Любов у лінзі та відчинена клітка (Ів. 7:1-2,10,25-30)

Хіба це не Той, що Його шукають убити?

Ісусові дали нове ім’я – ім’я, яке було реакцією ворогів на Його вчення. Казали про Нього: «Той-що-Його-бажають-убити». Ісус носив у Собі смертний вирок.

Не думаймо, однак, що то була випадковість, такий собі інцидент на роботі, і що могло бути інакше. Ісус знав, що на Нього чекає, що Його відкинуть, що страждатиме та що помре на хресті.

Знав про це й приймав не як фатальну, неминучу долю, яка випала людині, а як наслідок Свого вибору.

Бо це був Його вибір: прийти на світ, навчати, а потім віддати Своє життя за спасіння світу. Ніхто не відбирав у Нього життя – Він сам віддав його. То була Його свобідна воля. Ця свобода – джерело неймовірної цінности й сили цього вчинку. Тут, як у лінзі, збирається вся любов Ісуса до людини. І ці зібрані в лінзі Його смерти промені любови пропалюють пута – чинять нас вільними.

Та чи ми справді вільні? І так, і ні. Уявімо інший образ – птаха в клітці. Я чув, що певні види птахів, – якщо їх виховати в неволі, у клітках, – не реагують, коли відчинити дверцята. Не втікають, а навпаки, зіщулюються від страху в кутку.

Точно те саме може трапитися й з нами. Смерть Ісуса відчинила перед нами двері – подарувала свободу. Ми, однак, замість того, щоб обрати свободу, залишаємося, попри відчинені двері, у в’язниці наших гріхів. Зіщулившись від страху, навіть дивитися не хочемо на дорогу до волі.

Попередній запис

Не побачиш Його (Ів. 6:55,60-69)

Чи не хочете й ви відійти? Доторкнутися, помацати, понюхати, покуштувати – віримо своїм чуттям, довіряємо їм. Чи так само віримо ... Читати далі

Наступний запис

Проблема і Питання (Ів. 7:40-53)

Повстала незгода в народі з-за Нього. Люди висловлювали щодо Ісуса різні думки й судження, іноді – цілком протилежні. Спільний знаменник ... Читати далі