Розділ 1

1:1-2 – Привітання

У згадане привітання включено також Тимофія, який того часу був компаньйоном Павла (пор. 2:19-23) і якого знали филип’яни (пор. Дії 16). Цікаво відзначити, що серед отримувачів цього послання особливо виділено релігійних проводирів згадуваної християнської громади (єпископів і дияконів). Це є найперша згадка в християнському Писанні про такі обов’язки. Пор. також Дії 20:28; 1Тим. 3:1-13; Тит. 1:5-9.

1:3-11 – Подячна молитва Павла

Після привітання Павло (за усталеним звичаєм) додає подячну молитву. Він починає (1:3-6) воздаянням подяки Богові за солідарність із ним филип’ян у його апостольській праці – солідарність, народжену «участю їхньою» в спільній вірі в Христа й у Святого Духа (2:1), і конкретно проявлену у вигляді допомоги, яку вони надали Павлові, коли він найбільше потребував її (пор. 4:14). Павло не приховує почуття сердечної прихильності, яку він відчуває щодо всієї християнської громади Филипів (1:7-8); і тепер, коли він перебуває у в’язниці, то по-особливому відчуває, як вони пов’язані з ним та його духовною працею, після того як вони відправили до нього Епафродита, щоб той допомагав йому і служив «у потребі». В обмін на це Павло просить Бога (1:9-11), щоб любов [до Бога], яку филип’яни вже мають, «примножалась ще більше та більше в пізнанні [Бога]» та в здатности завжди розпізнавати і вибирати «те, що краще». Таким чином, вони залишатимуться чистими у світі, де панує Зло, і коли Господь почне есхатологічний Останній Суд, Він знайде їх бездоганними – повними плодів праведности, тобто добрих справ, які вони здійснили завдяки допомозі Ісуса Христа, – а також тими, хто робить усе можливе «на славу та на хвалу Божу».

1:12-26 – «Особисті почування» апостола

Головна частина послання починається особистою приміткою. Перш за все Павло повідомляє про своє становище (1:12-14). Його ув’язнили за службу Христові в місті, де була Преторія (палац римського можновладця або римські військові казарми); судовий процес над ним триває і став дуже корисним для поширення справи його життя. І дійсно, проповідники, зовсім не злякавшись факту ув’язнення Павла, «ще більше відважилися Слово Боже звіщати безстрашно».

У 1:15-18а про роботу проповідників згадується в контексті двох різних типів мотивації, протиставлених один одному: одні проповідують із добрих намірів, інші ж – із корисливих. Тут не зовсім ясно, хто є ті, що дозволяють собі бути веденими духом «заздрощів та колотнечі»; можливо, це стосується тих, хто хоче заснувати конкуруючі релігійні громади, не підпорядковані владі Павла. Оскільки ймовірність того, що вони навчатимуть Євангелія, яке відрізняється від Євангелія Павла, мала, то апостола тішить думка, що вони принаймні благовіститимуть про Христа.

У 1:18а-20 Павло знову говорить про себе. Він знає, що його добрі Филипійські друзі моляться за нього і що Ісус Христос допоможе йому Своїм Духом, тож, що б не трапилося, для нього «буде на спасіння» (натяк на Йов 13:16, Септуагінта). І хоча він збирається постати перед судом римських можновладців, він знає, що не буде осоромлений. Житиме він чи помре, та в ньому «Христос буде звеличений».

Далі докладніше Павло повідомляє про свою індиферентність щодо результатів судового процесу над ним (1:21-24). Вибір невеликий: або він продовжить жити, або помре. Обидві можливості представляють позитивний аспект. Заява «бо для мене життя – то Христос» у цьому контексті має дієве значення; тобто для мене продовжити жити означає мати можливість працювати для Христа. Так само і смерть – незважаючи на очевидну та повну загибель – була б для Павла бажаною, оскільки в такий спосіб він би назавжди опинився поруч із Христом.

Тоді як в інших посланнях Павла вся надія особливо зосереджена на тому, аби залишитися живими в момент Парусії (тобто Пришестя Христового – від грецького терміну parousia; пор. 1Сол. 4:15-17), або на ідеї воскресення для тих, хто, можливо, вже помер (пор. 1Сол. 4:14; 1Кор. 15), то тут Павло висловлює упевнене знання того, що його смерть дозволить йому назавжди опинитися поряд із Христом. Така перспектива жодним чином не суперечить іншим. Филип’ян 1:6,10; 2:16 та 4:5 висловлюють надію, що Господь скоро прийде, а в 3:11 Павло вже говорить про Воскресення мертвих. Сам для себе Павло волів би піти, тобто померти, «та бути з Христом». Але, з огляду на апостольські потреби, він бачить, що для нього важливе продовжувати жити. Урешті-решт (1:25-26), із переконаністю в те, що Бог хоче, аби він продовжував працювати на благо їхньої громади, він висловлює впевненість, що Бог залишить йому це життя на радість филип’янам.

1:27-30 – Настанова залишатися твердими у вірі

Тут Павло відразу ж дає спільноті настанову, якою закликає її жити життям, гідним Христового Євангелія. Він не знає, чи буде в змозі особисто відвідати їх, але над усе він хоче знати, що християни Филипів будуть «твердо стояти в однім дусі» (або «в єдиному дусі»). Їхня боротьба за євангельську віру повинна змусити їх діяти «однодумно» (тобто «однодушно»), не дозволяючи своїм супротивникам залякати себе в будь-який спосіб. Здається, все вказує на те, що ми маємо справу з ворожістю, якої доводилося зазнавати християнській громаді від язичницької більшості, яка і не розуміла, і не приймала християнського способу життя (ця ворожість схожа на ту, про яку згадується в 1Сол. 2:14). У такій ситуації єдність духу особливо необхідна (тема, що повторюється в 2:2 та 4:2). Така стійкість та одностайність у боротьбі, якої можна досягти тільки через благодать Божу, стане беззаперечним знаком спасення для громади і погибеллю для її ворогів.

Та знаком Божої благодаті є не тільки віра в Христа; страждання за Нього також привілей, який указує на особливий вибір Божий (пор. 2 Кор. 12:10; Дії 5:41). Зазвичай християни, хоч і в дещо інший спосіб, постійно перебувають у тому самому стані боротьби, що в даний момент і Павло. Павло сидить у в’язниці за свою місіонерську діяльність; християни ж Филипів зазнають утисків за свою християнську віру.

Попередній запис

Вступ до Послання до филип’ян

Місто Филипи Филипи були розташовані в східній частині античної Македонії (північна частина сьогоднішньої Греції). У Діях апостолів (16:6-40) Лука розповідає, ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 2:1-11

2:1-18 – Настанова жити в гармонії та безкорисливості Тут Павло промовляє особливо урочистим тоном, оскільки він розпочинає найважливіший фрагмент послання. ... Читати далі