Я – Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці.
Друзів пізнають у біді. Лише криза, випробування, спільно здобутий досвід дають змогу збагнути, чого насправді варта людина. Пастирів теж пізнають у біді. Мирні часи сприяють тому, що вони надівають маски, і тоді все стає просто-таки казковим, ідилічним: зелена травичка, чиста вода, сонечко. У такій ситуації легко виконувати функції пастиря – провідника й опікуна.
Лише небезпека показує правду – чи стадо очолив пастир, чи наймит. Зіткнувшись із труднощами та небезпекою, наймит візьме ноги в руки, а пастир віддасть своє життя.
Могло б здаватися, що в Церкві не має бути наймитів, що в ній самі пастирі, здатні пожертвувати життям за своїх овець. Напевно, є багато таких пастирів, але не бракує і наймитів, які не служать своїм вівцям. Це звична справа – стара як світ. Дозволю собі процитувати уривок 34-ї глави Книги Єзекіїля: «Так говорить Господь Бог: Горе Ізраїлевим пастирям, які пасуть самих себе! Хіба ж не отару повинні пасти пастирі?» (Єз. 34:2). Цього поки що досить, а решту дочитаймо в Біблії.
