Розділ 3

3:1-13 – Місія Павла й об’явлення Божого задуму щодо світу

У цих віршах пояснено роль апостольства Павла в розкритті задуму Божого щодо світу. Ефесян 3:1 звучить як щось схоже на перерване розмірковування, яке продовжується в молитві з Еф. 3:14-19. Таке переривання дає паузу, необхідну для підкреслення важливості місії Павла та його авторитету як апостола. Цей фрагмент виступає як важливий перехід між згадуванням про відчуження поган із подальшим їхнім спасенням, про що сказано в гл. 1-3, та моральними напучуваннями, які починаються в гл. 4. І саме апостол Павло, виявник таємниці Христової (3:4), є тим, хто має незаперечний авторитет закликати віруючих вести життя, гідне їхнього покликання (4:1).

Якщо Послання до ефесян насправді є девтеро-Павловим твором, то зміцнення авторитету Павла тут є особливо важливим. Оскільки Церква докладала всіх зусиль, щоб продовжити своє існування й після смерти найперших авторитетів й очевидців її виникнення, то важливим у цей час було почути гідні довіри голоси апостольських учителів. Якщо припустити, що Послання до ефесян дійсно було створене Павлом, то помітною особливістю заднього плану даного твору все-таки залишається відсутність апостола серед людей, бо Павло перебуває в цей час у в’язниці (Еф. 3:1; пор. 4:1). У цьому тексті проявляються дві характерні риси Павлового апостольства, яким приділено особливу увагу пізніших Павлових творах. По-перше, Павло є «спокутуваним переслідувачем». Причетність Павла до переслідування Церкви, до того як він став апостолом, здається, спонукала декого поставити його авторитет під сумнів. Той факт, що він у минулому не був знайомий з Ісусом, а своє апостольство обґрунтовував заявами про незвичайне явлення йому воскреслого Христа (пор. 3:3), ймовірно, також сприяв виникненню певних сумнівів щодо правдивости авторитету Павла. Однак Павло використав ці проблеми зі своїм статусом, щоб повідомити про істинний характер свого апостольства. Наприклад, у 1Кор. 15:9 Павло згадує про себе, як про «найменшого з апостолів». Подібним же чином у Еф. 3:8 Павло називає себе «найменшим від усіх святих». Оскільки тут «святі» є загальним визначенням для всіх віруючих (див. коментар на 1:1-2), то, без сумніву, цим терміном посилюється єдність між Павлом та адресатами послання. При цьому можна навіть сказати, що даний текст відображає повну зміну єрархічних моделей лідерства, оскільки Павло – апостол – найменший із усіх святих!

Другою важливою характерною рисою апостольства Павла в Еф. 3:1-13 є його страждання. Тюремне ув’язнення, безсумнівно, означає страждання (3:1; 4:1), а страждання є ознакою істинного апостольства (пор. 1Кор. 4:9-13; 2Кор. 11:23-33). Але в Посланні до ефесян страждання Павла описані як «слава віруючих» – вони мають вирішальне значення для успіху місії серед поган у світі (3:13). Тоді як, на перший погляд, вони, здається, можуть являти собою нездорове прославляння страждань, коментарі Павла мають чітке призначення підбадьорювати віруючих, бо в іншому випадку ті могли позбутися всякої надії у світі, де апостолів саджають до в’язниці. Без сумніву, показ апостола, який страждає, у Посланні до ефесян означає повну зміну звичних стандартів розвитку.

Якщо в Еф. 3:1-13 авторитет Павла опиняється в центрі уваги, його місія стає спільною і для інших апостолів, пророків і всієї Церкви. У Еф. 3:2-3 апостольство Павла описане тим фактом, що Христову таємницю Павлові було повідано через явлення Ісуса (про «таємницю» див. коментар на 1:3-14). Але, як сказано в Еф. 3:5, цю «таємницю» було відкрито також і «святим апостолам і пророкам». Так само, згідно з Еф. 3:9, місія Павла полягає в тому, щоб «висвітлити, що то є зарядження таємниці, яка від віків захована в Бозі». Крім того, згідно з Еф. 3:10, «тепер через Церкву була оголошена початкам та владам на небі найрізніша мудрість Божа». Роль і апостольський авторитет Павла тісно пов’язуються з місією та апостольським авторитетом Церкви. Як і Павла, Церкву тут зображено як таку, що здійснює євангельську місію. «Початки та влади» являють тут собою сили зла, які було приборкано відповідно до суверенного права Христа (пор. 1:20-23; 2:1-10), а Церкву зображено як таку, що відіграє життєво важливу роль у такій трансформації світобудови. Образ Церкви, розкритий у Посланні до ефесян, є багатогранним. Багато текстів зображують Церкву як «містичну спільноту» (див. коментар на 1:15-23), а в Еф. 3:1-13 Церква виступає як Оповісник Благої Звістки.

Можливо, найбільш стисле вираження християнського проповідування в Посланні до ефесян міститься в 3:6. Зміст євангельської доктрини, описаної як тайна, що була невідома раніше людському роду (пор. 1Пет. 1:10-12), виглядає так: «погани мають доступ до такої самої спадщини, і вони члени того самого тіла й мають участь у тій самій обітниці в Христі Ісусі, через Євангеліє». Наголошення на рівній участі та примиренні євреїв із поганами в лоні єдиної Церкви дещо слабне при перекладі. У грецькій мові один і той самий префікс syn (спів-) припасовується до трьох іменників («співспадкоємці», «співчлени», «співучасники»). У XX ст., на значній віддалі від подій, які привели до народження Церкви, може здаватися важким завданням належно оцінити глибоке релігійне значення того, що ранні християни ставилися прихильно до єднання євреїв із неєвреями в єдиному тілі Церкви, але разом з тим Еф. 3:6 може промовляти до будь-якого контексту; цей уривок нагадує, що руйнування бар’єрів і зближення народів у самісінькому фокусі тієї цілі, яка стоїть перед християнством в цілому світі. Мало того, можна помітити, що через усю гл. 3 проходить думка про те, що зазначену «таємницю» необхідно розглянути дуже пильно (Еф. 3:8-9,18-19), перш ніж хтось зможе нарешті зрозуміти, що саме є обов’язковим для повсякденного життя (гл. 4-6).

3:14-21 – Молитва та славослов’я

Ефесян 3:14-19 являє собою молитву, сповнену прослави та клопотання про Божу опіку (пор. Еф. 1:15-20). Починаючи з 3:14, думку, яку було перервано в Еф. 3:1, підхоплено знову. Указаний вірш містить у собі захопливу гру слів, яка при перекладах не завжди є зрозумілою. Грецьке слово «патрія» (patria), яке в цьому місці часто перекладають як «сім’я» [у І. Хоменка – «отцівство»], походить від слова «патер» (pater), тобто, «батько, отець». Сім’я є настільки важливим елементом для Божого задуму, який стосується всього світу, що навіть саме найменування її походить від ототожнення Бога з Отцем. Згадка про найменування може також звернути нашу увагу на важливість акту надавання імени в єврейській Біблії, бо він утверджує суверенне право Боже (Пс. 147:4; Іс. 40:26; Бут. 2:19-20). Коли одержувачі Послання до ефесян почули про сім’ю, найменування для якої («патрія») було однокореневим з одним із титулів Бога («Патер»), вони, напевне, подумали не тільки про свої власні сім’ї, а також і про домашні церкви, що нагадували великі сім’ї Римської ойкумени. Зв’язок між Богом, домом та домашньою церквою особливо добре пояснено в Еф. 5:21-6:9, де основоположні сімейні взаємини – шлюб – представлено як відображення взаємин Христа і Церкви.

Ефесян 3:14-19 слугує гарним прикладом контепляційного характеру послання – твору, який надзвичайно добре підходить і для молитви, і для літургійних богослужень. Цей уривок звертає увагу на «внутрішню людину», що закликає Бога укріпити віруючих силою Божою через Дух Божий (3:16) та каже про Христа, що Той оселяється в серцях віруючих через віру їхню (3:17). Однак не можна надто наполегливо намагатися дошукуватися в Ефесян 3:14-21 доктринальної прецизійности. Молитва щодо розуміння віруючими «ширини, довжини, висоти і глибини» може стосуватися як ступеню любови Христа до них, так і величини Божого задуму щодо кожного людського створіння. Віра, любов і знання в цих віршах є темами, які переплітаються між собою, тільки знання включає в себе усвідомлення того, що любов Христа перевершує людське знання (пор. 3:19) та сприйнятливість понад межі людського розуміння (3:20).

Ефесян 3:20-21 є закінченням першої частини послання (доктринальний фрагмент). Цей уривок є оспівуванням Божої слави та Божої сили, спрямованим на переміну життя віруючих. Він нагадує славослов’я із Рим. 16:25-27, але, відповідно до еклезіологічної значущости даного твору в цілому, цей уривок відверто закликає Бога прославитись у Церкві.

Попередній запис

Розділ 2:11-22

Єдність євреїв і неєвреїв, утворена Христом Даний фрагмент пояснює, як Божий задум щодо Всесвіту працює через посередництво Христа в історичному ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 4:1-5:20

4:1-6:20 – Частина 2; етичні настанови 4:1-16 – Христових дарів багато, але тіло Христове одне У Божому задумі щодо цілого ... Читати далі