Два розбійники були розіп’яті з Ісусом у Страсну П’ятницю. Вони висіли там, голі, у ганьбі і агонії, на тяжких хрестах, близько шести годин. Спочатку вони богозневажали, кидаючи злісні образи в Його бік. Їх імена не згадуються. У результаті ж один був врятований, а другий втрачений. Один прощений, другий засуджений. Один вознісся на небеса, другий вирушив у погибель. Серце одного стало жорстоким ненавистю, серце другого лагідніло від любові. Один проклинав Бога на останньому видиху, другий прошепотів спасенну молитву.
Чому вийшло так? Чому один з них змінив свої думки і увірував у Христа? Є одне вірогідне пояснення: коли він побачив, як Ісус прощає Своїх вбивць, це справило на нього глибоке враження. Його очі розплющилися, і він усвідомив, що перед ним не просто людина. Він ніколи не зустрічав такого сильного прояву любові. В одній із фраз, сказаних на хресті, Ісус молився: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34).
Ця молитва була не лише про релігійних лідерів, які замислили Його вбивство, не лише про юдеїв, що схвалили це, і не лише про римлян, які це виконали, але про кожну пропащу людину, гріхи якої зробили розп’яття необхідним. Оскільки наші гріхи привели Ісуса до хреста, ми також були ворогами, яких Він простив і за яких помер. Великий проповідник Чарльз Сперджен сказав: «Давайте ж зійдемо на Голгофу, щоб дізнатися, як ми можемо бути прощеними. І потім давайте затримаємося там, щоб дізнатися, як прощати».
Розбійник був так зворушений добротою Ісуса, що в його серці пробудилася віра в те, що він також може врятуватися. Він вимовив просту щиру молитву з восьми слів, яка змінила усю його долю: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!» (Лк. 23:42). Автор Макс Лукадо зауважує: «Абсурдніше за його прохання лише той факт, що воно було виконане… той, хто заслуговує на пекло, отримав небеса».
Єдине, що об’єднувало Ісуса і розбійника, так це спосіб їх страти. Один був звичайним злочинцем, другий був суддею всього світу. Один був винен, як грішник, другий був найбезневиннішою людиною на Землі. На прохання розбійника згадати його, Ісус відповів: «Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23:43). І цей розбійник, хоча і був розіп’ятий за свої злочини на землі, тепер вільний на небесах завдяки силі прощення. Те, що сказав Ісус цьому розбійникові, є посланням надії для всіх нас. Якщо Ісус простив Своїх власних вбивць, Він простить і нас. Якщо Ісус врятував розбійника, що гинув, Він врятує також і нас. Друже мій, немає гріха, настільки жахливого, щоб його не змогла спокутувати кров Ісуса, і немає такої помилки, яка виявилася б занадто серйозною для милості Божої.
Євангельська розповідь про спокутування розбійника відповідає на питання: «Чи є така річ, як передсмертне покаяння?» Безумовно! Чи раджу я це? Зовсім ні! Навіщо Богові давати вам крихітки у вашому житті замість найкращого? Навіщо палити свічку вашого життя заради самих себе, димлячи Богові в обличчя? Бог врятує будь-кого, хто молиться з істинним покаянням і вірою навіть на останньому видиху. Але хто скаже, що в житті цієї людини взагалі ще трапиться така нагода? Вона може несподівано померти і назавжди загинути. Ось чому Біблія рішуче заявляє: «Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння» (2Кор. 6:2). Друже, не ризикуй своєю душею. Навіщо грати в кістки з вічністю? Звернися до Бога зараз. Він врятує твою душу і повністю змінить твоє життя.
У 1871 році Дуайт Л. Муді прочитав проповідь під назвою «Що ж мені робити з Ісусом?». Після закінчення проповіді він попросив свою общину (найбільшу церкву в Чикаго в той час) упродовж тижня розміркувати над цим питанням, і наступної неділі прийти, прийнявши якесь рішення. За власним визнанням, Муді назвав це найбільшою помилкою, колись здійсненою за час його служіння. У той самий день Велика пожежа Чикаго пройшлася містом, убивши більше 300 людей, знищивши більше тисячі будівель, включаючи церковну будівлю Муді, і залишивши тисячі людей без даху. Деякі люди з його пастви також загинули. Потім він сказав: «Яка ж це була помилка! Відтоді я не смію давати людям тиждень для роздуму про їх спасіння… Зараз найбільш слушний час». Потім він казав, що віддав би свою праву руку, щоб усе виправити.
Якби спокутий розбійник міг говорити з нами сьогодні, він можливо сказав би: «Не чекайте останнього дня свого життя, щоб отримати спасіння». Набагато краще служити Богові і віддати Йому свої кращі роки, а не останні дні, що залишилися. Інший автор зауважив: «Бог гарантує прощення за покаяння, але Він не гарантує, що завтрашній день настане для нас, якщо ми зволікаємо». Двоє розбійників були розіп’яті з Ісусом. Один нині прославлений разом з Ним. Ми можемо розділити ту ж долю. Ми не зобов’язані помирати в наших гріхах. Наші рішення визначають нашу долю.
Доля – це не питання шансу, це питання вибору! Вмираючий розбійник змінив свою вічну долю, зробивши правильний вибір. І ми також на це здатні. Хіба не дивно, скільки багатьом речам ми можемо навчитися в розбійника?
Автор: Бен Годвін
