Послання до римлян 10: Два шляхи до спасення, чи лише один?

У Рим. 4 автор намагався показати, що ікономія віри є не випадковістю історії, а константою. І все ж, ще не все було сказано. Чи немає, власне, двох можливих шляхів до внутрішнього світу ікономії віри – одного для обрізаних (юдеї) й іншого для необрізаних? Перший полягав би в проживанні віри, дотримуючись Божої волі, вираженої в Законі, переданому через Мойсея, а другий – у тому, щоби повірити в Ісуса Христа і стати Його учнем. Так Ісус Христос був би замінником Закону, способом для поган отримати спасення іншим шляхом. Чи єврейський процес віри не мав би зовсім нічого спільного зі спасенням в Ісусі Христі? У Рим. 10 апостол Павло дає негативну відповідь: усі, що хочуть спастися, – євреї чи неєвреї – мусять визнати Ісуса Христа.

Закон не приносить спасення. Послання до римлян 10:5, яке цитує Лев. 18:5, і Рим. 10:6-9, в якому є алюзія на Втор. 30, вочевидь, мають намір підтримати пропозиції апостола Павла, щодо двох видів праведности. Павло викладає ці два типи: праведність Закону (якого дотримуються юдеї) і праведність, яка походить від віри в Ісуса Христа (котру Бог бажає для всіх):

Рим. 10:5 = Лев. 18:5 Рим. 10:6-9 (пор. Втор. 30:11-14)
праведність, що походить від Закону праведність, що походить від віри
пише говорить
виконувати заповіді визнавати Господа Ісуса
жити законом спастися

 

Ці два уривки походять від Мойсеєвого Закону та показують, направду, що останній і визначає час Закону, вказуючи своїм суб’єктам, що вони мусять робити, щоби жити – порядок, який апостол Павло вважав минулим у Рим. 7-8 – і водночас проголошує час спасення через віру в Ісусі Христі.

Але, вважаючи Втор. 30:11-14 пророцтвом справедливости через віру, чи не відхилився апостол Павло від його значення? Оскільки уривок у Книзі Второзаконня, вочевидь, говорить про заповіді Закону та вимагає, щоби їх виконували; закінчення Втор. 30:14 опущено: «дуже близька до тебе та річ, вона в устах твоїх та в серці твоїм, щоб виконувати її». Як може перероблений текст підтверджувати тезу апостола Павла? У цій точці, знову, його екзегеза вимагає ретельного та критичного вивчення. У ситуації, що склалася, можемо лише сказати, що апостол Павло ні не аргументує, ні не цитує; він просто застосовує уривок із Книги Второзаконня до становища, яке досвідчує група вірних, до яких він належить. Екзегеза цього уривка зображає таку ж свободу, яку приймав юдаїзм його епохи. Чинячи так, він не обмежує Закон пережитим минулим, що справджувалося б, якби він посилався лише на Лев. 18:5, а визнає, що має пророчу цінність: сам Закон проголосив загадку віри, Ісуса Христа, померлого і воскреслого, через Якого ми оправдані і через Якого ми всі спасемося.

Пригадуючи близькість і внутрішність слова віри, апостол знову наголошує на ласкавому дарі, який воно виражає. Вірування не є результатом непевного пошуку, а радше наслідком кари Божої, даром, що нам передує, перебуває в нас і просто просить, щоби його прийняли і визнали.

Трудність цього уривка спричинена не так способом, в який використано Писання, а радше тезою апостола Павла, яка в кількох рисах зображує відповідні характеристики двох справедливостей: чи є перший режим (юдаїзм) нічим іншим, як релігією дотримання? Щодо християн, то чи мають вони вірити і проголошувати панування Ісуса, не дозволяючи цій вірі відбуватися в етичній дії (а саме про це говорить Втор. 30:14б, і апостол Павло обминає це мовчанкою)? Такий контраст є нічим іншим, як карикатурою. Апостол перефразовує Втор. 30:11-14, щоб описати ікономію віри як повністю протилежну до ікономії Закону, та, скорочуючи його, він позбавляє цей уривок його мети: Втор. 30:14, фактично навіть більше, ніж Лев. 18:5, наполягає на виконанні Божого слова, яке приходить, щоб оселитись у серцях вірних і скеровує їхні дії. Таким чином, якщо апостол Павло не забуває про зв’язок, який існує між вірою та плодами, котрі вона має приносити, про це свідчать усі його заклики, то чому ж він уникає цього зв’язку в Рим. 10:6-8? Якщо він нічого не говорить про вчинки, яких вимагають від вірних, то це не означає, що для нього віра не має нічого спільного з етикою і залишається лише підтвердженням на словах; якраз навпаки. Тут він бажає наполягти виключно на тому факті, що дії вірних не визначають спасення, що необхідно завжди отримувати (у вірі) милосердну ініціятиву Бога. І якщо він перефразовує Втор. 30:11-14 так, як він це робить, це тому, що формулювання цих віршів пророчить внутрішність слова віри, чи, інакше кажучи, присутність Христа в кожному вірному з Його спасительним впливом.

У чому апостол Павло звинувачує юдеїв, у Рим. 9:30-10:3 – це в пошуку оправдання та спасення за допомогою дотримання заповідей Мойсеєвого Закону, а не за допомогою віри в Ісуса Христа. Але для вірного юдея цей Закон, прямо явлений Богом, виражає Божу волю для людства і є релевантним лише стосовно союзу: його дотримання втрачає все значення, якщо воно не керується вірою, якщо воно не є вираженням і довершенням віри. Перш за все, Мойсеїв Закон визначає релігійні стосунки, і саме тому юдеї бажають виконувати його. Чи був апостол Павло цілковито введений в оману щодо ролі Закону і, таким чином, щодо природи юдаїзму, коли був одним із найревніших його представників? Звісно ні. Але він зображує наслідки свого досвіду в Ісусі Христі: якщо саме віра в Ісуса забезпечує спасення (Рим. 10), якщо справедливість Божа повністю маніфестована в Ісусі й дана в Його ім’я (Рим. 3:21-30), це означає, що вірні не зобов’язані ставати суб’єктами Мойсеєвого Закону (юдеями), чи, інакше кажучи, коритись усім його приписам, аби одержати спасення і життя – що було б еквівалентним до підпорядкування. Так ми бачимо, як Рим. 4 і Рим. 10 доповнюють одне одного: у першому розвитку дії апостол Павло представляє деякі постійні елементи зв’язку віри, а в другому – показує вирішальне значення події Ісуса Христа для віри – віра в Ісуса Христа, і лише вона спасає. Так очевидною стає важливість Рим. 10 у цілому посланні: тут апостол Павло показує, що вірити є важливим не лише для оправдання (Рим. 4), а й для спасення.

Попередній запис

Послання до римлян 10: Ізраїль і відкидання Євангелія

Композиція Тут ми знову знаходимо кілька типів композиції: exordium (9:30-10:3). Апостол Павло представляє питання: «чому Ізраїль і погани є в ... Читати далі

Наступний запис

Послання до римлян 11: Спасення Ізраїлю

Риторична композиція цієї частини наголошує на дедалі глибшому зв’язку, який апостол Павло встановлює між Ізраїлем і поганами. У першій частині ... Читати далі