3:1-16 – Заключні повчання
Заключне повчання послання – це довільна добірка повчальних висловлювань (2Сол. 3:1-4,13-15) та молитви-благословення (3:5,16), до яких автор долучає дискурс, сформульований у досить категоричних виразах про те, як ставитися до певних членів спільноти, котрі завдають лиха (3:6-12).
2Сол. 3:1-16
- а. Повчання молитися та благословляти молитвою (вв. 1-5)
- б. Настанови про те, як ставитися до порушників спокою спільноти вв. 6-12)
- а’. Повчання про те, щоб чинити добро та молитва-благословення (вв. 13-16)
| Апокаліптичні протистояння | |
| Таємниця беззаконня (2:7) | Стримувальна сила (2:6) |
| Беззаконник (2:3) | Господь Ісус (2:8) |
| Parousia беззаконника (2:9) | Parousia Господа (2:8) |
| Обман сатани (2:9) | Освячення Святим Духом (2:13) |
| Велика сила, послана Богом, щоб вірити неправді (2:11) | Бог збирає перші плоди спасення (2:13) |
| Ті, хто відмовляються любити (= присвятити себе) правду | Ті, хто увірували в правду (2:10) (= у Євангеліє) (2:13) |
| Ті, які милуються з неправедности (2:12) | Ті, що тримаються традиції, яку отримали (2:15) |
| Ті, що будуть засуджені (2:12) | Ті, що будуть прославлені (2:14) |
3:1-5 – Початок повчань
Вступна проповідь розпочинається проханням про молитву (3:1-2) і завершується молитвою-благословенням (3:5). Обидва дискурси містять прохання про молитву (3:1-2) і завершуються молитвою-благословенням (3:5). Обидва дискурси мають прохання та в обох відсутні посилання на будь-яку особливу ситуацію (на противагу Рим. 15:30-32). Вони сформульовані в парних паралельних фразах, яким автор надає перевагу. Читач має молитися, щоб Євангеліє поширювалося швидко, і щоби невірні не перешкоджали проповідникам (3:1-2). Автор молиться, щоб його читачі могли зростати в їхній любові до Бога й у витривалості, котру мав Ісус, попри переслідування (3:5). Між проханням про молитву та молитвою-благословенням автор висловлює запевнення (3:3) та впевненість (3:4), що чітко має за мету приготувати до повчання, котре автор розвиває далі.
3:6-12 – Напоумлення для спільноти
Напоумлення, що структурно й тематично становить центральну частину секції 2. A’ знову сформульоване в знайомому концентричному авторському стилі. Автор «наказує» (paraggellein) читачам триматися подалі від тих, хто спричиняє проблеми в спільноті (3:6), пояснює причину для цього наказу (3:7-10), а потім звертається з наказом до тих, хто спричиняють ці проблеми, закликаючи їх до праці, щоби заробляти собі на життя (3:11-12).
2Сол. 3:6-12
- а. Звертання до спільноти триматись якомога далі від тих, хто спричиняє проблеми (в. 6)
- б. Причини для такого наказу:
- Приклад, який Павло наводить, про перебування з ними (вв. 7-9)
- Наказ Павла, коли він перебував із ними (в. 10)
- а’. Категоричне звертання до ледарів із закликом працювати і заробляти на життя (вв. 11-12)
Отже, у цій частині автор звертає увагу на категорію людей, яку називає ледарями, котрих спільноті категорично наказано уникати (3:6). Вони описані за допомогою досить незвичайного виразу ataktōs peripatōn, що належить до терміна ataktoi. Автор використовував його в Першому посланні до солунян, щоб описати ледарів, яких раніше просив спільноту критикувати (1Сол. 5:14). Оскільки велика частина лексичних виразів перегукується із Першим посланням (пор. в. 7 із 1Сол. 2:1; в. 10 із 1Сол. 3:4; та особливо в. 8 із 1Сол. 2:9), імовірно, що автор запозичив вираз «ледарі» з попереднього листа. Ці «ледарі» є членами спільноти, котрі перестали працювати, і живуть коштом спільноти, втручаючись в її справи. Ця ситуація очевидна, (1) коли розглянемо, в який спосіб автор звертається до читачів, щоби протиставити ледарям позитивний приклад власних зусиль Павла та його працю разом із членами спільноти (вв. 7-9), (2) коли проаналізуємо стислі настанови, які дає Павло про те, що «як хто працювати не хоче, нехай той не їсть» (в. 10), (3) із вишуканого та мудрого опису ледарів, людей, які «живуть по-ледачому, нічого не роблять» (periergazamenoi) (в. 11) та (4) зі звертання автора до них, «щоб мовчки вони працювали та власний хліб їли» (в. 12). Автор не говорить про те, чому вони мають поводитися саме так, але враховуючи есхатологічний лейтмотив послання, можливо, вони відмовлялися працювати, бо вірили, що день Господній уже настав, що поклало кінець повсякденним турботам.
З багатьох аргументів, які автор використовує, щоби переконати групу ледарів працювати, один із них справив найглибше враження на читачів послання, це коротка настанова Павла: «Як хто працювати не хоче, нехай той не їсть» (2Сол. 3:10). Прислів’я, котре часто використовують робітники, підвищене тут до принципу християнської етики, можливо, автор проводить паралель із Бут. 3:17-19. На противагу нормам грецького (чи індуїстського) суспільства, тут автор стверджує релігійну цінність фізичної праці. Навіть чернечі правила, укладені св. Василієм Великим, св. Августином, чи св. Бенедиктом, наполягають, що фізична праця має посідати важливе місце в житті ченців, сучасне християнське вчення про життя в соціюмі наполягає на важливості праці, адже ця концепція отримала свій розвиток, завдяки цьому тексту.
3:13-16 – Заключне повчання
Подібно до вступного повчання в 2Сол. 3:1-5, яке врівноважує текст (зверніть увагу на вираз «браття» у вв. 3:1 та 3:13), заключна частина третьої секції – це вільна добірка повчань і настанов. Вступне повчання добро чинити (3:13) далі розвивається в детальніші настанови про те, як ставитися до тих, хто не послухається слова (3:14-15) та завершується молитвою-благословенням про мир (3:16). І знову особлива настанова обрамлена загальнішими повчаннями та молитвою. Нерозкаяні серед тих, хто створює проблеми («Коли ж хто не послухає нашого слова»), мають бути засуджені громадою не для остаточного відторгнення, але як засіб для корекції поведінки. Тут закладена пропозиція процедури корекції поведінки, як у Мт. 18:15, котра пом’якшує безпідставне відторгнення неслухняних, як про це сказано в 2Сол. 3:6.
3:17-18 – Підсумковий дискурс послання
Підсумковий дискурс листа визначний, завдяки стислому характеру заключного вітання й особливому акценту, котрий автор надає автентичному підпису Павла (3:17). У кількох оригінальних посланнях Павла ми натрапляємо на подібне привітання, підписане автором, додане до послань, які, ймовірно, продиктував секретарю (1Кор. 16:21; Гал. 6:11; пор. Кол. 4:18), та лише тут сказано: «Привіт вам моєю рукою Павловою, це править за знака в усякім листі» (3:17). Відбулася широка дискусія щодо того, чи повинні ми сприймати цей підпис як знак автентичности листа (сам Павло привертає увагу до свого «підпису», що буде відмінною ознакою цього автентичного послання від підробок), чи як знак псевдоніма-автора, котрий, щоб утвердити правдоподібність власного твору, робить сильний наголос на його автентичности. Якби Павло написав це послання сам, воно було б таким же, як ми вже бачили, невдовзі після того, як він написав Перше послання до солунян, свого першого детального листа. Несхоже, щоб він мав би хвилюватися про підробки, у такому разі він не мав би згадувати і про «кожне своє послання» і те, що кілька листів написав він. Отже, автентичний підпис засвідчує псевдонімічний характер цього короткого, сухого, важкого, проте дивовижно впливового послання, що продовжує поширювати слово про кволу надію для сучасного читача – у разі, якщо ми навчимося читати цей лист відповідально, приділяючи увагу історичним обставинам, в яких це послання було написане, та беручи до уваги канонічний контекст, в якому це послання було розташоване.
