Важливими тезами, на які потрібно звернути увагу при читанні 1Тим., мають бути настанови про ставлення до жінок (2:9-15) і вдовиць (5:3-16), які мали великий вплив на образ християнської жінки навіть для сучасности. Тези про роль жінки, які читаємо в цьому тексті, досить часто цитують як свідчення негативного ставлення Павла до жінок. Попри те, що Павлу приписують авторство 1Тим., існує багато характерних рис у тексті, котрі свідчать про те, що послання могло належати автору третього християнського покоління. Отже, було б цікаво розглянути цю гіпотезу і довести, чи справді тези, котрі висвітлюють цю проблему, перегукуються із будь-якими оригінальними посланнями Павла. Ми також прагнемо зрозуміти, чи нова ситуація привела автора Пастирських послань до думки зайняти цю позицію і водночас спонукала його проголосити своє вчення від імени Павла.
Можливий інший сценарій: Пастирські послання адресовані спільнотам, які заснував Павло, і яким свого часу проголосив остаточну форму Євангелія. Після його смерти виникла проблема, яким шляхом Євангеліє має отримати тлумачення в змінених історичних обставинах, і як воно має продовжувати розглядатися як авторитетне джерело. Існувала нагальна проблема розмежування християнського Євангелія від інших учень, які протистояли здоровій науці (1:10б). Здавалося можливим утвердити авторитет такого вчення не інакше, як проголосити його вченням Павла і закріпити його за церковною службою пресвітера чи єпископа – чи в цій ситуації учня апостола – який стояв із Павлом у джерел апостольської традиції. Отже:
- Павла проголошено автором послання.
- Він змальований в образі пророка, що передбачив майбутні виклики, котрі постануть перед Церквами.
- Загалом особистість Павла мала вплив на передбачення і продовження історичного процесу.
Так принципи життя спільнот, які розвинулися після смерти Павла і витримали випробування іноземними вченнями, сформульовані як настанови Павла і представлені його довговічною спадщиною (аж до настання parousia в 1Тим. 6:14).
Це послання є результатом зіставлення розбіжностей і відмінностей у тому, що сказав Павло у своїх автентичних листах. Залишається відкритим питання, чи незважаючи на це, початковий намір висловлювань Павла збережений у пам’яті й отримав подальший розвиток, чи мета, котру ставив перед собою автор цього послання, полягала в тому, щоб узаконити нову концепцію, посилаючись на праці Павла. Наше завдання проаналізувати, чи Євангеліє, передане третьому поколінню християн, усе ще можемо вважати автентичним; інакше кажучи, чи можемо ми чогось навчитися із цього нового тлумачення Євангелія, котре знаходимо в Пастирських посланнях, яке допоможе нам проповідувати Євангеліє в наш час? Чи може це допомогти нам у нашому проповідуванні?
Звертаючись до частин тексту, на які наводили посилання, ми могли б запитати, наприклад, якщо вони відрізняються від автентичних листів Павла, чи соціяльний контекст, включно з патріярхальною структурою домогосподарства, призводить до розуміння різних призначень ролі жінки в християнській спільноті. Чи маємо ми, щоби дійти спільної думки, говорити про тиск, який християнська спільнота повинна витримати? Чи варто нам розглядати це як спробу сектантів вплинути на частину спільноти, щоби дистанціюватися від загального тренду до лібералізації? Чи цей критерій є лише намаганням уникнути порушення (пор. 1Тим. 5:14; 3:7) гармонії з Євангелієм? Водночас нам варто запитати, чи спільноті запропоновано критичну відправну точку щодо різного розуміння жіночих ролей. У будь-якому разі в 1Тим. ми бачимо лише логічне богословське пояснення, котре підкреслює верховенство чоловіка (2:13-15). Як можемо тлумачити таку концепцію?
Іще одним прикладом критичного дослідження про те, наскільки всі настанови в ПП націлені на перебування в гармонії з Євангелієм, є перикопа про поведінку під час молитви (2:1-7), приписана для літургійного читання. Чи слід уважати, що це подвійне розмежування може застосуватися як у політиці (що належить тим, які при владі), так і у сфері приватного життя, у молитовних практиках? Ба більше, коли ми звертаємося до настанов про рабів у 1Тим. 6:1-2а стає абсолютно очевидно, що лише критичне ставлення до тексту Першого послання до Тимофія може бути продуктивним для проповідування в наш час.
Разом із попередніми тезами бачимо перикопи про те, що у світлі спадщини Павла, відбулася спроба висловити віру та служіння в рамках сучасного розуміння і сучасних засобів вираження. Тут натрапляємо на такі терміни як epiphaneia, sōtēr, eusebeia і таке означення як sophron kosmios.
Імовірно, що формулювання, направлені на praxis pietatis, дають фактично точне тлумачення думки Павла, взяте з періоду невідворотного очікування parousia, перенесене в пізніші часи, що очікувана історія продовжується, і можемо розглядати це сьогодні як автентичне свідчення думки Павла. Подібний підхід може породити велику кількість ідей, із якими можемо наблизитися до читання Першого послання до Тимофія.
Історія тлумачення
Пастирські послання самі по собі є частиною історії тлумачення послань Павла. Вони – приклад способу, за допомогою якого тексти отримують іншу інтерпретацію в змінених історичних обставинах. Ці послання є лише однією ланкою в низці інтерпретацій, які для кожного історичного періоду роблять події попередніх років значущими для сучасности. Кожне нове тлумачення зображає окремий історичний період, як і текст, який є в його основі.
Історія тлумачення Першого послання до Тимофія як єдиного цілого не є системною. Можемо згадати праці Івана Золотоустого, Теодора Мопсвестійського, Амвросіястера (Псевдо-Амвросія), Пелагія і Томи Аквінського, а також твори богословів періоду Реформації, зокрема Меланхтона, Кальвіна і Лютера, Йогана Ґерхарда, Гуґо Ґроція, а також авторів XIX ст. Йогана Тюбінга Беха та Карла Юліуса Гольцмана.
Окрім цього, коротші фрагменти тексту мають власну історію. Можемо згадати їхній вплив на церковний порядок, канонічний закон і посвячення в духовний сан, так само як на погляди на роль жінок, рабство і, певною мірою, характер закону. Отже, Лютер, наприклад, пояснював 1Тим. 1:9 у сенсі usus elenchticus: Закон слугує для того, щоби змусити грішників замислитися над своєю гріховною природою. Ця ідея продовжує впливати на тлумачення цього послання сучасними богословами, проте з певними застереженнями.
Або: Лютер визначив у 1Тим. 3:2 головний принцип священства для всіх вірних, який протиставлено окремому порядку священиків. Автор уважає, що основною функцією Церкви є проповідування Євангелія: посилаючись на 1Тим. 3:2 (пор. Тит. 1:6) він пов’язує інститут священства із помісною Церквою (як це робив Єронім). Цей фрагмент також є підставою для ствердження, що єпископ, чи пастир, мусить перебувати в шлюбі.
Далі автор коментаря має намір детальніше розглянути інтерпретативну історію окремих фрагментів цього послання.
Схема
А. Вступ (1:1-20)
- Передмова (1:1-20)
- Призначення обов’язків для Тимофія (1:3-11)
- Павло як слуга Христа і зразок спасення грішників (1:12-17)
- Зобов’язання Тимофія виконувати своє завдання (1:18-20)
Б. Норми поведінки в християнській родині (2:1-3:16)
- Молитва під час богослуження (2:1-7)
- Чоловіки та жінки в молитві (2:8-15)
- Вимоги до церковнослужителів (3:1-13)
- Церква як локус правди світу (3:14-16)
В. Порада Тимофію (4:1-6:2)
- Лжевчителі (4:1-5)
- Захист від лжевчителів (4:6-11)
- Накладання рук та авторитет церковної влади (4:12-5:2)
- Поводження з удовицями (5:3-16)
- Пресвітери, що головують (5:17-25)
- Раби (6:1-2)
Г. Гордість лжевчителів (6:3-10)
Ґ. Нагадування про покликання та визнання обов’язків церковної служби (6:11-16)
Д. Позитивний аспект багатства (6:17-19)
Е. Підсумкові поради та благословення (6:20-21)
