Пастирські послання

Перше та Друге послання до Тимофія і Послання до Тита становлять групу «Пастирських послань». Їх написав автор під псевдонімом Павла (див. ремарки щодо біографії Павла далі та використання мовних засобів), і, ймовірно, адресував Павловим співпрацівникам Тимофію і Титу (див. Дії 16; 2Кор. 2:13) та їхнім спільнотам в Ефесі й на острові Кріт бл. 100 p. по Р. Хр. Ці послання розглядають як окрему главу, і разом із посланням до Филимона вони завершують корпус послань Павла в каноні НЗ; і не лише завдяки їхньому стислому характеру, а й тому, що мають за мету узагальнити духовну спадщину Павла (що називається «здорову науку», пор. 1Тим. 1:10) у визначених часових рамках, і передають його послання наступним поколінням, «щоб знав ти, як треба поводитися в Божому домі» (1Тим. 3:15). Доктрина Церкви – це головна тема послання до Тимофія: Вона розвивається двома взаємопов’язаними шляхами, один із яких богословський (настільки, що пришестя Христа є основою Церкви (3:16) і водночас – це зміст Церковного послання), інший – есхатологічний (порядок для церковних спільнот і церковних служб, об’єднаних за допомогою настанов щодо поведінки, згідно з принципами віри). Ключові богословські фрази, формули віросповідання та прославлення Бога, які трапляються в усьому тексті (наприклад, у 1Тим. 1:15,17; 4:8б,10б; 6:15-16) свідчать про підтримку Євангельського послання Павла (1:11). Отже, вчення Павла в підсумку опинилось під загрозою від лжевчителів (1:3б,6-7; 4:1б-3б; 6:3-5), які прагнули відвернути членів спільноти від справжньої віри.

Перше послання до Тимофія може називатися «Євангеліє від Павла в протистоянні із лжевчителями». Щоб отримати перемогу здорового вчення автор застосовує стратегію, котра пояснює, що він уже не перебуває в первісному періоді проголошення Євангелія серед язичників, а працює для третього покоління. Здорове навчання не має за мету протистояти іноземним еліністичним культам, чи розглядати суперечки між християнами, що вийшли з юдаїзму та християнами, що вийшли з язичників, а радше направлене на врегулювання конфліктів, які виникають усередині самої спільноти, а отже, протистоїть лжевченням, пов’язаним з ідеями, котрі пізніше об’єднаються під назвою гностицизм. «вигадки й …родоводи безкраї» (1:4) відіграватимуть певну роль, але лжевчення прагнутимуть бути законовчителями (1:7), проповідуватимуть аскетизм і заборону одружуватися (4:3) й використовуватимуть побожність як засіб зиску (6:5). Усе це протиставлене Божому плану спасення (1:5), тому учні апостола, котрі отримали повноваження покладанням рук пресвітерів і словами пророцтва (4:14; 1:1), мусять боротися доброю боротьбою (1:18) за Євангеліє, довірене Павлу (1:11). Ця боротьба порівнюється із морською битвою, під час якої може трапитися кораблетроща (1:19). План битви, чи стратегія боротьби, передбачає належний порядок прославлення, що передбачає як літургійну молитву (2:1-2), так і обізнаність про те, як поводитися в стосунках Божої сім’ї (1Тим. 3:15; пор. Тит. 1:7).

Завдання дотримуватися порядку в спільноті й поширення здорової науки (1:10) і надання йому домінувального статусу доручене «сину Тимофію» самим Павлом (1:18). Павло вважає себе живим доказом правди послання про спасення. Він найперший грішник, який був спасенний (1:15).

Вірою та любов’ю на нього вилилася благодать Ісуса Христа (1:14). Донести правду – мета цього послання (1:5) і Тимофій отримує повноваження передати його, так, щоб «усі люди спаслися» (2:4). Кожна людина може зробити певний внесок у власне спасення: «добрими ділами» (2:10; 5:25; 6:18) та жити в побожності (благочесті), і для кожної людини і теперішнє, і майбутнє життя є нагородою (4:8; 6:6). Тимофій має приділяти пильну увагу собі та своєму вченню, бо «чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає» (4:16б). Отже, приклади відіграють важливу роль для тих, які шукають вічного життя (1:16). Тимофій також є прикладом розмови, поведінки, любови, віри та чистоти (4:12б). Члени спільноти мусять поводитися так само. Їхні обов’язки роз’яснюються для них відповідно до різних покликань у межах Церкви, оскільки вони отримують настанови відповідно до свого статусу. Повчання, адресовані окремим групам: чоловікам і жінкам у молитві (2:8-15); єпископам (3:1-7), дияконам, разом чоловікам і жінкам (3:8-13) і самому Тимофію (4:6-5:2). За ними слідують настанови для вдовиць (5:3-16), пресвітерів (5:17-22), рабів (6:1-2а) і заможних людей (6:17-19; пор. 6:7-10). Накладання рук (4:11-16) є важливою передумовою для виконання завдання, котре отримав Тимофій.

Попередній запис

Вступ до Пастирських послань

Пастирські послання (ПП) – це добірка творів епістолярного жанру, що тематично об’єднують останні настанови апостола Павла до Тита і Тимофія. ... Читати далі

Наступний запис

Як нам варто читати Послання?

Важливими тезами, на які потрібно звернути увагу при читанні 1Тим., мають бути настанови про ставлення до жінок (2:9-15) і вдовиць ... Читати далі