Авторство послання до ефесян

Хоча авторство Послання до ефесян у ранній Церкві не обговорювалося, та починаючи з XVIII ст. наукова полеміка щодо цього твору стосувалася переважно питання про його автентичність – чи справді його створив апостол Павло? На жаль, таке надмірне захоплення полемікою іноді призводило до ігнорування інших важливих деталей тексту. Ті, хто стверджує, що Послання до ефесян написав Павло, розуміють, що в такому разі цей твір міг бути створений лише наприкінці життєвого шляху апостола, під час його перебування у в’язниці, ймовірно, у Римі (пор. Дії 28:16-31). Відмінності між Посланням до ефесян та іншими посланнями Павла пояснюються здебільшого змінами в способі викладення Павлом своїх думок. Ті ж, хто стверджує, що Послання до ефесян належить перу іншого автора, спираються на цілу низку лінгвістичних, стилістичних і богословських відмінностей. Велика кількість літературних паралелей між Посланням до ефесян та іншими творами апостола Павла, як було визнано, є особливо значущими. Дуже близька спорідненість між Посланням до колосян (посланням, яке також, як дехто вважає, написав девтеро-Павло) та Посланням до ефесян змусила думати, що автор Послання до ефесян мав стосунок до тієї епістоли або під час її створення в текстовій формі, або ще на етапі її усної підготовки (напр., Еф. 6:21-22; Кол. 4:6-8; Еф. 2:5 = Кол. 2:13). Дослідники припустили, що Послання до ефесян є відображенням зусиль якогось автора, що був представником покоління, яке постало після того, як апостол Павло покинув цей світ, відтворити павлівську традицію і таким чином довести, що створення ним даного твору під ім’ям Павла допомагає краще зрозуміти його задум. Схоже на те, що більшість дослідників Біблії сьогодні припускають, що Послання до ефесян належить перу девтеро-Павла, але дебати тривають. Наприклад, такі коментатори, як Чарльз Леслі Міттон (С. L. Mitton) (1951) та Рудольф Шнаккенбург (Rudolf Schnackenburg) (1982), підтримували авторство «Другого Павла», а Фредрік Файві Брус (F. F. Bruce) (1984) та Маркус Варт (Markus Barth) (1974) доводили авторство Павла.

Практика писання під псевдонімом, тобто під іменем, наприклад, свого вчителя, для того щоб надати вчителеві можливість таким чином «висловитися» через учня з приводу якоїсь нової ситуації, була широко розповсюджена в стародавньому світі. І зовсім не доречно думати про це, як про фальсифікацію в сучасному розумінні цього слова. Указівки на те, що Послання до ефесян відображає нову ситуацію у створених Павлом Церквах, при порівнянні з випробуваннями, з якими зіткнулося перше покоління віруючих, були інтерпретовані як ознака авторства девтеро-Павла. Наприклад, згадка про застосування певних правил для християнської родини (які спираються на моральні традиції ведення домашнього господарства, що були поширені як у єврейській, так і в язичницькій літературі) вказує на необхідність більш чіткої організації влади в родині, ніж це демонструють послання, щодо яких у богословів претензій немає (5:21-6:9). Такі схожі на правила формулювання зустрічаються й у творах, які часто датують періодом від останніх десятиліть І ст. до середини II ст. після Р. X., і це: Послання апостола Павла до колосян (3:18-4:1), 1 Петра (2:13-3:7), пастирські послання (1Тим. 2:8-15; 3:4; 6:1-2; Тит. 2:1-10; 3:1), праці Апостольських Отців (Ігнатій, Ed. ad Pol. 4:1-5:1; Полікарп, Phil. 4:2-6:1). Необхідність чіткішої організації церковної влади у світлі відходу апостолів, проблеми, викликані розширенням християнських громад і плином часу, також могли знайти своє відображення в еволюціонуванні символу Тіла Христового, як це помітно в Посланні до ефесян. Як і в Посланні до колосян, тут Тіло Христове прямо прирівняно до Церкви, а Христа представлено її головою. Християнська спільнота, замість того щоб її мотав туди-сюди «усякий вітер науки» та відносило геть «оманою та лукавством» хитрих наставників, має жити, щоб в усьому зростати «в Нього, а Він – Голова, Христос» (4:14-15). Новий етап розвитку Церкви, де з’являються проблеми в управлінні, також можна відобразити й у спосіб, коли Церква – це «домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос» (2:19-20). Замисел тут полягає в тому, що одна з «побудованих» таким чином Церков оглядається на свої витоки. Згаданий твір відображає як необхідність мати чітке уявлення про межі Церкви, так і необхідність надійно захищати гідне довіри передання. Відповідно до ситуації, що змінилася, такі тексти, як Еф. 2:11-22 та 4:1-16 здається стисло викладають учення Павла; спираючись на такі Павлові теми, як «ламання бар’єрів між євреями та неєвреями в Церкві» та «численні дари Христові, що складають єдине Тіло Христове», вони передають Павлове повчання в такий спосіб, який дозволяє торкнутися різних обставин, що стосуються життя християнських громад.

Дехто вирішив, що буде зручніше тлумачити Послання до ефесян у світлі існування павлівської школи. Павлівське християнство було суто громадським починанням – із апостолом, який керував його діяльністю спільно з численними прибічниками та місцевими лідерами. І коли Павла не стало, близьким соратникам його могло здатися цілком природним пристосувати його вчення до змінних реалій церковного життя, яке тоді виникли у зв’язку зі смертю найраніших провідників та свідків постання Церкви. Уже в новозавітний період існували ознаки того, що вчення апостола Павла по різному інтерпретують, і це викликало серйозну полеміку (2Пет. 3:15-16). Спроба представити достеменний короткий виклад учення Павла та запропонувати на загальний розгляд шлях, на який указує апостол, – усе це, як зазначив Е. Дж. Ґудспід [E. J. Goodspeed (Edgar Johnson)] (1933), видалося настільки важливим для висвітлення замислу даного твору в цілому, що він висунув теорію про те, що автор Послання до ефесян був збирачем послань Павла і що послання було написане як своєрідне загальне послання, що виконувало роль передмови до зібрання творів апостола. Хоч таку теорію довести неможливо, багато дослідників давно вже прийняли популярну думку про те, що Послання до ефесян виникло через зв’язок із зібранням творів Павла та зі свідомої спроби надати новому поколінню посібник до цього меморандуму апостола. Можливо, це матиме цікаві приховані підтексти, що стосуються форми НЗ-канону; можливо, це означає, що праця, яка була створена головним чином як посібник із павлівського передання, була включена в сам новозавітній канон.

Попередній запис

У загальному про послання до ефесян

Щоб по-справжньому оцінити Послання апостола Павла до ефесян, його треба читати вголос. Цей новозавітний твір переповнений словами молитви, прослави та ... Читати далі

Наступний запис

Використання традиції та канонічної інтертекстуальности

У минулому протестантські критики розцінювали базування Послання до ефесян на традиції як ознаку зародження «раннього Католицизму», що був сповнений рішучости ... Читати далі