Триста динаріїв.
Ісус послідовно прямує до визначеної мети. Наближається до Єрусалима, де з любови віддасть життя за спасіння світу. Приголомшує спокій, із яким думає про Свою смерть і день погребіння.
Приголомшує також сповнений любови вчинок Марії, адже намащують мертве тіло, а не живе. Можливо, Марія не все знала, не все розуміла. Зрозуміла, мабуть, коли почула, як Ісус прокоментував її вчинок.
У цій гармонійній атмосфері, як скрипіння від тертя пінопласту об шибу, прозвучали слова Юди, який усе переводив на гроші. Та не поспішаймо засуджувати Юду. Спробуймо зрозуміти хід його думок.
Динарій – це оплата праці робітника за один день. Цього мусило вистачити, щоб утримати себе та свою родину. Якщо від року віднімемо шабати та інші свята, то чітко побачимо, що вартість такого кількахвилинного вчинку Марії дорівнювала сумі річного доходу й утримання робітника. Може, справді перебільшила, може, справді ліпше було продати миро й, наприклад, допомогти вбогим? Марія зробила те, що зробила, а Ісус сказав облишити її. Тож учинімо так і задумаймося, що означав цей учинок, чого нас може навчити?
Для мене це – знак щедрости Бога. Марія, мабуть, єдиний раз у житті зробила те, що Бог чинить повсякчас. Бог дає – багато, значно більше, понад міру, незбагненно багато – до того ж не мира, а Себе. Він щедрий і непередбачуваний у даванні. Постійно дає і ніколи Йому не бракує – благодаті й любови для людини.
