Розділ 1

Коментуючи частини послання, автор коментаря має намір розглянути послання відповідно до викладеного вище плану. Оригінал послання, так само, як і інші послання Павла, написаний грецькою мовою. Текст досить часто є неоднозначним, він містить досить довгі речення, які можна поділити на менші різними способами, тому будь-який переклад буде вважатися тлумаченням.

Досить часто важко простежити думку Павла в 1 Посланні до солунян, як про це свідчить перше прочитання листа. Це відбувається не лише через те, що його апокаліптичний світогляд відрізняється від нашого, але й тому, що його манера письма та мова (текст послання він міг диктувати своєму секретарю) є радше розмовною, ніж академічною. Його риторика часто переобтяженою повторами та відступами від головної теми. Павло пише зворушливо, але не завжди чітко формулює головну думку. Основна мета цього коментаря полягає в тому, щоб дати чітке пояснення, що саме Павло має на увазі.

1:1 – Вступна частина послання

Павло, як завжди, розпочинає своє послання зі звертання та вітання («благодать вам і мир»). Обидва компоненти дуже прості, зведені до мінімального формулювання, так що вступна частина в 1 Посланні до солунян є найкоротшою з усіх послань Павла. Тут Павло не називає себе «апостолом», як він це робить в інших посланнях (за винятком 2Сол., Фил., та Филим.). Він вважає Сильвана та Тимофія рівноправними співавторами свого послання. Постійне вживання займенника першої особи множини у всьому тексті листа (за винятком небагатьох випадків, де автор робить емоційний наголос, як наприклад у 2:18; 3:5; 5:27) показує, що цей асоціативний зв’язок не є лише формальним жестом. На відміну від Книги дій святих апостолів, де автор робить чіткий фокус тільки на постаті Павла (майже так, ніби він грає роль якогось Рембо-місіонера), послання самого апостола Павла демонструють, наскільки багато його місія завдячує співпрацівникам, котрі часто походять із середовища спільноти й імена яких часто залишаються за лаштунками.

1:2-3:13 – Вдячні спогади

Одразу після вступного вітання Павло розпочинає своє послання, висловлюючи подяку, як він це робить у всіх своїх посланнях, за винятком послання до галатів. Дискурс, в якому Павло висловлює свою подяку, тут особливо вражає. Він визначає тональність першої частини послання (1:2-3:13), повчання та настанови визначають тональність другої частини послання (4:1-5:24). Такий підхід стає зрозумілим, якщо ми розглянемо структуру першої частини, поданої нижче. Три зрозумілих дискурси подяки утворюють обрамлення до апології Павла, де він говорить про свою місію в Солуні та її наслідки. І складання подяки, і апологія звернені в ретроспективу подій, що передують створенню цього листа. Вони містять спогади (1:3) та нагадування (2:9; 3:6), завдяки яким Павло знаходить спільне розуміння із своїми читачами, для того, щоб пояснити свою точку зору та підбадьорити їх.

1:2-3:13 – Частина 1

  • а. Подяка за християнське життя солунян (1:2-10)
  • б. Павло пояснює причини для місії в Солуні (2:1-12)
  • а’. Подяка за сприйняття Євангелія (2:13-16)
  • б’. Павло пояснює причини відкладення його візиту (2:17-3:8)
  • а” Подяка за радість, яку він отримав від солунян (3:9-10)
  • Підсумкова молитва (3:11-13)

1:2-10 – Подяка за християнське життя солунян

Подяка, з якою Павло звертається на початку свого листа – це дискурс, організований краще, ніж може видатися на перший погляд. Аргументи, які Павло наводить, можна викласти в такому порядку:

1) Павло на початку звертається досить зрозуміло («вам»), із безперервною («завжди») подякою Богу – це його роздуми про глибину християнського життя новонавернених. Їхнє життя – це активне вираження основних християнських чеснот: віри, любови та надії (1:3). Ця загальновідома тріяда означає для Павла нерозривну єдність (1Сол. 5:8; 1Кор. 13:13; Кол. 1:4-5). «Ваше діло віри», «праця любови» та «терпення надії» не не визначають три окремі компоненти, що належать до різних сфер життя, але вказують на такі якості, як посвячення, турботу та постійність, що притаманні для усього життя цієї нової християнської спільноти.

2) Таке християнське життя не є результатом людського досягнення, – воно відбувається завдяки Божій благодаті. Стає можливим лише тому, що новонавернені солуняни були обрані Господом (1:4). Ми маємо тут перше ствердження про те, що спасення – це дар від Господа, про що Павло пізніше у вужчому та більш юридичному контексті буде аргументовано пояснювати «оправдання вірою» (Рим. 3:21-26; Гал. 2:16; Фил. 3:9). Базові перспективи про класичне богослов’я Павла уже можна зауважити в його першому посланні.

3) Вибір солунян був очевидним на підставі того, як Євангеліє проповідували і як вони сприйняли його. Обидва виміри початкового проповідування, проголошення та прийняття є центральними в першій частині Павлового послання. Павло постійно повертається до них, вони слугують причинами для подяки як основи для його аргументованої промови. Наполегливість, з якою Павло здійснює проповідь Євангелія (його тверда впевненість та сила змінювати інших) і ті обставини, при яких солуняни отримали Євангеліє (з радістю, незважаючи на переслідування) – усе це свідчило про дію Святого Духа (1:5-6).

4) Отримавши слово таким чином (з радістю в стражданнях), перші християни в місті Солунь почали наслідувати приклад Павла, а через нього – приклад Ісуса (1:6). Усе це сприяло тому, що вони стали прикладом для своїх однодумців-християн по всій Греції (1:7-8), так що ці християни також говорять про два головних аспекти початкової місії (проголошення та прийняття), про що вже згадував Павло. Вони говорять про візит Павла до міста Солунь та про навернення солунян, яке іде за цим (1:9-10).

5) Щоб описати це навернення, Павло використовує традиційну юдейську формулу навернення язичників («навернулись до Бога від ідолів») і далі розвиває цю тезу, стверджуючи їхню надію в Ісусі. Адже Ісус воскрес із мертвих, і тому Він прийде, щоб врятувати їх від «гніву» (що є судом Божим), який (незабаром) прийде (1:9-10). Завдяки цій глибокій богословській формулі Павло продовжує висловлювати подяку, але підводить свою промову до тези, що стане вираженням найвагомішого завдання послання – пришестя нашого Господа Ісуса Христа в кінці часів (2:19; 3:13; 4:15; 5:23).

Попередній запис

Форма та функція послання

Читач 1 Послання апостола Павла до солунян зворушений його теплою, особистісною та невимушеною манерою викладу. Послання містить займенники першої та ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 2:1-16

2:1-12 – Павло пояснює причини для місії в Солуні Тональність послання відтепер змінюється з дискурсу подяки на апологію, але його ... Читати далі