Розділ 2

2:1-17 – Центральна тема: День Господній

Наступна глава (2:1-17) є центральною секцією послання, в якій автор ставить мету і розвиває головну тезу. Подібно до інших секцій, ця секція має ретельно продуману концентричну структуру. Повчання та складання подяки (А-А’) утворюють обрамлення головної повчальної тези послання (В), що також має концентричне формулювання (а-б-а’), щоб зосередитись на понятті обмеженої влади. Це є найбільш оригінальний внесок усього послання. Використовуючи такий прийом, автор здатний подати інше тлумачення традиційної апокаліптичної есхатології, яку він тут розглядає, і зробити це контраргументом проти тези, яку він піддає сумніву, «ніби вже настав день Господній» (2:2).

2Сол. 2:3-17

А. Повчання про хвилювання, спричинені неправильним розумінням parousia (вв. 1-2)

Б. Повчання про те, які події повинні відбутися до настання parousia (вв. 3-12)

  • а. Боговідступництво й одкровення «беззаконного» як лжебога (вв. 3-5)
  • б. СТРИМУВАННЯ ВЛАДИ І ЛЮДИНИ (вв. 6-7)
  • а’.«беззаконник» як лжепророк спричиняє боговідступництво (вв. 8-12)

А’. Складання подяки та молитва-благословення для підбадьорення й укріплення (вв. 13-17)

2:1-2 – «День Господній уже настає»

На основі повчання на початку дискурсу (2:1), можемо висловити припущення, що послання написане для коригування хибних уявлень солунян про те, «ніби вже настав день Господній» (2:1-2). Нелегко зрозуміти, що насправді міг означати цей вислів. Єдиний можливий спосіб правильного розуміння полягає в тому, щоби висловити здогад про те, що він звернений до гностиків, які вважали, що їхній досвід про воскреслого Господа вже повністю звільнив їх, а тому друге пришестя Ісуса не є необхідним (пор. 2Тим. 2:18). Яким би не був сценарій, автор гадає, що його читачі поділяють його апокаліптичне розуміння, згідно з яким parousia не є внутрішнім духовним досвідом, а видовищною подією, котра відбувається незалежно від нас у кінці всіх часів. Їхнє розуміння відрізняється від тлумачення автора не лише щодо природи parousia, а й щодо часу її настання; вони вірять, що parousia не лише неминуча (віра, яку автор міг поділяти), а й уже настала в тому розумінні, що серія подій, яка призведе до приходу Господа, вже розпочалася. Згідно з їхніми уявленнями, відлік часу до настання parousia запущений.

2:3-5,8-12 – Боговідступництво та беззаконна людина

У 2Сол. 2:3-12 автор нагадує читачам про дві речі, котрі мають відбутися перше, ніж настане parousia (2:3-4). До того часу мусить трапитися «відступство» й об’явлення чи прихід «беззаконника» (ho anomos). Вони ще не відбулися через стримування таємничої влади чи особи (to katechon чи ho katechōn), яка контролює ці події. Тому день Господній іще не настав.

Друге послання до солунян не описує деталей відступництва, котрі, ймовірно, можна розглядати (як у Мт. 24:10) як масове відвернення людей від Бога чи Христа, через переслідування та спокушання сатанинськими силами (2Сол. 2:3). Беззаконник, з іншого боку, описаний детальніше. Він одночасно і супротивник Бога, який (як читаємо в Дан. 8:9-12; Об. 13:1-10) поставить себе на місце Бога й вимагатиме поклоніння, бо видаватиме себе за Бога (2Сол. 2:4), і лжепророк, якого підтримує сатана, котрий, як і всі лжепророки в синоптичному апокаліптичному дискурсі (Мт. 24:23-24 // Мр. 13:22), збиватиме людей із правильного шляху через фальшиві чудеса, котрі виконуватиме (2Сол. 2:9-12).

2:6-7 – Те, що стримує, або той, хто стримує

Між описами цих двох аспектів «беззаконного» автор робить власний особливий внесок до есхатології послання. Він говорить про стримувальну владу («що саме не допускає»), маючи на увазі того («хто його стримує»), чия діяльність відтерміновує прихід «беззаконника», отже, відкладає в часі настання parousia Ісуса, котра має відбутися після цих подій (2:6-7).

Ідентичність цієї стримувальної сили (to katechon) у в. 6 була об’єктом спекуляції впродовж століть і, можливо, йдеться про щось подібне до інституції. Оскільки з часів Іполита Римського (235 р. по Р. Хр.) цю силу досить широко ототожнювали з Римською імперією (чи навіть з однією з її «правонаступниць», таких, як Католицька Церква!). Панувала думка, що імперія відіграла свою певну роль; чи тому, що це сила для підтримання порядку, а отже, – твердиня, котра захищає від розпаду останніх днів, чи тому, що це сила зла, котра повинна виснажитися до того, як настане кульмінація зла, «беззаконник» може з’явитися.

Хоч ця політична інтерпретація була досить популярною, особливо в патристичному та середньовічному християнстві на заході, вона не виконує функції правосуддя в аспекті Другого послання до солунян, яке, на відміну від Об’явлення Івана Богослова, не демонструє жодної зацікавлености справами політики. Його розуміння стримувальної влади богословське, а не політичне. Автор розвиває знайому апокаліптичну тему, відповідно до якої події історії відбудуться в передбачені Богом часи. Так лише Бог відповідальний за відтермінування чи прискорення (Мт. 24:22 // Мр. 13:20) кінця. Отже, стримувальна влада є Божою силою провидіння, що керує історичним процесом, і стримувальний фактор, можливо, найзрозуміліше пояснити як агента, через якого Господь діє; він нагадує ангела, котрий зв’язує сатану на тисячу років у Книзі Об’явлення (Об. 20:1-3).

Доки ця стримувальна сила отримала дозвіл на дію, доти «таємниця беззаконня» (а саме – сила зла, що вже таємно діє у світі) перебуває під контролем і беззаконник не може діяти відкрито. Та коли у визначений час стримувальний фактор буде усунуто, беззаконник з’явиться відкрито і події, що передуватимуть часам настання дня Господнього, відбуватимуться швидко і послідовно. Відбудеться масова демонстрація сатанинського обману, що призведе до великого відступництва (2Сол. 2:9-10), тоді parousia Господа та знищення беззаконника без будь-яких зусиль («Духом уст Своїх») (2:8), і нарешті суд, що призведе до засудження всіх, які не прийняли Євангеліє (2:12) та спасення тих, які прийняли традиції, проповідувані Павлом (2:14-15).

2:13-17 – Заключний подячний дискурс і молитва-благословення

Завершуючи дискурс словами подяки та молитвою (2:13-17), автор послання знову повертається до стилю повчання (зверни увагу на вираз «браття» у 2:1 та 2:13).

Ця частина проводить контрастну лінію між спасенням тих, до кого автор звертається зі своїм посланням, і засудженням тих, які не увірували в Євангеліє, котре щойно описане (2:12). Ретрибутивне правосуддя, передбачене в 2Сол. 1:5-10, тепер описане в деталях. Ми дізнаємося, що і спасення, і засудження є результатом людських зусиль (2:10,12,15) і Божого провидіння (2:11,13-14), що тут і в інших місцях НЗ описані як процеси, на здійснення котрих людство напружено очікує. Результат їхньої взаємодії полягає в тому, що людство категорично поділено на дві групи: невелика група людей, які вірять в Ісуса, будуть урятовані, а «злі та лукаві» (3:2), будуть засуджені. Цей поділ є частиною довгої серії протистоянь, які формують апокаліптичну риторику послання.

Найважливішим у цих апокаліптичних протистояннях є пастирський намір автора втішити тих, до кого звертається з передбаченням про майбутню долю. Цей намір передбачає, що ми не повинні читати опис дня Господнього, поданий у посланні, та про події, які відбудуться перед тим, як будуть розгортатися майбутні апокаліптичні події. Різноманітність апокаліптичних тем у НЗ та історія екзегети показали марноту намагань визначити буквально план розвитку майбутніх подій, які заснований на письмі, такому як 2 Послання до солунян. Ми маємо прочитати в тексті головне запевнення, дане Біблією, у тому, що історія буде завершена коли праведні будуть оправдані та справедливість нарешті восторжествує. Здійснюючи опис апокаліптичного сценарію для читачів, автор так намагається втішити їх, даючи впевненість і надію на майбутнє. Знищення беззаконника забезпечене і вічна слава чекає на читачів, якщо вони міцно будуть триматися традицій, яких їх навчали.

Попередній запис

Розділ 1

Вступний дискурс досить подібний до 1Сол., тому не потребує детальнішого пояснення. Отже, коментар розпочинається із тлумачення основної частини листа, й ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 3

3:1-16 – Заключні повчання Заключне повчання послання – це довільна добірка повчальних висловлювань (2Сол. 3:1-4,13-15) та молитви-благословення (3:5,16), до яких ... Читати далі