Хвастощі учителями і деномінаціями

Продовження, початок

Тобто апостол спрямовує погляд вірних цієї общини на самих себе і каже до них: «Дивіться бо, браття, на ваших покликаних». Подивіться на себе уважно (каже Павло), бо ви осліпнули, стали чинити безглуздо і забули, звідки вас витягнув Господь. Ви розжиріли, кажучи: «Я ж Павлів, а я – Аполлосів, а я – Кифин, а я (говорячи у своїй гордості) – Христів».

«Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп’ятий за вас? Чи в Павлове ім’я ви христились?» (1Кор. 1:13).

Павло по-батьківськи їх викриває, як би кажучи: ви забули своє минуле життя, забули, в якому стані вас знайшов Господь; забули свій страшний гріховний стан, з якого витягнув вас Спаситель. Навіщо ви чванитеся один перед одним? Навіщо питання про мудрість і силу перетворили на предмет хвастощів і сварок? Хіба не Месію розіп’ятого і воскреслого покликана проповідувати і прославляти церква? Усі ваші плюси обернулися в мінуси, і усе, що було гідне схвалення і похвали, втратило свою цінність. Але ви згадайте, отямтеся, замисліться і подивіться, що не багато з вас мудрих, розумних і благородних за тілом, але Бог обрав саме таких.

Але для чого, Павле? Поясни це нам.

«Так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло» (1Кор. 1:29), але «щоб було, як написано: Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!»  (1Кор. 1:31).

Адже це слово про хрест, яке для тих, що гинуть, є глупота і певне безумство, потихеньку і для вас стало тим самим. Хоча на словах ви усі – християни і послідовники Христові, але насправді це не так: «Бо ви ще тілесні. Бо коли заздрість та суперечки між вами, то чи ж ви не тілесні, і хіба не по-людському робите? Бо коли хто каже: Я ж Павлів, а інший: Я Аполлосів, то чи ж ви не тілесні?» (1Кор. 3:3-4).

Так, це слово відноситься сьогодні не лише до вірних міста Коринта, але і до всіх нас, і може нам самим показати, наскільки ми любимо Бога і віримо в справу і працю Ісуса Христа на кривавому хресті. Адже, коли ми прийшли до Господа, готові були в куточку сидіти на колінах, кажучи: «Господи, будь милостивий до мене, грішного». Ми готові були усіх простити, обійняти і покрити любов’ю. А тепер усе стало як би відомим, зрозумілим, простим, завдяки уявному знанню, і з’явилися хвастощі. У такому стані люди перестають працювати на Бога, а починають працювати на свої амбіції і претензії, виходячи із звичайного розрахунку, цинізму і вигоди. Мало того, за такого стану вони створюють собі власну систему духовного життя: як усе працює, як до кого ставитися, і хочуть контролювати самі усі процеси служіння, маючи уявне право і надумані знання.

У такій ситуації відбувається підміна понять, і людина починає бачити себе замість Бога в центрі своїх бажань і прагнень (навіть якщо вони і благородні). І вже справа Христова – не справа, і хрест Христовий – не хрест, і заповіді Христові – не заповіді. Від цього і починається деградація церкви: пропадає страх Господній, а за цим йдуть розподіли, спори, сперечання, вивищення, заздрість, зухвала поведінка, зарозумілість і світська слава замість Божої похвали. За такого перебігу церква починає вирішувати питання за тілом і звичаями світу цього, які непомітно увійшли до народу Божого і почали свою підступну і невидиму роботу в тих, які колись промовляли словами Давидовими: «На мені зостаються, о Боже, присяги Тобі, та для Тебе я виповню жертви хвали. Як Ти спас мою душу від смерти, то хіба ж не спасеш моїх ніг від падіння, щоб у світлі життя я ходив перед Богом?» (Пс. 56:13-14).

Так буває і нерідко трапляється тоді, коли людина починає забувати, ким вона була і Хто її врятував, якою вона прийшла до Бога, і як сьогодні її преобразив і благословив Сам Господь.

Хоча вірні Коринта мали усілякі дарування і слово, і пізнання, вони продовжували чинити за звичаями світу цього, що і спричинило за собою усі наступні проблеми, описані в двох посланнях до цієї церкви. І якщо Павло пояснював галатам, що вони відпали від Христа ухиленням у законництво (легалізм), то коринтян йому довелося напоумляти і учити відділятися від світу і минулого способу життя, направляючи і тих, і других на вузький шлях через хрест Господа нашого Ісуса Христа.

Якщо взагалі говорити про наше з вами спасіння, про яке говорив Павло в посланні, що розглядалося нами, то нам нічим хвалитися, окрім самого Бога, бо: «З Нього ви (тобто і ми) в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням, щоб було, як написано: Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!» (1Кор. 1:30-31).

Попередній запис

Схильність до хвастощів

Спершу звернемося до Послання до коринтян і побачимо, чому з сердець віруючих людей пропадає велике бажання і почуття хвалитися Богом, ... Читати далі

Наступний запис

Прихильники Божі або хвальки власних досягнень

Продовження, початок Погляньте, що духовним багатством, яке мають діти Божі: премудрістю, праведністю, освяченням і спокутуванням – усім цим ми завдячуємо Ісусу ... Читати далі