Розділи 2:17-3:13

2:17-3:13 – Апологія Павла щодо його затримки з поверненням

Павло тепер переходить від подяки до апології і від першочергового проголошення Євангелія солунянам (2:1-12) до ситуації, яка відбувалася після того, як його змусили покинути їх. Стримуваний у своєму бажанні відвідати новонавернених у місті Солунь через різні обставини, про які автор не говорить детально, за лаштунками яких він вбачає дію надприродної сили, сатани, (2:17-20), Павло посилає Тимофія підбадьорити солунян в їхніх випробуваннях (3:1-5). Дві паралельні деталі візиту Тимофія (вв. 1-3а та в. 5) обрамлюють короткий, типовий для Павла відступ про неминучість переслідування в християнському житті (вв. 3б-4). Павло не розвиває цю тему тут, але в інших місцях у своїх посланнях показує, що він усвідомив, що подібне переслідування свідчить про страждання праведних, які апокаліптичне богослов’я очікує в останні дні (Мт. 24:9а; 10:17-20 // Мр. 13:9-13 // Лк. 21:12-15), так само як і його учні пережили страждання, подібно до Ісуса ( Мт. 16:24 // Мр. 8:34 // Лк. 9:23; 2Кор. 1:5; Фил. 3:10; Кол. 1:24). Простота, з якою він викладає свої тези, демонструє, що тема переслідування була невіддільною частиною його вчення.

2:17-3:13

а. 2:17-20 – бажання Павла відвідати Солунь

б. візит Тимофія

  • Павло посилає Тимофія (вв. 1-5)
  • повернення Тимофія (вв. 6-8)

а’. 3:9-13 – Павло висловлює своє бажання відвідати Солунь

  • Виражене подякою
  • Показане в молитві (вв. 11-13)
  • Бажання зустрітися: 2:17-18 = 3:10-13
  • Радість 2:19-20 = 3:9
  • Parousia: 2:19 = 3:13

Повернення Тимофія (3:6-8) підкреслює дивовижну близькість між ставленням Павла до своїх новонавернених та їхніх почуттів до нього. Солуняни бережуть радісні спогади про Павла (3:6), так само як і Павло з радістю згадує про них (1:3); вони також бажають бачити Павла (3:6), як і Павло прагне бачити їх (2:17); повернення Тимофія втішає Павла в його стражданнях (3:7), адже він сподівався, що візит Тимофія підбадьорить новонавернених в їхніх стражданнях (3:2-3).

Новина, яку приносить Тимофій, розпочинається словами подяки від Павла та його прохання (3:9-13). Він складає подяку Господу за радість, яку він отримав від солунян (вв. 9-10), і продовжує молитися за їхнє духовне зростання (вв. 11-13) та за здійснення його великого бажання побачити їх знову (вв. 10-11).

Ця секція (2:17-3:13) має концентричну структуру. Візит Тимофія (3:1-8) обрамлений двома описами Павлового непереборного бажання відвідати громаду солунян (2:17-20 та 3:9-13), які об’єднані спільними темами: взаємним бажанням зустрітися, радістю та пришестям parousia нашого Господа. Структуру показано у верхній частині сторінки. У цій таблиці подано теми, спільні для фрагментів 2:17-20 (а) та 3:9-13 (а’), в яких ці теми висвітлюються.

Перша частина послання (1:2-3:13) об’єднана бажанням Павла перебувати з тими, кого він дуже любить (2:8; 3:12) і які страждають від переслідувань (1:6; 3:3) – солунянами, щоб підтримати їх та підбадьорити. Це бажання спонукає його написати й послати їм листа через свого посланця Тимофія, і в самому листі є натяк на обіцянку особистого візиту. Багато вчених-богословів дотримуються думки, що ці три елементи – компоненти форми, яка отримала назву апостольська parousia, про яку Павло говорить у багатьох своїх посланнях (Рим 15:14-33; 1Кор. 4:14-21; Фил. 2:19-24), щоб утвердити свій апостольський авторитет. Ймовірно, теми, які висвітлено вперше в 1 Посланні до солунян, Павло згодом розвинув, і вони отримали усталену форму ствердження апостольського авторитету, але в цьому посланні вони використані з іншою метою. Усвідомлення апостольського авторитету не відіграє жодної ролі в 1 Посланні до солунян, як про це свідчать вступні рядки листа. Якщо Павло так пристрасно і так багато пише про своє бажання бути разом із громадою солунян, це відбувається не для того, щоб ствердити свій авторитет, а для того, щоб оновити близькі та дружні пастирські стосунки з ними. Ранні послання Павла не слід тлумачити в перспективі подальшого розвитку мови та думки Павла. Отже, треба уникати говорити про апологію – чого не роблять деякі автори – у 1Сол. 2:1-12, чи про «апостольську parousia» у 2:17-3:13.

Попередній запис

Розділ 2:1-16

2:1-12 – Павло пояснює причини для місії в Солуні Тональність послання відтепер змінюється з дискурсу подяки на апологію, але його ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 4:1-12

4:1-5:24 – Частина II. Настанови та повчання Павло згадує про свою місію до солунян з величезною вдячністю (1:2-3:13) і далі ... Читати далі