Розділ 1

1:1-2 – Вітання; звернення та привітання

Вітання має структуру, звичайну для всіх послань Павла. Деякі з них у своєму переліку відправників зазначають Павла та його прибічників, але Послання до ефесян, як і до римлян, у ролі відправника називає тільки Павла. Те, як Павло настійливо згадує про свій апостольський авторитет і вчення, є доволі суттєвим для задуму даного послання (див. коментар до 3:1-13).

Апостол, як сказано, передає вітання «святим… і вірним у Христі Ісусі». Поняття «святі» у НЗ має широке значення і стосується всіх віруючих, які є частиною святого народу Божого. Таке вживання цього терміна повністю відповідає старозавітним уявленням про особливості Божого народу та його «вірності союзові». Підставою для ідентифікації адресатів як «святих» є їхня віра в Ісуса Христа. Фактично Послання до ефесян включає в себе аж кілька згадок про «святих» (напр., 1:15,18; 3:8; 4:12). Як роз’яснено в 1:18, на вказаний момент той термін вийшов за межі простого визначення поняття справжности віруючих, аби охопити і обітницю, яку буде сповнено в майбутньому, – надію, до якої було закликано віруючих, тобто, «багатство Його [Ісуса] славного спадку у святих».

Павло часто згадує про «святих» у прив’язці до якоїсь конкретної географічної локації, як-от «з усіма святими в цілій Ахаї» (2Кор. 1:1) або «всіх святих у Христі Ісусі, що знаходяться в Филипах» (Фил. 1:1). Однак через численні варіації в рукописній традиції неможливо дійти точного висновку щодо географічного визначенння даної адреси в Посланні до ефесян. У деяких стародавніх рукописах слова «в Ефесі» відсутні, і це спонукає погодитись із популярним висновком, що даний твір призначався відразу для декількох церковних громад, у тому числі, ймовірно, і для тієї, що в Ефесі. Це пояснює, чому деякі біблійні переклади пропускають ці слова із 1:1, натомість віддаючи перевагу показу альтернативного тлумачення в примітках. Але труднощі з прив’язанням Послання до ефесян до конкретного місця в цілому відповідають універсалістській перспективі твору. Послання до ефесян закликає до вселенської гармонії, єдності Церкви та інклюзивності.

Частина 1. 1:3-3:21 – Христос, Церква та об’явлення Божого плану

1:3-14 – 1. Благословення

Благословення в 1:3-14 нагадує початок 2 Коринтян та 1 Петра. У ньому повторюється значна частина понять, які містяться в Посланні до колосян, а його термінологія прирівнюється до мови єврейських та ранньохристиянських молитов і літургійних обрядів. Дослідники також виявили, що порівняння Послання до ефесян із літературою Кумрана є корисним для розкриття важливости обрядового контексту в цій новозавітній праці. Зокрема, зміст вв. 13-14 відіграв важливу роль у розвитку теорії, що 1:3-14 може відображати такий собі різновид благословення перед хрещенням. Було навіть висунуто припущення, що правильне розуміння літургійної форми 1:3-14 розкриває задум Послання до ефесян у цілому – привертаючи увагу до прихованого значення хрещення для новонавернених.

Грецький текст 1:3-14 являє собою щось цілком монолітне, без будь-якої найменшої паузи. І хоча його концепції пов’язані одна з одною іноді доволі розпливчасто, але їхня ефективність у передаванні основоположних ідей стає цілком очевидною, коли дані вірші промовляти вголос. І тоді можна усвідомити, що парафіянам таким чином нагадують про милостиве діяння Боже, що стосується спасення, такою мовою, яка пробуджує емоційний аспект «християнського зобов’язання» так само сильно, як і проголошує християнські доктрини.

Коментатори були заінтриговані чітким розмежуванням у 1:11-14 між «ми» та «ви». І хоча цей факт може являти собою певну спробу відокремити адресатів твору від християн узагалі, проте воно найчастіше тлумачилося з погляду контрасту між християнами-євреями (разом із Павлом), які першими увірували, та християнами-неєвреями, які увірували теж. І це дуже добре співвідноситиметься з 2:11-22, де показано й прагнення нагадати членам спільноти неєврейського походження про юдейські витоки Церкви, і, можливо, спробу захистити єврейську меншість у Церкві.

Про віруючих сказано, що їх благословив був Бог «у Христі» (1:3). Буття в Христі є одним із тих понять, які, крім цих віршів, досить часто трапляються і в інших місцях Послання до ефесян. Через увесь твір проходить значне акцентування на Христі, як на довіреній особі, через яку Бог здійснює Свій задум. Звідси з’являється тенденція до розуміння вживання в Посланні до ефесян виразу «у Христі» як посилання на Христа, використаного як інструмент спасення на противагу більш загальному павлівському поняттю долучення до нього. Однак, крім того, віруючі були вже благословенні «усяким благословенням духовним у небесах». Важко бути точним у тому, що стосується вжитого тут значення, але цілком зрозуміло, що віруючі отримали вже свою частку спасення, яке походило «із неба» (пор. 1:20; 2:6; 3:10; 6:12). У 2:6 Бог, як було сказано, воскресив віруючих разом із Христом та посадовив їх поруч із Собою «на небесних місцях у Христі Ісусі». Важливою концепцією в Посланні до ефесян є те, що Христос зводить небеса та землю воєдино, а Церква, Його тіло, наповнює собою весь цей новий космологічний устрій. Центральне місце в цій новозавітній праці посідає створення нового обширу, нового світу й нової світобудови. Таким чином, вживання виразу «у Христі» в Посланні до ефесян найкраще тлумачити як натяк і на інструмент спасення Божого, і на процес інкорпорації віруючих у нове священне «тіло».

Наголошення на участи віруючих у визначеному наперед задумі Божому зі спасення в цих віршах (особливо в 1:4-5) розпізнати легко, тому зовсім недивно, що вони [ці вірші] фігурували в ідеях визначеної наперед долі. Однак наголошення на Божому виборі тут потрібно утримувати в рівновазі з іншими новозавітними текстами, в яких людство відкрито закликають співпрацювати з Божою ініціативою. Мало того, хоч Послання до ефесян і підкреслює наявну модель спокути людських гріхів Ісусом Христом (напр., у 2:6), але дане спасення має значення також і для майбутнього. Святий Дух — це печать, отримана при хрещенні, – печать, яка гарантує спасення нам у спадщину, аж поки ми не вступимо у володіння тією спадщиною (1:13-14; 4:30; пор. 2Кор. 1:21-22). Послання до ефесян жодним чином не байдуже до минулого, як дає нам зрозуміти образ Христа, Який ламає стіну ворожости між євреями та неєвреями (Еф. 2:14). Повчання на тему людської моралі в другій частині книги проголошують важливість моральних зобов’язань, які ідуть пліч-о-пліч із «християнським зобов’язанням», і кульмінацією цих повчань є заклик бути готовими до «дня злого» (6:13). Узагалі, наголошення на Божому виборі в Посланні до ефесян слід розуміти як таке, що виникає з палкого бажання описати, як саме Христос упорядковує та об’єднує світобудову.

Об’явлення Божого плану щодо Всесвіту описується як спосіб Богові дати нам пізнати «таємницю волі Своєї» (1:9). Використання в НЗ грецького терміна для позначення «тайни» або секрету (mystērion) сягає своїм корінням юдейської есхатології: Бог утаємничить людство в зміст Своїх таємниць наприкінці нашої ери. Характерною особливістю вживання терміна «тайна» в Посланні до ефесян є тісна асоціяція його з еклезіологією (пор. 3:4-6; 5:32). У 1:3-14 «таємницею», яку розкрито, є Божий план щодо «виповнення часів»: «щоб усе об’єднати в Христі, що на небі, і що на землі» (1:10). Тож для Божих планів Церква має основоположне значення; Церква є Тілом Христовим, «повня Того, що все всім наповняє» (1:23). У «таємницю» Божої волі щодо Всесвіту втаємничено віруючих «у всякій премудрості й розважності» (1:8). Це відповідає єврейській Біблії, де мудрість є Божою якістю, яка асоціюється з творінням. Авдиторію закликають задуматись про грандіозність Божого плану. У тогочасних обставинах таке благословення є особливо промовистим закликом дати належну оцінку Божим щедротам та звернути пильну увагу на християнську відповідальність за всю земну кулю та Всесвіт.

1:15-23 – Подяка й молитва

Коротка подяка в 1:15-16 (що близько нагадує Филим. 4-5; Кол. 1:3-4) швидко переходить у молитву про духовну мудрість та явлення знання в 1:17-19 (пор. Филим. 6-7; Кол. 1:9-10). Надія упізнати того, хто має прийти, зосереджується навколо небесної інтронізації Христа (1:20-23). У Посланні до ефесян усе, що стосується Христа, описано урочистою мовою. Христова сила не підлягає вимірюванню і є нескінченно великою. Як і в Пс. 110:1 та Пс. 8:6, Христа описано як такого, хто сидить праворуч від Бога «у чертогах небесних», хто має владу над усіма і хто «усе впокорив під ноги Свої».

Цікаво відзначити, як застосовується павлівський символ Тіла Христового для посилення поняття Христової влади. У більш ранніх посланнях Павла поняття «Тіло Христове» вжито як метафора щодо церковної спільноти, для того щоб закликати до гармонії та підкреслити дуже близькі взаємини між Христом і віруючими як членами його Тіла. Але в посланнях до колосян і до ефесян цей символ було потрактовано ширше, і це інколи розцінюється як приклад трансформованого богослов’я, що найлегше пояснити як свідчення девтеро-Павлового авторства. Христос тепер є Головою, тоді як члени Церкви являють собою Його тіло (1:22; 4:4,15; 5:23). Христос – не тільки Голова Церкви, а також і голова «найвище за все» (1:22). Заохочування до єдности є одним із пріоритетів Послання до ефесян, а потужне обстоювання влади чи авторитету, непрямо виражене називанням Христа Головою «тіла», без сумніву мають на меті звернути увагу на ознаку єдности церковного організму.

У Посланні до ефесян зв’язок між Христом і Церквою іноді зображено настільки тісним, що наводить на думку про повне ототожнення Церкви з Христом. Церква є чимось набагато більшим, ніж пересічна громада; вона являє собою неземну реальність вселенського масштабу. Тож не дивно, що Послання до ефесян посідає центральне місце в розвитку еклезіологічної концепції Церкви як «містичної спільноти» – потужна метафора для відображення характеру громади та її мети. Але, як указують сучасні еклезіологи, така термінологія має свої обмеження і може спонукати до нездорового обожнювання Церкви, тому її слід урівноважувати альтернативними тлумаченнями поняття Церкви, як-от «оповісник Благої Звістки» та «слуга Господній».

Попередній запис

Історія сприйняття Послання

Багато «універсалістських» ідей, викладених у Посланні до ефесян, здійснили великий вплив на розвиток християнської думки. Спроба описати, як Христос упорядковує ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 2:1-10

Наслідки життя разом із Христом Хоч поняття «Вселенської Церкви» з’являється в 1:22-23 та помітно знову фігурує в 2:11-22, фрагмент 2:1-10 ... Читати далі