Один із вас видасть Мене!… І озиралися учні один на одного, непевними бувши, про кого Він каже.
«За Тебе я душу свою покладу!» (Ів. 13:37). Це гарно прозвучало й, напевне, щиро. А втім, невдовзі виявилося, що ці слова й ламаного шеляга не варті. Та не випереджаймо події і зосередьмося на тому, що відбувалося у світлиці Таємної вечері.
Я хотів би, щоб ми звернули увагу на один факт. Коли Ісус каже: «Один із вас видасть Мене!» (Ів. 13:21), – учні дивляться один на одного. Розгублено й невпевнено шукають зрадника, придивляються до своїх товаришів – може, той, а можливо, той?
Яке ж це типово людське, широко розповсюджене серед нас і нам, мабуть, теж дуже близьке явище: коли чуємо про зради, слабкості й гріх, то дивимося на того й іншого, роззираємося навколо, але дуже рідко або й ніколи не дивимося на себе.
Варто було б бути критичнішими до себе й хоча б деколи допускати таку думку: «А може, то я, а може, це про мене йдеться, може, то я здатний зрадити?» Не роззирайся навколо, а насамперед поглянь на себе.