Розділи 4:1-5:20

4:1-6:20 – Частина 2; етичні настанови

4:1-16 – Христових дарів багато, але тіло Христове одне

У Божому задумі щодо цілого світу важливість примирення особливо підкреслюється протягом перших трьох глав послання, а останні чотири розділи дають практичні рекомендації щодо того, як жити в спосіб, що відображає цей задум. Тоном, який повною мірою передає страждання апостола, Павло закликає адресатів послання в житті, щоб вони «поводилися гідно покликання», яким їх було зізвано (4:1). Мається на увазі життя, гідне Євангелія, яке вони прийняли, – того Євангелія, яке повсякчас проголошує знаменним примирення неєвреїв із євреями, щоб разом стати членами «того самого тіла» (3:6). Агресивність, відособленість та зарозумілість є чужими для спільноти, яка характеризується любов’ю та відзначається «союзом миру» (4:2-3). Поетично чарівно автор послання до ефесян підкріпляє таке бачення церковного життя, постійно повторюючи слова «один» і «всі»: єдиність і всеосяжність походять від єдиного Бога, Який має суверенну владу над Усесвітом (4:4-6).

Еф. 4:8 містить один незвичайний натяк на Пс. 68:19. У посланні слова псалма «(Бог) узяв дари ради людини» змінено таким чином, що вони читаються, як «(Христос) людям дав дари». Така видозміна відповідає рабинським юдейським переданням, які тлумачили цей уривок, як натяк на Мойсея, що сходить на гору Сінай, а отже, дає Божому народові юдейський Закон. Цей псалом інтерпретується тут як натяк на Христа, в Якому, ймовірно, вбачають нового Мойсея. Зауваження в Пс. 68:18 в Еф. 4:9-10 описують Христа як того, хто не тільки «піднявся на висоту», але й «зійшов був до найнижчих місць землі». Лише до кінця не ясно, чи це «сходження вниз» стосується тільки втілення Ісуса в земне, чи зішестя до Аду (обитель мертвих; пор. Дії 2:27:31). Однак, незважаючи на труднощі інтерпретації, основна думка зрозуміла. Зокрема, мета її полягає в тому, щоб показати ініціятиву Христа в даруванні дарів, а в широкому сенсі – пов’язати лідерство в християнській спільноті з ініціятивою з боку Бога.

Хоч Послання до ефесян унікальне тим, що маніфестує ініціативу Христа в даруванні дарів, у багатьох аспектах цей уривок нагадує Рим. 12:5-8 та 1Кор. 12:27-28. Зазначені дари уповноважують вірних «на діло служби для збудування тіла Христового» (4:11-12). Різновиди пастирського служіння, описані в Еф. 4:11, фокусуються на поширенні Христового вчення та проповідуванні Євангелія. Так само серед інших у розповсюдженні Христового вчення помітну роль може відігравати пастир. У Дії 20:28 дієслово «пасти» стосується обов’язку старійшин, які мусять захищати християнську спільноту від лжевчителів (Дії 20:29-31). Подібним чином і в Еф. 4:14 християнську спільноту закликано залишатися непохитною перед тривожними вітрами лжевчень. Немає жодних сумнівів у тому, що в Посланні до ефесян керівництво Церкви розглядається як щось дуже суттєве для створення атмосфери гармонії всередині спільноти. Попри те, тут не приділено жодної конкретної уваги ні єрархії служителів Церкви, ні єрархічним взаєминам між служителями й тими, кому вони служать; радше бачення цього є симбіотично пов’язаним із тими служителями, які беруть участь у створенні єдиного та неподільного Тіла Христового (4:15-16).

4:17-5:20 – Життя в статусі «дітей Божих» та відмова від поводження, властивого невіруючим

Заклик до віруючих більше не жити так, як живуть зазвичай погани, цілком відповідає єврейським тенденціям відрізняти свій спосіб життя (у тому, що стосується моралі) від поводження поган (4:17-19). Для євреїв одним зі способів зберегти власну ідентичність у римському світі було характерне сприйняття ними світу язичників. Особливо часто як пороки зазначалися ідолопоклонство та сексуальна розбещеність. У питаннях повчань на теми моралі ранні християни дуже покладалися на юдейське вчення, і значущість цього впливу можна бачити в 4:17-5:20. Проте «погани», про яких там ідеться, очевидно, не є членами Церкви. Фактично термін «поганин» функціонує як позначка для всіх тих невіруючих, які перебувають поза лоном Церкви та «далекі від життя в Бозі». Така «далекість» маніфестує себе через гріховну поведінку.

Як і в багатьох інших текстах НЗ, тут ми бачимо дуже різке, безкомпромісне розмежування між тими, хто перебуває в лоні Церкви, і тими, хто поза нею (див. коментарі до 2:1-10). Термінологія на позначення світла й темряви, використана тут для відображення моральних принципів, нагадує Кумранські тексти. Однак необхідно визнати, що пов’язування невіри з непокорою і темрявою в Посланні до ефесян слугує антитезою проголошення «досконалого творіння», яке створюється через Христа (4:20-24). Мало того, автори НЗ постійно відчували себе зобов’язаними підштовхувати своїх читачів до відмежовування від колишнього способу життя та від усіляких об’єднань, у тому числі релігійних. Членство в Церкві вимагало виняткового самозречення. Деякі дослідники в Посланні до ефесян уже виявили те, що, як вони вірять, було початком апологетичної тенденції, яка стала більш вираженою в II ст. після Р. X.: прагнення християн різко відмежуватися від інших релігійних груп римляни вважали підозрілим (див. наступний коментар до 5:21-6:9). Культи, як наприклад, бога Діонісія та богині Ісіди, часто вважалися такими, що сприяли розбещенню жінок та заохочували сексуальну розпусту, а також загальний безлад і розпусту. Можливо, застереження проти пияцтва в поєднанні із закликом до належного шанування Бога в Дусі Святому в Еф. 5:18-19 якраз є відповіддю на такі перцепції (пор. 1Кор. 14:23-25). Тоді як поняття про те, що Бог виводить на чисту воду все, що інші намагаються тримати в секреті, міститься в юдейських та ранньохристиянських текстах (напр.:1Кор. 4:5), і можливо, що в контексті Послання до ефесян згадка про потаємне (Еф. 5:12) натякає на те, що римляни сприймали нелегальні релігійні групи як таємні і такі, що проводили свої підпільні ініціяції вночі.

Заклик в Еф. 4:22-25 «відкинути… (у собі) старого чоловіка», ймовірно, є натяком на хрещення. Церемонію хрещення розуміли як щось на зразок участі в смерти та воскресенні Христовому (пор. Рим. 6:1-14; Кол. 3:9-10). Існують вагомі підстави вважати, що члени ранньої Церкви засвідчували свою нову ідентичність у хрещенні шляхом зняття із себе старого одягу та одягання нового. Центральне місце в Посланні до ефесян посідає тлумачення хрещення (див. 1:11-14; 2:1-6; 4:4-6,30; 5:25-27). Згадки про хрещення (акт духовного переображення) відіграють ключову роль у заохочуванні до християнської поведінки. Заклик до віруючих увійти у світло досягає своєї кульмінації при виголошуванні висловлювання, яке, можливо, було взято з ранньохристиянського хрещального гимну: «Сплячий, вставай, і воскресни із мертвих, і Христос освітлить тебе!» (Еф. 5:14).

Здебільшого, чесноти і пороки, перелічені в цьому уривкові, мають позачасове значення для встановлення стандартів для християнських Церков. Застереження про те, що віруючі не повинні засмучувати «Духа Святого Божого» (4:30), є особливо інтригуючим, бо воно припускає, що вони можуть образити оту священну сутність, яка живе всередині окремих осіб і, безперечно, всієї християнської спільноти (пор. Еф. 2:20-22; про «печать» див. коментар до 1:3-14). Заклик до членів Церкви прощати одне одному, як Бог у Христі простив їм (4:32), та жити в любові, «за прикладом Христа» (5:2), надає нам дуже гарну ілюстрацію того переконання, яке відчувається в переході від доктринального фрагмента глав 1-3 до моральних настанов у главах 4-6, тобто протягом усього Послання: досягнуте Богом через Христа уможливлює для віруючих функціонування їхнє в «подобі Божій» (Еф. 4:24; 5:1). Починання Боже має бути відображене в християнській поведінці.

Попередній запис

Розділ 3

3:1-13 – Місія Павла й об'явлення Божого задуму щодо світу У цих віршах пояснено роль апостольства Павла в розкритті задуму ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 5:21-6:9

Правила християнської родини Як і Кол. 3:18-4:1, Еф. 5:21-6:9 є зразком учення на тему моралі, правил християнської родини, що присутні ... Читати далі