Щоб по-справжньому оцінити Послання апостола Павла до ефесян, його треба читати вголос. Цей новозавітний твір переповнений словами молитви, прослави та літургії. Вона зворушує слухача своїми пасажами, які звучать, наче палкі проповіді, а деякі з них нагадують величні гимни. Цей текст чудово ілюструє тісний зв’язок між новозавітними текстами та богослужбовим зібранням. Новозавітне грецьке слово ekklēsia, яке зазвичай перекладається як «церква», насправді буквально означає «зібрання, збори». І це слово в Посланні до ефесян трапляється часто. Але, на відміну від використання в інших творах Павла, в яких воно часто вживається для позначення різноманітних зборів, що відбувалися в приватних будинках (у домашніх церквах), ekklēsia в Посланні до ефесян завжди є поняттям ширшим за локальне явище. З усіх творів Павла саме Послання до ефесян демонструє найбільшу зацікавленість Вселенською Церквою.
У Посланні до ефесян апостол закликає до єдності. Ця єдність має починатися з дому, який є місцем для виховання сімейних взаємин і – в ранній Церкві – фізичним простором, де відбуваються церковні сходини. Така єдність має розширюватися, аби долучати до лона Церкви різноманітні культурні групи; історичний контекст Послання до ефесян спонукає до особливої зацікавлености в знищенні бар’єрів між християнами-євреями та християнами з неєврейського середовища. У цьому творі занепокоєння станом єдности набуває вселенських пропорцій, бо цю єдність створено Христом, Який наповнює світ силою спасення. Забезпечивши себе такими потужними образами, як гармонійність Тіла Христового і тісна близькість, яку розділяють чоловік і дружина в Христі, Послання апостола Павла до ефесян досягло успіху, закликавши до гармонії мовою, яка здобула вже певну привабливість поза часом і здавалася доречною в різноманітних ситуаціях. Важливість його для екуменічних дискусій у рамках сучасного християнства і в діялогах між християнством та іншими релігіями не викликає сумнівів.
Загальний характер книги
Послання апостола Павла до ефесян «обдаровує» своїх інтерпретаторів чималою кількістю загадок. Уплив літургійних стилів, як це декому здалося, виявився настільки значним, що вони дійшли висновку, що даний документ за формою ближчий до літургійного трактату, ніж до послання. І приписування його авторства Павлові стало спірним. Зв’язок цього твору з Ефесом було поставлено під сумнів на підставі свідчень рукописів. Таким чином, до першого прочитання Послання до ефесян слід включити міркування про кілька важливих питань, пов’язаних із загальним характером книги.
Літературний жанр
Якщо порівняти Послання до ефесян з іншими епістолами Павла, то стає очевидним, що цьому твору не вистачає згадок про конкретні справи певної громади, які є такими помітними, наприклад, у листуванні з коринтянами. Тон послання викликає відчуття більшої дистанції між апостолом та спільнотою, ніж це зазвичай буває, а типові в таких випадках згадування та вітання членів громади (пор. Римлян 16) фактично відсутні (6:21). Тож зовсім не легко розгледіти тут конкретну ситуацію, яка інспірувала написання цього послання. Рукописна традиція підтверджує сумніви щодо того, чи насправді цей твір було адресовано ефесянам, бо слова «що в Ефесі» (1:1) відсутні в деяких стародавніх рукописах, переписаних із нього. Адресний напис не був частиною оригінального документа; існують докази того, що цей напис походить із другої половини II ст. Розбіжності в думках щодо того, чи була ця праця адресована Церкві в Ефесі намітились ще в історії раннього християнства. Згідно з однією з теорій, яка отримала значну підтримку, Послання апостола Павла до ефесян є енциклікою, адресатами якої було декілька Церков. Сам НЗ надає й інші приклади таких документів. Як-от Перше послання апостола Петра призначене для цілої низки спільнот у Малій Азії (1Пет. 1:1). Об’явлення Івана Богослова також, здається, було складене з думкою про авдиторію кількох Церков (Об. 1:4). Якщо Послання до ефесян дійсно було призначене для широкої авдиторії, то це б могло якось пояснити загальний зміст твору.
Відсутність згадок про конкретні церковні питання в поєднанні з літургійно-катехитичним стилем спонукало деяких дослідників Біблії вважати, що цей твір фактично може бути літургійним трактатом або проповіддю, просто його викладено у формі послання. Дехто розглядав перші три глави як абсолютний взірець тривалої подячної молитви. Однак у багатьох аспектах Послання до ефесян дуже близьке за формою до інших послань апостола Павла. У ньому є звичайне привітання (1:1-2) та заключне слово, яке містить і благословення (6:21-24). І хоча воно записане трохи далі в тексті, ніж зазвичай, проте Послання до ефесян теж містить у собі звичайну в таких випадках подяку віруючим за їхнє належне поводження (1:15-17). Відповідно до шаблона, ужитого в інших посланнях, частина тексту, де містяться моральні настанови (4:1-6:20), слідує за доктринальною або богословською частиною (1:3-3:21; хоча в Посланні до ефесян ця частина перебуває під сильним впливом літургійних форм). Таким чином, імовірно, найкраще про даний твір було б думати, як про послання, яке опинилося під значним впливом шаблонів церковного богослуження. [Див. статтю «Послання в Новому Заповіті».] Цей твір свідчить на користь важливости обрядів для процесу зміцнення релігійних переконань у перших християн та є своєрідним майданчиком для релігійного експерименту. Мало того, якщо із Послання до ефесян отримати пряму інформацію про проблеми в громаді важко, ми все одно не повинні навіть припускати відсутність інтересу до пастирських справ із боку Павла. У довгих повчаннях на тему моралі й без того достатньо інформації, щоб припустити, що згадуваний твір був навіяний великою стурбованістю щодо форми повсякденного життя в Церквах.
Різні фрагменти Послання до ефесян об’єднує спільна для них тема єдності. Для того щоб зрозуміти, як ця тема працює, об’єднуючи твір в єдине ціле, варто почати читати Послання до ефесян від початку до кінця. Однак щоб досягти правильного розуміння глибоких за змістом роздумів, потім потрібно буде докладніше розглянути в Посланні до ефесян хоча б один із найважливіших витягів про «єдність», таких як Еф. 2:11-22 або Еф. 5:21-33.
Схема Послання
І. Вітання. Звернення та привітання (1:1-2)
ІІ. Частина 1. Христос, Церква та об’явлення Божого плану (1:3-3:21)
- Благословення (1:3-14)
- Подяка й молитва (1:15-23)
- Наслідки життя разом із Христом (2:1-10)
- Єдність євреїв і неєвреїв, утворена Христом (2:11-22)
- Місія Павла й об’явлення Божого плану щодо всесвіту (3:1-13)
- Молитва та славослов’я (3:14-21)
ІІІ. Частина 2. Моральні настанови (4:1-6:20)
- Дарів Христових багато, але Тіло Христове одне (4:1-16)
- Життя в ролі «дітей Божих» та відмова від поводження, властивого невіруючим (4:17-5:20)
- Правила християнської родини (5:21 -6:9)
- «Християнське зобов’язання» та необхідність дати бій злу (6:10-20)
- Закінчення: особисті справи й благословення (6:21-24).
