Розділи 5:21-6:9

Правила християнської родини

Як і Кол. 3:18-4:1, Еф. 5:21-6:9 є зразком учення на тему моралі, правил християнської родини, що присутні в НЗ та ранньохристиянській літературі. Визначною рисою правил християнської родини в Посланні до ефесян є доволі широке трактування шлюбу, яке включає в себе міркування про взаємини між Христом і Церквою. Цей текст містить багато гарних тверджень та глибоких бачень, а ще він попереджає сучасні спільноти про можливі загрози та вимагає обґрунтованої й делікатної інтерпретації. Цей текст дуже підходить для ілюстрування важливости критичного дослідження НЗ у його власному соціяльному контексті. Те, як автор віддає належне римському способові життя, стає очевидним, наприклад, із того, як він визнає життєздатність інституту рабства – речі, яка в наш час уважаються огидними. Обговорення Послання до ефесян дає можливість продемонструвати небезпеку від використання певних новозавітних віршів не відповідно до загального змісту євангельського послання, а для виправдання в сучасному світі поведінки, яка містить елементи домінування одних людей над іншими, експлуатації, расизму чи дискримінації за статтю.

Правила християнської родини, які регулюють три різновиди стосунків (між жінкою та її чоловіком; дітьми й батьками; рабами та їхніми господарями), являють собою християнську адаптацію морального вчення, яке пропонували на обговорення ще стародавні філософи й моралісти з часів Аристотеля й далі. Уплив цього, випробуваного часом учення на керування домочадцями помітний також у деяких юдейських літературних творах, датованих тим самим періодом, що й НЗ, у тому числі в працях Філона Олександрійського та Йосипа Флавія. В умовах напружених стосунків із греко-римським суспільством єврейські письменники прагнули підкреслити стабільність єврейського домогосподарства. Дослідники установили, що подібний задум був не чужим і авторам новозавітних правил християнської родини. І через повселюдну переконаність, що протизаконні релігійні групи заохочують аморальність та розбещують жінок, вийде цілком природно, що апологетичні зусилля християн сфокусуються на взаєминах у шлюбі (див. попередній коментар до 4:17-5:20). Відповідно до загальноприйнятих установок тих днів Послання до ефесян підтримує існування єрархічних взаємин між домочадцями, але обмежує відносини на основі «верховенства/підпорядкованості» моральними вимогами, що пом’якшує традиційне акцентування на главі дому як на «правителеві»: чоловіки мають любити своїх жінок (Еф. 5:25). А батьки не повинні провокувати своїх дітей на гнів (Еф. 6:4). Рабовласники ж повинні «занехаяти погрози» своїм рабам (Еф. 6:9). А ще важливо відзначити, що ці взаємини вважаються такими, що набувають нового значення в Христі. Те, що це «нове значення» має на увазі саму суть людських стосунків, стає зрозуміло і на початку, і в кінці зазначених моральних настанов. Ефесян 5:21 формулює провідну ідею цілого уривку закликом взаємно «коритися один одному», а отже, у певному сенсі, повністю змінює типові моделі взаємодії серед домочадців. Ефесян 6:9 стосується влади глави дому, нагадуючи йому про цілковиту рівність усіх перед Богом. Утім, неможливо не дійти висновку, що Еф. 5:21-6:9 настійливо закликає рабів, дружин і дітей в їхньому повсякденному житті визнавати свою підпорядкованість тим, хто має над ними владу. Сучасні читачі часто запитують, чому той факт, що новозавітні християни добре усвідомлювали докорінну зміну світу Христом, не призвів до повної трансформації суспільного ладу. Схоже, що найкращою відповіддю на це питання є те, що така ситуація вважалася нерозумною та непрактичною. Окремі дослідники доходять до того, що заявляють, що, враховуючи соціяльну обстановку та загальний світогляд людей І ст., це взагалі неможливо було б здійснити. Хоч Павлові послання постійно закликають віруючих дистанціюватися від невіруючих, проте вони часто залучають наявні соціяльні механізми до процесу євангелізації урбаністичного світу греко-римського міста. Мало того, Павло, здається, був стурбований тим, що раптові зміни в способі життя чи статусі вірних могли б внести занепокоєння та розлад у ще недосвідчену християнську спільноту (1 Коринтян 7). Визнання такого пастирського підходу передбачає можливість підтримання загального вигляду відносин, які регулюються взаємною покорою та повагою до найвищої влади Бога, як про це зазначено в Посланні до ефесян, водночас передбачаючи, що ці взаємини покажуть себе фактично зовсім інакше, ніж було прийнято в І ст. після Р. X.

Використання в Посланні до ефесян таких метафоричних пар, як «чоловік/ дружина» та «Христос/Церква», має подвійну мету. По-перше, це допомагає пояснити характер та значення шлюбу в церковному середовищі. По-друге, це дозволяє авторові Послання надалі розвивати свої богословські роздуми про природу Церкви (протягом усього твору цій темі приділено чи не найбільше уваги). Ця метафора походить від уживання поняття шлюбу для порівняння взаємин між Богом та народом Ізраїля – вона зустрічається по всій Книзі Пророка Осії та в інших місцях єврейської Біблії (пор. Єз. 16:8-14). Посилання та натяки на єврейське Писання ми бачимо протягом усього цього тексту, який наповнює зазначену метафору глибшим змістом, зв’язуючи шлюб із церковним життям. Заповідь у Лев. 19:18 любити ближнього свого, як самого себе, лежить в основі настанов, даних в Еф. 5:28-30, і слугує для передавання як турботи, так і поваги, які потрібно мати кожному щодо свого подружжя, а ще вона передає природу Христової любови до Церкви. Буття 2:24, де описано чоловіка й жінку, що стають єдиною плоттю, процитовано в Еф. 5:31, аби пролити світло на таємничий союз між Христом і Церквою та, безсумнівно, ввести поняття шлюбу в Божий задум щодо кожного людського створіння (про «таємницю Христову» див. коментар до 1:3-14). У Еф. 5:25-27 підготовка єврейської жінки до шлюбу, яке передбачає ритуальне обмивання, зіставляється з ритуалом хрещення («водяної купелі у слові»), щоб передати святість як одруження, так і Церкви, приготованої для Христа. Попри те, використання поняття шлюбу як метафори для відносин між Божим та світським не є необмеженим. Проблема полягає в тому, що, як видно, саме чоловік є тим, хто в шлюбі представляє собою Бога або Христа, а жінка – це лише відображення людської спільноти (Церкви або народу Ізраїля). Однак у жодному разі не слід приймати метафору стосовно шлюбу як з одного боку утвердження чоловічої безкарности жіночої схильности до скоєння помилок. Такі інтерпретації фактично є виключеними з самого тексту Послання до ефесян не тільки закликом до взаємної покори одне одному, як про це сказано в Еф. 5:21, але й тим простим фактом, що і чоловіки, й жінки є частиною Церкви, і врешті-решт рівною мірою підкоряються Христу. Мало того, важливо визнати, що біблійні метафори не є вичерпними і мусять бути досліджені в зіставленні з іншими метафорами. Наприклад, у Посланні до ефесян такі метафори, як «Святий Храм» або «домашні Божі», використано, щоб виразити відносини між Христом і християнською спільнотою (Еф. 2:19-22), однак це не означає, що Еф. 5:21-6:9 не має чого сказати сучасним шлюбам або сучасній Церкві. У НЗ цей уривок є найважливішим текстом про святість шлюбу, і він повинен відігравати певну роль у дискусіях на теми, починаючи від християнського заангажування й аж до великого значення, якого надано сімейному життю як у лоні Церкви, так і в суспільстві. Цей текст показує, що шлюб може слугувати для відображення тих взаємин, які є самою основою християнства, тобто союзу між Христом і християнською спільнотою. Шлюб може слугувати найголовнішою моделлю самовідданої любови і найпершою ознакою стосунків Бога зі світом.

Попередній запис

Розділи 4:1-5:20

4:1-6:20 – Частина 2; етичні настанови 4:1-16 – Христових дарів багато, але тіло Христове одне У Божому задумі щодо цілого ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 6:10-24

6:10-20 – Християнське заангажування та необхідність боротьби зі злом Завершення моральних настанов у Посланні до ефесян виражено дуже сильними термінами. ... Читати далі