Розділи 5-6

5:1-6:10 – Повчання

5:1-12 – Християнська свобода, як її показано при здійсненні оправдання вірою

Оправдання вірою вплинуло на формування нової ідентичности християн: вони тепер праведні й вільні. Павло авторитетно повчає галатів (5:1) жити в злагоді з цими особливостями та залишатися твердими у своїй вірі. Вірш 1 звучить категорично. Мета свободи в Христі полягає не тільки в зміні володаря, але й в умінні належно прожити відповідно до вимог дару християнської свободи. Повернутись до обрізання означало б підкоритися юдейському Законові, а це не тільки те саме, що потрапити в рабство, а й відокремити себе від Христа (5:4). Таке обговорення не концентрується лише на якомусь простому ритуалі, де темою є обрізання проти необрізання. Це була б найменш значуща з усіх тем; радше тут стоїть питання про два різні способи бачення світу й функціонування в ньому. Тому існує фундаментальне протиріччя між оправданням, якого шукають у дотриманні Закону, та оправданням, даним Богом через невинно розіп’ятого, тобто через Святого Духа та віру. Перше поневолює, наводить страх і засуджує; воно є чимось плотським, і з цієї причини його функціонування зосереджене на особистих інтересах людей. З іншого боку, вже інший різновид оправдання робить людей вільними, дає життя та рятує душі. І конкретним його проявом стає безкорислива любов кожного члена спільноти до Бога (5:6). Це відбувається тому, що оправдання Христове народилося з благодати.

Вірш 6 має фундаментальне значення для запобігання неправильному розумінню оправдання вірою в сенсі пасивності, розумінню, відірваному від здійснення оправдання в реальності. Нові індивідуальні особливості «оправданих» та «звільнених» стають видимими тільки через «учинки любови». Апостол Яків мав рацію, коли стверджував, що віра без учинків мертва. І Павло погоджується з Яковом, як це видно із 5:6.

Галатів 5:7-12 містить алюзію на опонентів. Щодо галатів наш апостол у 5:10 висловлюється більш оптимістично, ніж у 4:20. Цей текст показує, що майбутнє галатів досі невизначене, якщо згадати про пропозиції опонентів до них. Якщо звернути увагу на 5:11, то здається, що недоброзичливці Павла хотіли довести галатам, що апостол, як колись, проповідує обрізання (чи могло це статися через випадок із Тимофієм, як це описано в Діях 16:3?). Павло заперечує це, оскільки, якби він насправді проповідував обрізання, то не зазнав би гонінь, а хрест перестав би вважатись чимось ганебним. Обрізання дарувало безпеку та привілеї в єврейському суспільстві, а також і в римському в перші роки імперії.

У 5:12 тон автора стає саркастичним, і швидше за все тому, що він робить непрямий натяк на кастрацію, яку практикували в рамках культу Кібели, найважливішої богині Галатії.

5:13-6:10 – Життя в християнській свободі позначеній Святим Духом

Нові індивідуальні особливості тих, хто «у Христі», вимагають конкретної маніфестації того, що вони є вільними дітьми Божими. Християнська свобода являє собою дар, очевидний перед Богом і людьми. І з цієї причини у вказаному фрагменті Павло повчає галатів і дає їм поради стосовно того, наскільки відповідальними вони повинні бути в плані моралі. Він протиставляє дух і тіло, як дві протиборчі сили. Тіло має різні конотації: в одних випадках вона просто означає людську істоту (1:16; 2:16; 4:13); в інших ідеться про силу, яка спонукає людину до дії всупереч її власній волі (5:17). Павло застерігає галатів не зловживати подарованою їм свободою, оскільки це б могло дати тілу можливість повести їх шляхами, які суперечать духові. Схоже на те, що життя в християнській свободі, а не в покорі Законові передбачає наявність вибору: або ви дозволяєте тілу повністю поглинути вас, або маніфестуєте плоди духа. І парадокс полягає в тому, що якщо хтось обирає перше, то він утрачає свободу. Тож найголовнішим клопотом Павла й галатів стає, як зберегти свободу та не дати Законові скеровувати чиюсь поведінку за допомогою своїх приписів. Можливо, для даної громади це було серйозною проблемою, і вирішення цієї дилеми було знайдено в напучуваннях опонентів (Христа й Закону). Із точки зору Павла, праведно можна поводитись і без Тори, якщо люди діють за покликом любови. Щира любов Божа повторюється в щирій любові християнських громад до їхніх сусідів. І саме ця любов до ближнього і є плодом Святого Духа. Те, чого хоче Закон, стосується оновленого зобов’язання та відповідальності, а що народжене від духа, стосується природного способу дії. І якщо в 5:14 Павло згадує про Тору, то це для того, аби переконати галатів у тому, що свобода обов’язково проявляється за логікою любови. Заклик до свободи веде до необхідності взаємного служіння одне одному (5:13).

Учинки та ставлення до них, описані в 5:19-23, повинні бути розглянуті за рамками простого переліку вад і чеснот; вони є справжніми, видимими наслідками двох протилежних варіантів світосприйняття. Тоді як негативні риси є свідомими діями тіла (в. 19), позитивні належать до плоду Духа (5:22). Варто зазначити, що у вв. 22-23 список чеснот очолює любов. І хоч тілесні тенденції серед людських істот не зникають, Павло нагадує, що тіло з її пожадливостями та з похотями було розіп’ято разом із Христом. Отже, немає підстав боятися. Дух Божий, якщо слідувати за Ним, переборе владу тіла. Павло завершує це повчання конкретною порадою для християнських громад, в якій він підкреслює важливість робити добро (6:1-10); тут він повторює загальновідомі юдейські та грецькі мовні звороти й приказки.

6:11-18 – Закінчення

Значення «нового створіння»

Павло підсумовує своє Послання, все ще продовжуючи полеміку з опонентами (6:12,13). Він останні рядки пише власною рукою. Такий, досить поширений звичай, застосовували в ті часи для легітимізації документів. Що в цьому було нового, так це те, що, аби привернути увагу, він ужив великі літери. У підсумку виділяється три аспекти: нав’язування обрізання (6:12) як конкретна проблема, яку відчула дана громада; «створіння нове» (6:15) в якості основного акценту в будь-якій дискусії про Закон та віру; і «Ісусові рани» на тілі в Павла (6:17) дають йому повноваження благовістити Євангеліє про хрест. Ці рани є наслідком того, що Ісус покликав Павла на апостольство (пор. 2Кор. 11:23-29), але вони є цілком відмінними від тих знаків, які залишає обряд обрізання.

Ми знаходимо два дуже короткі благословення, одне з яких у 6:16 – традиційне єврейське благословення, у даному випадку скероване до «Ізраїля Божого», тобто в цілому до народу «нового створіння», який не робить відмінностей між неєвреями та євреями. Наприкінці (6:18) Павло дає благословення, яке, можливо, було добре всім відоме на той час, хоча для його словника воно є дещо незвичним.

Галатів 6:10 ніби вторить тому, про що сказано в 5:6. Таке вторення вказує на те, що найважливішою темою, яка охоплює обрізання та віру, Закон і Божу благодать, є видима маніфестація вчинків та поводження людей, тобто маніфестація через сповнену життя віру, яка функціонує в ім’я любови або «нового створіння», що являють собою дві сторони однієї монети. Це є характерною рисою тих, хто живе в християнській свободі.

Попередній запис

Розділ 4:12-31

4:12-20 – Приязні спогади про дружбу В еліністичній риториці аргументи про дружбу були досить поширені, і Павло використовує їх у ... Читати далі

Наступний запис

У загальному про послання до ефесян

Щоб по-справжньому оцінити Послання апостола Павла до ефесян, його треба читати вголос. Цей новозавітний твір переповнений словами молитви, прослави та ... Читати далі