти мусять піклуватися про свою матір. Однак, в. 8 та весь контекст, очевидно, свідчить на користь твердження піклування про самих удів. Щоб їх дійсно визнавали вдовами, вони мають вести самітне життя, бути благочестивими і повністю присвятити себе молитві (в. 5). Протиставлені справжнім удовицям, такі молоді жінки, які живуть для задоволення (в. 6) і не схильні піклуватися про свої сім’ї (в. 8). З богословської позиції варто зазначити, що має бути тісний зв’язок між добрими ділами та вірою («вирікся віри», в. 8).

Зробити висновки про те, за яких умов жінка отримує статус удовиці, можливо прочитавши всі міркування, у вв. 9-10: вони повинні бути шестидесятилітніми жінками, які були одружені лише раз, добре дбали про своїх дітей, приймали подорожніх і святим ноги омивали, допомагали тим, які в горю, всяке добре діло сумлінно виконували. Негативний перелік у вв. 11-13 включає молодших «удовиць», які вирішили залишатися неодруженими з певною метою, але тепер змінили свою точку зору, а отже, виникає підозра, що вони невірні Христу, ледащі, схильні до пліток і переймаються дивними справами. Подібні жінки мусять вийти заміж, народжувати дітей і дбати про домогосподарство (в. 14). Важливим фактором у світлі цих рекомендацій є репутація спільноти в межах суспільства (в. 14с). Наказ одружитися вдруге чітко зрозумілий, якщо ми розглянемо ширшу картину того, що вже відбувалося в спільноті: вдовиці, які визнані такими, що підпорядковувалися правилам поводження в спільноті, пішли слідом за сатаною (в. 15), бо прийняли ложне вчення. Усе перелічене пояснює, що необхідно більше піклуватися про справжніх удовиць. Жінки спільноти, котрі вже мають вдів у своїх домах, отримують наказ робити те, що матиме важливий непрямий вплив на життя спільноти, адже так будуть зекономлені засоби, котрі використають на підтримку справжніх удовиць (в. 16).

5:17-25 – Пресвітери, що головують

Тут автор говорить про членів церковної ради спільноти, а саме – старійшин, використовуючи титул presbiteroi (старші: Дії 15:6; 21:18). Деяких із них, озброєних знаннями, можуть обрати для виконання обов’язків головного пресвітера. Це люди, що присвятили себе проповідуванню Євангелія та навчанню інших (в. 17). Їхня праця має бути винагороджена; ця теза ґрунтується (в. 18) на двох твердженнях із Втор. 25:4 (1Кор. 9:9) і висловлюваннях Ісуса в Лк. 10:7. Чи дійсно проповідь Євангелія має бути основною їхньою діяльністю?

Добра праця пресвітера має бути оплачена, та автор також рекомендує, що в разі, коли проти старшого висувають скарги й імовірність його провини не може бути виключена, мають також існувати правила врегулювання подібних ситуацій. Спершу автор посилається на юридичну процедуру СЗ у Втор. 19:15 (пор. Мт. 18:16). В разі, якщо сторона обвинувачення наполягає на провині, відповідач, у ролі стримувального фактора, повинен отримати попередження в присутності інших (вв. 19,20). Уся процедура має проводитися з позиції нейтралітету, не виявляючи прихильності до будь-якої зі сторін (в. 21). Автор також радить Тимофію не поспішати призначати на служіння проповіді пресвітера, котрий перебуває під підозрою (в. 22), бо в такому разі він братиме участь у гріхах цієї людини. Він мусить берегти себе в чистоті.

Відступ у в. 23 знову підкреслює певний антиаскетичний аспект «здорової науки». З двома висловами у вв. 24-25 автор, з одного боку, пояснює причину для цієї поради у в. 22, а з іншого, вказує на есхатологічний горизонт і кінцевий Божий суд, коли все приховане відкриється. Так усі дисциплінарні дії Церкви розміщені в есхатологічній перспективі.

Попередній запис

Розділи 4:1-5:2

4:1-6:2 – Поради Тимофію 4:1-5 – Ложні вчителі Справжня доктрина викладена ще раз, щоб відділити її від ложного вчення. Доктрина ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 6:1-10

6:1-2 – Раби Визначивши порядок поводження з удовицями, що проживають у спільноті, й зі старійшинами, наприкінці автор повертається до теми ... Читати далі