Розділ 2:11-22

Єдність євреїв і неєвреїв, утворена Христом

Даний фрагмент пояснює, як Божий задум щодо Всесвіту працює через посередництво Христа в історичному вимірі. Отже, поки історичному факту єдности євреїв і неєвреїв у лоні єдиної Церкви надається така значущість, продовжує існувати космологічна, понадісторична перспектива Послання до ефесян. Ефесян 2:11-22 може звертатися до різноманітних проблем сьогодення та до ситуацій у Церкві, де існує необхідність зцілення, примирення чи єдности.

Ефесян 2:11-22 посідає центральне місце в обговоренні того, що стосується життя християнських громад у цьому творі. І особливо через явну референцію на реципієнтів послання, які свого часу були «погани тілом» (2:11), та через повторювані нагадування про минуле відчужування від них Божого народу, дослідники зрозуміли це вчення як таке, що спрямоване на християн-неєвреїв, від яких стала виходити загроза, що вони почнуть зневажати єврейські витоки своєї віри. Дослідники припустили, що написання Еф. 2:11-22 було викликане напруженістю у відносинах між усе зростаючою неєврейською більшістю та єврейською меншістю в Церкві. Якщо в даному тексті спостерігається велике занепокоєння щодо витоків Церкви, яка перебуває в Ізраїлі, на час написання Послання до ефесян немає жодного конкретного посилання на будь-який конфлікт усередині Церкви. Ті ж, хто вірить, що такий конфлікт існував, основуються в цьому на порівнянні із такими творами, як Дії Апостолів і 1 Петра, що мають багато спільного з Посланням до ефесян, а також на загальному розумінні соціяльного контексту новозавітних творів.

В основі цього тексту лежать юдейські ідеї та установлення. Різницю між євреями та неєвреями описано в манері, яка визнає значення обрізання для визначення єврейської самоідентифікації в греко-римському світі (2:11). Неєвреїв тут описано як таких, що колись уже були «відлучені від прав ізраїльського громадянства»; їх не було включено до складу Божого народу (2:12). Далі цей текст продовжує пояснювати, що ситуація вже змінилася (пор. 2:19). З’являється відчуття, що тут Ізраїль являє собою метафору для оновленого, об’єднаного буття, утвореного через посередництво Христа. На противагу до Римлян 9-11, Еф. 2:11-22 не бере до уваги питання про становище євреїв, які не є частиною Церкви. Сьогодні більшість для характеристики Церкви з неохотою просто використали б термінологію, яка стосується чогось єврейського. Інтерпретатори мусять визнати, що термінологія Послання до ефесян коріниться в бажанні повідомити про єврейські витоки Церкви та про трансформацію Божого народу через Христа, а також вони мусять відчувати реальність того факту, що історичний Ізраїль існує окремо від Церкви.

Цей текст відображає факт усвідомлення ворожости, що існувала колись між євреями та неєвреями як соціяльними групами. Наслідуючи Іс. 52:7 та 57:19, автор описує Христа як того, хто «прийшов благовістити мир» тим, «далеким» (неєвреям), і «близьким» (євреям: 2:17, пор. 2:13-14). Згадування в Еф. 2:14 Христа, Який «зруйнував серединну перегороду», є особливо драматичним. Найімовірніше, це натяк на перегородку, яка не дозволяла неєвреям заходити до внутрішнього двору Єрусалимського храму. Якщо Послання до ефесян насправді було створене вже після зруйнування Храму, у 70 р. після Р. X., то його найпершим адресатам згадка про знищення стіни могла здаватися особливо знаковою. Цей текст слугує гарним прикладом сили образности Послання до ефесян, що дозволяє йому вийти за межі посилань на конкретні історичні події: у більшості соціяльних контекстів стіни означають перш за все бар’єри. Як це було колись доволі виразно проілюстровано ситуацією з Берлінським муром, знесення стіни може слугувати як фундаментальний знак примирення та єдности.

Новою такою єдністю, створеною кров’ю Христа (2:13), де євреї та неєвреї тепер становлять одне ціле (2:14), є Церква. Хоча слово ekklēsia (тобто, Церква) і відсутнє в 2:11-22, та метафорично вона згадується в 2:19-22 як «домашні для Бога», «святий храм» та Тіло Христове (непрямо; пор. 2:16). Типове павлівське уявлення про Церкву як про тіло злилося тут воєдино з ідеєю Церкви як споруди (пор. 1Кор. 3:16-17). Новозавітні твори та сучасна єврейська література дають зрозуміти, що юдейський храм суттєво вплинув на релігійну образність І ст. після Р. X., і цей вплив жодним чином не був звужений лише до розмірковування про велич даної споруди. Використання цієї метафори про Храм у Павлових текстах відповідає тому, як, наприклад, релігійна громада Кумрану сприймала саму себе як храм Божий. Послання до ефесян створене задовго до того, як для релігійних потреб християн почали зводити споруди, воно нагадує своїй авдиторії, що вони є громадою віруючих «із плоті й крові», тобто житлом для Бога.

Послання до ефесян описує дім Божий як побудованих на живому фундаменті з апостолів і пророків, «де наріжним каменем є Сам Ісус Христос». І хоча деякі дослідники побачили в цьому посилання на пророків Старого Заповіту, більшість коментаторів вважають, що в першу чергу тут маються на увазі пророки ранньої Церкви (пор. 3:5; 4:11). Можливо, Ефесян 2:20 відображає усвідомлення необхідности того, що Церква має бути скріплена традицією. Сам процес будівництва залежить насамперед від Христа, але для своєї життєздатности він також потребує й апостолів та пророків, для того щоб Церква могла вирости у «Святий Храм», який інкорпорує до свого складу віруючих («живі камені»). Представлена картина є картиною гармонійного зростання. І хоча тут неможливо бодай якось бути точним у плані чисельности, але таке зростання, безумовно, стало важливим аспектом життєвого досвіду ранніх християн, які були сповнені рішучости ширити мудрість Божу до найдальших куточків Усесвіту (пор. 3:9-10). Також цікаво поміркувати над тим, яким чином життєвий досвід віруючих, що збиралися для своїх зустрічей у приватних оселях («домашні церкви»), був пов’язаний із їхнім сприйняттям Церкви як Божого дому. Щоб показати природу своїх стосунків із Богом (пор. 5:1) та між собою (пор. 5:21-6:9; 6:21), ранні християни брали за взірець інтимність сімейного життя.

Попередній запис

Розділ 2:1-10

Наслідки життя разом із Христом Хоч поняття «Вселенської Церкви» з’являється в 1:22-23 та помітно знову фігурує в 2:11-22, фрагмент 2:1-10 ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 3

3:1-13 – Місія Павла й об'явлення Божого задуму щодо світу У цих віршах пояснено роль апостольства Павла в розкритті задуму ... Читати далі