Розділи 3:18-4:18

3:18-4:1 – Засади родинного життя

Читаючи ці настанови, ми мусимо пам’ятати, що належати до різних соціяльних груп ще вважалося перешкодою для тих, що прийняли хрещення в Колосах. Сімейні кодекси належать до літературного жанру про моральне виховання, що бере початок із творів Аристотеля та стоїків, які також навчали. Вони є літературною моделлю для відповідних кодексів, які бачимо в НЗ. Могли бути поширеними серед первісних християн, але мають іншу мотивацію, яка відрізняється від тієї, що була прийнята в язичницькому суспільстві. Тут ми маємо справу не із гармонією в polis (міста чи держави), а з христологічними та богословськими причинами. Віднині усе має бути здійснене в Господі (Христос; пор. Еф. 5:21-33). Ми можемо говорити про певні апологетичні елементи в цих настановах: наміри зробити первісне християнство прийнятним та спростувати одне із перших звинувачень проти нього, зокрема щодо анархізму. Звісно, що пастирі первісних християн не робили спроб «охрестити» структури і безумовно зберегти їх у первісному стані. У цих кодексах ми впізнаємо певний патріярхальний порядок (що переважав навіть римське право). На основі послання Христа можемо зробити лише певні висновки. На нашу думку, що цей кодекс у певному сенсі – дивний сегмент, що відрізняється від вв. 6-17. Можемо припустити, що автор Послання до колосян успадкував, а не створив ці засади.

3:18 – Вислів «слухайтеся чоловіків» (hypotasesthai). Є різниця між проханням до жінок про покору та звертанням до них прийняти чинний порядок. Автор звертається з настановою слухатися до жінок не до дітей чи рабів (hypakouein), а щоб вони слухалися так само, як Син був слухняний волі Отця (1Кор. 11:3; 15:28). Так само усі громадяни мають слухатися можновладців (Рим. 13:1), і це «лицює то в Господі». Звичаї та традиції – найнадійніші чинники, щоб знати, «що лицює». Любов (agape) необхідна для того, щоб люди регулювали шкалу моральних цінностей у суспільстві. Це не панівне становище, що асоціюється зі зверхнім ставленням, а смирення і любов, що мають визначати поведінку християнина.

3:20 – Покірна поведінка приємна Господеві (пор. 2Кор. 5:9; Рим. 12:1; 14:18, Фил. 4:18; Еф. 5:10). Тут у Посланні до колосян вираз en kyriō (у Господі) має значення того, що прийнятне в межах соціюму, Церкви. Це застереження продовжує лінію попередніх тез; це справа християнської мудрости.

3:21 – Так само, як і у фрагменті, де йдеться про подружжя, настанова, адресована батькам та дітям щодо їхньої поведінки стосовно старшинства, є «притаманною людині». Оскільки освіта часом може бути досить важким процесом, автор напучує батьків ставитися до дітей поблажливо та з розумінням, бо діти впадуть у дусі.

3:22 – Раби, що стали християнами, повинні коритися своїм земним панам, не для того, щоб це побачили люди (Теодорит). Говорячи про те, щоб прагнути «вподобатися» своїм панам, автор звертається до концепту, викладеного в СЗ (пор. Еф. 6:6): вони підпорядковуються не Божому авторитету, а людському. Цьому автор протиставляє покору в простоті серця. Тут не йдеться про упереджене ставлення (пор. в. 25). Усі мають чинити так, щоб вгодити Господеві; пани та їхні раби служать одному Господу.

3:23 – Відтепер раби отримують настанову коритися «в простоті серця». Ця рекомендація є подібною до 3:17 (пор. Мт. 22:37 // Мр. 12:30 // Лк. 10:27; Пр. 11:17 Септуагінта). Фраза робіть «немов Господеві» тут визначає мотивацію.

3:24 – У цьому тексті обіцяна нагорода виражена в термінах «спадщини» (пор. 1:5,27; 3:1-4). Термін «служите» паралельний до терміна [чиніть] «в простоті серця» у в. 22. «Господь» рівнозначний Ісусу.

3:25 – Фраза «хто кривдить, той одержить за свою кривду». Оскільки застереження до панів починаються лише в 4:1, у 3:24, автор все ще говорить про рабів, до яких він звертається із застереженням.

4:1 – Пани отримують пораду ставитися до своїх рабів справедливо і належно. Цей фрагмент є частиною популярного філософського вчення. Однак тут існує новий вимір: пани підпорядковуються Господу. Вони не отримують наказ звільнити своїх рабів, але їм заборонено зловживати своєю владою. У зв’язку з цим принципи, викладені в Посланні до Филимона, йдуть далі, демонструючи негативне ставлення до рабства, навіть якщо ми не можемо стверджувати з впевненістю, що Павло просить про звільнення раба Онисима.

4:2-6 – Заключні настанови з функцією повчання

У цій секції автор знову звертається до основних тем послання: (а) Зв’язок молитви та подяки із текстом у цілому і насамперед з Кол. 3:16-25; б) Згадка про в’язницю говорить про боротьбу, про яку йдеться в 1:24-2:5; (с) «Щоб з’явив я її, як звіщати належить мені» має зв’язок із 2:6-23. Отже, у певному сенсі, мова йде про епілог. Водночас християни повинні поводитися «мудро з чужими», але люб’язно та обережно. Ми також знаходимо аналогічні настанови в 1Сол. 5:12-22; Гал. 5:26-6:6; та Фил. 4:8-13.

4:7-18 – Повторний опис обставин написання послання

Перелік співавторів Павла в Посланні до колосян збігається досить точно із переліком, поданим у Посланні до Филимона. Обидва послання можна розглядати як повторення в 2Тим. 4:10-12. Тихик (пор. Дії 20:4) походить з Азії і, ймовірно, він є носієм послання, разом з Онисимом (пор. Филим). У цьому вірші автор робить припущення про те, що Онисим походить із міста Колоси (чи Лaодикея); див. Вступ. Аристарх – це товариш Павла в ув’язненні; пор. Дії 19:29; 20:4; 27:2; Филим. 24. Марко: пор. Дії 12:12-25; 13:13; 15:37,39; Филим. 24. У цьому фрагменті ми лише один раз бачимо ім’я Ісуса, названого Юстом. Епафрас: котрий євангелізував Колоси; пор. 1:7; Филим. 23 (про якого тут згадано як про товариша по неволі, яким тепер є Аристарх). Лука: лікар; пор. Филим. 24. Димас: нам дуже мало відомо про цього чоловіка; пор. Филим. 24. Архип: пор. Филим. 2. «Привітання моєю рукою Павловою»: пор. 1Кор. 16:21; це закінчення листа було притаманне греко-латинському епістолярному жанру. Ім’я Тихика не з’являється в Посланні до Филимона, так само, як імена Німфана та Ісуса. Натомість імена Филимона та Апфії не згадані в Посланні до колосян.

Нам відомі імена принаймні шістнадцяти осіб, які були співпрацівниками Павла. Досить цікаво проаналізувати його організаційні навички. Самотужки йому було б не під силу виконати настільки титанічну працю. Секрет його успіху полягав у тому, що він мав добру команду співпрацівників. Чому Павло завжди мав команду співробітників? Насамперед пояснення такого феномена полягає в тому, що він мав дуже рішучий характер та пристрасно намагався наслідувати свій ідеал – Ісуса Христа. Ще одне пояснення може полягати в тому, які спільноти він засновував. Ми можемо означити такі громади як «місіонерські». Він взяв цю модель спільноти міста Антіохія, церкви міста, яке послало його в першу місіонерську подорож. Павло розвинув у своїх спільнотах розуміння, що віра – це таке багатство, яке не варто приховувати; ним потрібно ділитися. Павло завжди мав запит на тимчасових помічників, які отримували платню за свою роботу від спільноти для того, щоб сприяти поширенню Божого слова. Час від часу, як у випадку з Филипами, був встановлений справжній зв’язок братерської та сестринської любови між апостолом та спільнотою.

Попередній запис

Розділ 3:1-17

3:1-4:1 – Святість вірних Фрагмент структурно складається із 2-х частин: (1) вв. 3:1-4: мотивація з так званою частиною partitio: (а) ... Читати далі

Наступний запис

Новозавітні засади родинного життя

Засади сімейного життя в Новому Завіті продовжують створювати проблеми та лякають сучасних вірних у Церкві, особливо в щодо тлумачення волі ... Читати далі