Новозавітні засади родинного життя

Засади сімейного життя в Новому Завіті продовжують створювати проблеми та лякають сучасних вірних у Церкві, особливо в щодо тлумачення волі Бога стосовно підпорядкування жінок своїм чоловікам. (Ті ж самі тлумачі можуть мовчазно проігнорувати загальне протиріччя щодо взаємовідносин рабів та панів у тому ж самому тексті). Факт, що подружні стосунки в цих текстах привертають більше уваги, свідчить про те, що ролі обох статей перебувають у перехідному стані в нашому суспільстві. Через те, що ці тексти досить складні для розуміння сучасних читачів, в їхньому власному контексті досить складно оцінити шляхи, якими автор посилює домінантний єрархічний погляд, прийнятий у суспільстві, вони все ж роблять значні кроки вперед. Здоровий метод біблійного тлумачення кидає нам виклик робити те ж саме.

Давид Бальх продемонстрував у своєму творі («Household Codes» in David E. Aune, ed., Greco-Roman Literature and the New Testament [Atlanta: Scholars Press, 1988] 25-50), що сімейний кодекс як літературна тема має витоки з еліністичної дискусії про устрій домогосподарства, що мав за основу вчення Аристотеля. Проте ці еліністичні норми про домоустрій є справді патріярхальними як концептуально, так і формально, а отже, вони передбачають домінантну чоловічу роль управителя домогосподарства як чоловіка, батька та господаря, наділеного владними повноваженнями не лише керувати, але також і навчати тих, хто підпорядковується йому, як вони повинні поводитися в ролі підпорядкованих членів домогосподарства. Настанови, викладені в цих кодексах, адресовані лише главі домогосподарства. Ми маємо приклади адаптації цієї форми в НЗ та в Пастирських посланнях, в яких літературний жанр особистого листа вимагає, що автор повчає чоловіка, наділеного повноваженнями, як-от Тимофія чи Тита, про те, як вони повинні навчати інших поводитися як християни (1Тим. 2:1-3; 5:4-17; 6:1-2,17-19; Тит. 1:6-9; 2:1-10; 3:1-2). Порівняйте 1 Клим. 1.3, в якому адресати послання – чоловіки спільноти, навіть якщо послання адресоване усій церкві в Коринті, тому що окрім усіх інших речей їм рекомендовано навчати своїх жінок коритися своїм чоловікам.

Сімейні засади, викладені в Посланні до ефесян та Посланні до колосян, дещо відрізняються у двох аспектах: у кожному з них автор звертається до усіх членів спільноти і найперше до тих, хто перебуває на нижчому щаблі єрархії згаданих груп. Тут не сказано «Чоловіки, навчайте своїх жінок бути слухняними» і тому подібне, але написано: «Дружини, слухайтеся чоловіків», і звичайно, засади викладені в Посланні до ефесян, насамперед передбачають як ідеал взаємне підпорядкування «у Христовім страху». (Еф. 5:21). По-друге, автор спершу звертається до жінок, дітей та рабів перед тим, як звернутися до чоловіків, батьків та панів. Обидва ці елементи є новими в християнських формулюваннях. Вони можуть лише вказувати на різний підхід до осіб, які прийняли хрещення і перебувають у підпорядкованому становищі в соціумі, як до людей, що мають власні права. Обидва ці елементи є чимось новим у християнських формулюваннях. Вони можу відображати зміну ставлення до охрещених членів спільноти, які належали до нижчих станів, як таких що мають власні права. Жінок, дорослих дітей і рабів більше не вважають мешканцями дому, які мають бути лише відблиском слави господаря дому, але такими що мають власну гідність і автономію, яких за ними не визнавали в попередніх дискусіях на тему домашніх порядків. Тим часом, ті, хто побоювався, що християни будуть звинувачені в руйнуванні соціяльного порядку, тепер отримують запевнення в тому, що патріярхальна система залишається непорушною.

Нам відомо з фрагментів 1Кор. 7:12-16,21-22 та 1Пет. 3:1-2, що жінок та рабів допускали до хрещення, незалежно від їхніх чоловіків та панів, і навіть якщо чоловіки та пани стали християнами, жінки, діти та раби необов’язково мають наслідувати їхній приклад, а можуть ухвалювати власні рішення. Подібно до цього, синоптичні фрагменти, як-от Мт. 8:21-22; 10:37; 19:27-29 та паралельні місця, що, як може здатися на перший погляд, заохочують відмову від сімейних зв’язків на користь учнівства, можуть бути відголоском досвіду членів християнської сім’ї. Особливо це стосується дорослих дітей, батьки яких не схвалюють їхній вибір, але чий авторитет вони мають поважати. Християнська практика приймати кожну людину індивідуально, не звертаючи увагу на патріярхальний авторитет, практика, яку християни поділяли разом з юдеями та з деякими неофіційними популярними релігійними культами, була одним із тих аргументів, що викликав підозріле ставлення: вони порушували встановлений соціяльний порядок.

Таким чином, автори новозавітних засад сімейного життя вважали за необхідне – або можливо навіть прагнули – ще раз підкреслити суттєве значення патріярхальної структури дому, водночас вони зробили те, що до них ніхто не зробив, визнавши особисту гідність усіх згаданих членів домогосподарства, прямо звертаючись до кожної групи як до повноправних членів спільноти. Тим самим вони розширили загальноприйнятий пласт своєї культури до більшої людської свободи та гідности для всіх. Найкращий шлях бути вірним їхнім методам та намірам полягає в тому, щоб продовжувати робити подальші кроки в тому самому напрямку.

Автор: Каролін Осієк

Попередній запис

Розділи 3:18-4:18

3:18-4:1 – Засади родинного життя Читаючи ці настанови, ми мусимо пам’ятати, що належати до різних соціяльних груп ще вважалося перешкодою ... Читати далі

Наступний запис

Перше послання до солунян

Читач, можливо, не відчує повного задоволення після першого прочитання 1 Послання апостола Павла до солунян. Це послання (подібно до інших ... Читати далі