Розділ 5:12-28

5:12-24 – Повчання про життя в спільноті

Павло, як звичайно, завершує свого листа повчанням про життя спільноти. Це повчання складається із двох чітко визначених частин: перелік застережень (5:12-22), за якими – заключна молитва (5:23-24). Застереження є досить загальними і не обов’язково мають на увазі конкретні недоліки спільноти солунян. Подібні поради ми знаходимо в інших посланнях Павла. Все ж спосіб, за допомогою якого Павло обирає й упорядковує теми, може дати нам уявлення про деякі проблеми, які турбують спільноту, бо хоч на перший погляд вони здаються нам не пов’язаними, ці застереження добре узгоджуються з алгоритмом, який нам пропонує заключна секція послання, а саме – наступний план-схему.

5:12-24

Застереження (вв. 12-22)

  • а. про взаємини в спільноті (вв. 12-15)
  • б. про особисте ставлення (вв. 16-18)
  • в. про духовні дари (вв. 19-22)

Молитва (вв. 23-24)

  • а. Бог миру нехай освятить вас цілком досконало (в. 23а)
  • б. Нехай усе ваше єство буде збережене незаплямованим на прихід Господа нашого Ісуса Христа (в. 23б)

в. Господь зробить це, тому що Він вірний (в. 24)

Як завжди у своїх посланнях, Павло надає важливого значення гармонії в середині самої спільноти. Солуняни мають бути в мирі між собою (5:13). Вони досягнуть цього, (1) демонструючи повагу до тих, хто виконує функції лідерів у спільноті, в якій щойно сформоване служіння пастирської турботи без чітко призначених виконавців (на противагу Фил. 1:1) тут чітко прописано, та (2) поставившись із відповідною турботою до тих членів спільноти, що є маргіналізованою частиною чи приносять занепокоєння (5:14-15). Тут Павло визначає три групи: ледачі, або ті, хто не бажають працювати (грецьке слово ataktoi може мати обидва значення), які, можливо, стали об’єктами для застережень Павла в 4:13-5:1, малодушні (oligopsychoi), які могли бути тими, кого Павло запевняє про долю померлих та час настання parousia в 4:13-5:11, та безсилі (asthenoi), які, як було запропоновано (не досить переконливо), схильні до аморальної поведінки, що заборонена в 4:3-8. Однак коли автор ідентифікує ці категорії людей, стає зрозуміло, яку думку прагне донести Павло. До усіх цих маргіналізованих груп спільноти (як до «оцих малих» у Мт. 18:10-14) слід ставитися толерантно. Насправді, спільнота повинна пристрасно прагнути, щоб чинити добро не лише членам своєї спільноти, але й усім іншим (5:15). Абсолютна універсальність християнської любови тут чітко стверджується, але (як це написано в 3:12) не без ноти особливого занепокоєння про членів спільноти.

Щодо їхнього особистого життя, Павло повчає солунян молитися за покірне ставлення в радості, молитовному благоговінні та вдячності (5:16-18), бо це є воля Божа, так само, як він говорив про їхнє освячення (4:3) у позитивному контексті. Духовні дари (charismata, та, особливо, дар пророцтва деяких членів громади не варто применшувати, але слід розрізняти (5:19-22). Ця порада, притаманна стилю Павла, позначена тут особливим наголосом. Автор наголошує не на тому, щоб контролювати дари (як у Коринті), а на тому, щоб не утискати їх. Спільнота, як видається, висловлювала недовіру до таких дарів. Ту спільноту ледве можна було вважати спільнотою, що із ентузіязмом очікує тисячолітнього царства Христа, як це вважають деякі вчені-богослови, уявляючи, що вона такою була.

Повчаючи, Павло робить висновок (як це відбувалося в першій частині послання (у 3:11-13) з молитвою за цілковите освячення солунян, так щоб вони могли бути цілковито незаплямованими, коли настане parousia (5:23-24). Це видатна молитва завдяки опису людської особистости у вимірі грецьких категорій духа, душі й тіла, які Павло (котрий не використовує їх більше в жодному місці) взяв, можливо, з популярного вжитку, щоб показати своє бачення parousia (5:23). Зрозуміло, що, незважаючи на відносно незначне місце, тема parousia переважає в листі від початку і до кінця. Молитва закінчується запевненням про те, що коли в молитві вірні просять з вірою, те буде здійснене (5:24), тому що (улюблена тема Павла) Господь вірний, Який покликав їх до християнської віри (1Кор. 1:9).

5:25-28 – Закінчення

Павло завершує своє послання як зазвичай, висловлюючи особливі прохання (5:25-27) та заключне вітання, що може бути співставлене із вітанням, висловленим у приписі (5:28). Із трьох прохань, які висловлює Павло, два прохання (молитися за нього та вітати спільноту) ми знаходимо в його інших посланнях (Рим. 15:30; 1Кор. 16:20; 2Кор. 13:12; Фил. 4:21). Третє прохання є досить незвичайним. Люди, до яких це послання було звернене (пастирі-служителі Церкви?), отримують «урочистий наказ» прочитати це послання вголос перед усією громадою (5:27). Чи міг Павло мати підозру про те, що послання не буде прочитане і головна думка не буде передана? Ми не можемо бути впевнені в цьому. Нам справді відомо про те, що послання не було заборонене.

Можемо припустити, що його прочитали вголос у церкві в Солуні, звернувшись до (багатьох?) неписьменних, які там перебували. Це послання продовжують читати в християнських спільнотах впродовж віків аж до нашого часу. Посеред тривог щоденного життя і перед лицем абсурдности смерти воно продовжує приносити могутнє запевнення про те, що Бог миру «покликав нас, щоб бути з Ісусом». «Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте!». (5:24).

Попередній запис

Розділи 4:13-5:11

4:13-5:11 – Пояснення про parousia Далі Павло переходить до відповідей на два запитання про поняття parousia, які поставили схвильовані солуняни. ... Читати далі

Наступний запис

Авторство Послання

У будь-кого, хто досить швидко прочитає Перше та Друге послання апостола Павла до солунян, при детальнішому розгляді складеться враження, що ... Читати далі