Бог «хоче, щоб усі люди спаслися i досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4). А через те, що всі люди різняться між собою, тому Господь торує для кожного свій особливий шлях. Загалом, варіацій цього шляху може бути безліч, проте переважній більшості людей постійно вдається «уникнути» їх, залишаючись жити своїм колишнім, гріховним життям, доки їх не наздожене смерть у нерозкаяному стані, або ж все таки вони встигнуть покаятися і навернутися до Господа за земного життя. І деколи подібне відбувається… ну в дуже незвичних обставинах. Що ж поробиш, якщо не виходить по іншому… Проте в Біблії можна знайти епізод навернення, який певно за незвичністю, а швидше за незвичайністю, посів би перше місце. Мова йде про розбійника, який був розіп’ятий поруч із Христом і покаявся незадовго до смерті, ставши, фактично, першим християнином.
Говориться багато про причини, які привели розбійника до визнання в поруч Розіп’ятому Господа і Спасителя. Його часто наводять у приклад того, що ніколи не пізно покаятися у власних злодіяннях і навернутися до Господа. Одночасно застерігають, що не варто затягувати з часом покаяння, адже в останні хвилини життя можна вчинити зовсім по-іншому: не каятися перед Богом, а глузуючи, кидати виклик Йому, як це вчинив інший розбійник, що кричав у муках: «Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас!» (Лк. 23:39).
Тут мимоволі спадають на думку заяви людей, які в скрутну хвилину починають нарікати на Бога, ставлячи запитання, на кшталт, навіщо Він так повівся зі мною (або ж моїми близькими)? Чим я прогнівав Його? Загалом подібні питання в більшості випадків є риторичними, тобто не потребують відповіді, бо переважно цих людей взагалі не цікавить Божа думка з цього приводу. Як не цікавила і тоді, коли в них або ж в їхніх близьких було все гаразд.
Навіщо взагалі вести про це мову? Просто, як цим людям, так і іншому нерозкаяному розбійникові, до Бога загалом немає жодного діла, і коли настає скрутна хвилина вони за звичкою не звертаються по допомогу до Нього. Зважаючи на це, не варто відкладати навертання до Бога до «кращих», а точніше «гірших» часів, бо за скрутних обставин швидше за все людина діятимете за звичкою, «на автоматі». Тобто жила без Бога, коли все було ніби гаразд, вправлятиметься без Нього, коли спіткає якесь лихо. Навіть у тому випадку, коли за скрутних обставин людина звернеться до Бога за допомогою, і отримає те, що просить, зазвичай за виправлення ситуації, вона повертається до колишнього звичного життя, тобто життя без Бога. Мотивуючи це тим, що немає проблем – нема чого турбувати Бога, а точніше, обійдусь якось вже без Нього. Про вдячність у такому випадку немає що говорити…
– А як же розбійник, що покаявся фактично в останню мить? – Можна почути заперечення, щойно наведеним аргументам. Уся річ у тім, що випадок цього розбійника настільки унікальний, що навіть потрапив до Біблії. Крім того, багато людей цілком не безпідставно захоплюються постаттю цієї людини, яка змогла за таких скрутних обставин, зазнаючи страшенний біль, побачити в побитому, знехтуваному, прибитому до сусіднього хреста Страждальцеві Месію.
До того ж, не варто забувати, що цей розбійник протягом життя міг згадувати і шукати Бога. Адже нам не відомо, які обставини привели його до такого життя: легко і просто розмірковувати про долі людські, коли ти здоровий і живеш у достатку, а що ти робитимеш, коли особисто тобі або ж твоїм близьким банально бракуватиме хліба? Крім того, це був не звичайний розбійник, а повстанець, що боровся з язичниками-окупантами за рідний край, тобто цієї людиною могли рухати мотиви визволення рідної домівки від поневолювачів, ніж намагання поживитися за чужий кошт.
Але досить цих припущень, у постаті цього розбійника, якого за відсутності імені часто кличуть розсудливим, слід звернути увагу на один момент: щоб покаятися, йому довелося втратити все, буквально ВСЕ, зокрема власне життя, час якого вимірювався ледь не ліченими хвилинами. Можна здогадатися, що Богові довелося так вчинити з ним, бо за інших умов він навряд чи покаявся. Зважаючи на це, може не варто так затягувати з покаянням, щоб Господу не доводилося вже до нас вживати таких екстраординарних заходів?
Автор: Михайло Лукін
