4:12-20 – Приязні спогади про дружбу
В еліністичній риториці аргументи про дружбу були досить поширені, і Павло використовує їх у цій частині послання. Він змінює тон попередніх параграфів і з великим братнім почуттям закликає галатські християнські громади згадати колишні приязні взаємини. Коли він перебував у них, галати прийняли його з розпростертими обіймами. Навіть коли через його хворобу вони б могли відмовитися від спілкування з ним, вважаючи його недугу дією диявола (відповідно до звичаїв того часу), «немов Ангола Божого, ви прийняли мене, як Христа Ісуса» (4:14). Ми не знаємо, на яку саме недугу страждав Павло (це могла бути епілепсія, малярія чи захворювання очей). Його новонавернені, як помітив Павло, продемонстрували готовність віддати йому навіть те, що було для них найціннішим, якби в цьому була потреба.
Щоб показати галатам свою цілковиту прихильність і турботу, Павло використовує образ матері. У 4:12 він просить їх відповісти йому взаємним почуттям. Він промовляє до них правду з усією відвертістю, як би це зробила мати, а не ворог. У тому, що стосується їхніх ворогів, він дає їм поради з материнською ревністю. Ці вороги не є тими, ким вони здаються; радше вони прагнуть відірвати галатів від християнської спільноти, до якої ті належать і таким чином привернути їх на свій бік (у створенні іншої релігійної громади?) (4:17). Павло навіть відчуває, як він галатів «знову народжує в муках», «поки образ Христа не відіб’ється» в них ізнов, і рекомендує їм, щоб вони були сповнені віри та стійкі в ній не тільки тоді, коли він із ними, але й коли він відсутній (4:18). Павло з материнською любов’ю звертається до них: «Дітки мої» (4:19). Він дивиться на себе, як на буркотливу матір, яка вже не знає, що робити зі своїми дітьми, оскільки не може переконати їх словами (4:20). Із цієї причини він хоче бути з ними, так щоб силою свого голосу та своїми діями, можливо, допомогти зміцнити написані ним слова та переконати галатів, що їм загрожує серйозна небезпека, перед якою ті беззахисні.
4:21-31 – Спадкоємці роду вільних людей
Павло повертається до богословської аргументації, інтерпретуючи останній написаний ним уривок таким чином, щоб підкреслити статус звільнених, якого вже набули галати, які прийняли християнську віру. Можливо, що до розповідей про Аґар та Сару часто вдавались згадувані недоброзичливці, аби довести, що істинними спадкоємцями Божої обітниці були євреї, які походили від Ісака, сина обітниці. Представники неюдейських народів, якщо вони бажали стати спадкоємцями Авраама, повинні були б дотримуватися юдейського Закону та бути обрізаними. Цей текст, якщо його тлумачити буквально, є очевидним і переконливим. Він іще раз підтверджує точку зору супротивників. Із цієї причини Павло почувається зобов’язаним реагувати, використовуючи ті самі тексти з Писання, але застосовуючи герменевтичний прийом, що веде до тотальної інверсії буквального тлумачення. Павло робить згаданий текст алегоричним або радше попереджає, що в ньому розглянуто питання типології, і відповідно тлумачить його. Він звертає свої слова перш за все до тих, хто має намір підкоритися Закону (в. 21).
Тут видно алюзію на Буття 16 та 21. Аґар і Capa, жінки Авраама, одна вільна, а інша рабиня, обидві мали від Авраама по сину. Матерів цих дітей інтерпретують як матерів-засновниць двох народів – одного вільного за походженням (від Сари), а іншого поневоленого (від Аґарі). Павло та його противники виходять із того факту, що в ті часи син рабині вважався вільним, якщо таким був стан його батька. Через це Ізмаїл та Ісак обидва вважались вільними, але така дійсність не має значення, оскільки тлумачення Писання ґрунтується не на історичних особах, а на застосуванні типології. І що найбільше тут надається для обговорення, так це тема істинного родоводу Авраама – спадкоємців обітниці Божої. Павло хоче показати, що вони є тими, хто «у Христі», і не підвладні юдейському Закону, тобто вони – це неєвреї та євреї-християни, звільнені від Закону.
Родовід Аґарі характеризується невільництвом, тому що її син народився звичайно, відповідно до законів природи. Аґар є плідною і народжує Авраамові сина. З іншого ж боку, Capa неплідна, і Бог несподівано благословляє її сином за допомогою Своєї обітниці. Отож, вільний статус Сари позначений Божою обітницею і благодаттю.
Прийом інверсії в інтерпретації тут стає зрозумілішим, коли до згадки про походження тих союзів із Богом додається географічна локалізація, оскільки кожен із синів утілює собою один з таких союзів. Союз, якого дотримуються в тогочасному Єрусалимі, є союзом з гори Сінай, де вибраному народові було дано Мойсеїв Закон. Представлене тут суспільство являє собою істинного раба, а його нащадки живуть у рабстві. І читачі зрозуміють, що тут ідеться про євреїв-адептів Закону, тобто про тих, хто самі себе вважають істинними нащадками Авраама та Сари. Для Павла вони є тими, хто належить до суспільства, представленого Аґар’ю, колишньою рабинею.
Згідно з 4:26, по-справжньому вільним є таке суспільство, яке веде свій рід із «вишнього Єрусалима». Цей термін був знайомий читачам, які сприймали такий Єрусалим як щось, що має Боже походження, – наче якесь вселенське місто, що повеліває усіма племенами, які приймають істинну віру. Розуміння цього терміна не зводиться до поняття Церкви неєвреїв, але включає в себе всі народи, у тому числі й християн-євреїв, вільних від юдейського Закону. Це є питанням угоди, що породжує вільних «синів і доньок Божих». Таким чином, істинними нащадками Сари є не євреї, які підкоряються Законові Мойсея, а народи, вільні від цього Закону.
Вірш Гал. 4:27 є цитатою з Іс. 54:1. Чому Павло обирає зазначений текст? Capa була безплідною, але вона була заміжня, і чоловік її не покинув. Безперечно, Павло хоче підкреслити той факт, що Бог віддає перевагу тим, кого відштовхнуло суспільство. Маргіналізація Сари виходить із того, що вона була неплідною, аж поки Бог не благословив її. Аґар же, згідно з Буття 21, суспільство відштовхнуло від себе та покинуло; Бог благословляє її в пустелі. У Галатії предметом обговорення стає зумовлена вимогами юдейського Закону маргіналізація та позбавлення з боку юдеїв неюдейських народів права на милість Божу. У викладі Книги Буття Capa стане праматір’ю євреїв, а Аґар – інших народів. Таким чином, когерентне тлумачення, відповідно до аргументації Павла, буде таким, що євреїв, нащадків Сари по крові, слід вважати «духовними нащадками» Аґарі в її статусі рабині, тоді як «духовними нащадками» Сари, вільної жінки, стали б нащадки Аґарі, тобто неєвреї, істинні спадкоємці обітниці. У Гал. 4:28 це висловлено чітко.
Вірші 29 і 30 показують очевидну напругу між тими, хто дотримується норм юдаїзму, та неєвреями. Це не неєвреї переслідують євреїв, а навпаки. Павло позиціонує себе щодо євреїв твердо. У Римлян 9-11 він проаналізує цю позицію. А в Гал. 4:30 він, як це видно, припускає, що євреї повинні ставитись до інших народів саме так; але ж якщо так, то він виступає всупереч своїй власній позиції, спрямованій проти винятковости Закону. Що ми можемо ще тут додати, так це те, що в новому житті в Христі немає місця для рабства. Усі, хто перебувають у Христі, є вільними, бо в Христі вільними є всі. Галатів 4:31 не тільки синтезує цей останній аргумент, але й підсумовує всі аргументи, викладені в розд. 3 та 4; водночас цей вірш містить заклик до свободи, який буде розглянуто в наступній главі.
