НЕУК

Після довгої розмови Маю Надію озирнувся і побачив Неука, який один так само йшов позаду пілігримів.

– Подивися, – сказав він Християнинові, – як цей хлопець сильно відстав і як він неохоче йде вперед.

– Так, бачу. Він уникає нашого товариства.

– Проте, як мені здається, йому корисно було б увесь цей час йти разом з нами.

– Це правда. Але я впевнений, що він на це дивиться зовсім інакше.

– Можливо, але все-таки давай почекаємо його… Коли Неук їх наздогнав, Християнин поцікавився в нього, чому він так відстав?

– Мені приємніше йти одному, чим з тими, хто мені не дуже приємний, – відповів Неук.

Тоді Християнин тихо прошепотів Маю Надієві:

– Чи не казав я тобі, що ми йому не потрібні? Проте спробуємо вступити з ним у розмову.

І, обернувшись до Неука, дружньо запитав:

– Як справи, добрий юначе? Чи живе у твоєму серці Бог?

– Сподіваюся, що так. Я постійно відчуваю в собі багато прекрасних прагнень, що заповнюють душу і утішають мене під час подорожі.

– Які ж це прекрасні прагнення?

– Які… Ось, наприклад, я думаю завжди про Бога і про Небесне Царство.

– Про Нього думають і диявол і засуджені в пеклі.

– Але я не лише думаю про Нього, але і бажаю туди дістатися.

– Цього бажає багато хто, які, проте, ніколи не отримають життя вічного. “Душа лінивого бажає, але марно; а душа старанних насититься” (Притч. 13:4).

– Але я заради Цього залишив усе!

– Сумніваюся: залишити все – справа нелегка; важче, ніж багато хто думає. Але що додає тобі впевненості в тому, що ти дійсно залишив усе заради Бога і Його Царства?

– Моє серце підказує це мені.

– Мудрець сказав: “Хто вірить своєму серцю, той безумний”.

– Це сказано про погане серце. Моє ж – добре.

– Але чим ти це доведеш?

– Воно підтримує мої надії на небесне блаженство.

– Серце людське оманливе, воно може тішити марними надіями.

– Серце моє і мій спосіб життя перебувають у досконалій гармонії, і тому мої надії не безпідставні.

– Звідки ти знаєш, що твоє серце і твій спосіб життя гармоніюють?

– Мені це говорить серце.

– Знову твоє серце! Вирішити це може тільки Сам Бог, усяке інше свідоцтво не має жодної цінності.

– Але якщо в мене добрі думки і прагнення, значить, і серце моє хороше, а життя за заповідями Божими – чи це не благочестиве життя?

– Те, що ти кажеш, вірно. Але уявляти себе благочестивим або насправді бути ним – різні речі.

– Дозволь дізнатися, про те, що ти називаєш добрими думками і життям згідно Заповідей Божих?

– Добрі думки бувають різні: інші по відношенню до самого себе, інші – по відношенню до Бога, до Христа, ближнього і так далі.

– Які ж думки, по-твоєму, можна назвати хорошими по відношенню до себе?

– Якщо ми судимо про себе так, як судить про нас Слово Боже. Для більшої ясності скажу, що Слово Боже стверджує, що всі люди за природою своєю грішні: “Немає праведного ні одного… нема того, хто чинить добро, нема жодного” (Рим. 3:10,12). Сказано: “Помисли серця людського – зло від юності його” (Буття 8:21), і ще: “Всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно” (Буття 6:5). Отже, якщо ми судимо про себе таким чином, то наші думки добрі, бо вони відповідають Слову Божому.

– Ніколи не повірю, що в моєму серці стільки зла; у мене добре серце.

– От через те в тебе, очевидно, і немає жодної доброї думки стосовно себе. Але дай мені закінчити. Точно так, як Слово спрямовує наше серце, так воно визначає і наш спосіб життя. І якщо наші душевні пориви і наші дії відповідають Слову Божому, тоді все гаразд.

– Кажи ясніше, – попросив Неук.

– Слово Боже каже, що люди залишили шляхи прямі, не знають дороги миру, блукають шляхами своїми. Якщо людина щиро і упокорено засуджує свої шляхи, увесь свій спосіб життя, то думки її правильні, бо узгоджуються зі Словом Божим.

– А що ти розумієш під добрими думками стосовно Бога?

– Коли наші поняття про Бога узгоджуються з тим, що про Нього сказано в Слові. І ми тоді переконуємося, що Він знає нас краще, ніж ми знаємо самі себе, і бачить у нас гріхи навіть тоді, коли ми за собою нічого поганого не помічаємо. Він знає всі наші потаємні думки, бо наше серце з усіма своїми тайнами завжди відкрите Йому. Наша уявна праведність – мерзота в очах Його. Він не може допустити, щоб людина сподівалася на свої сили, а не на Нього.

– Невже Ти вважаєш мене таким дурнем, який заперечує, що Бог знає все? Чи що я можу бути виправданий своїми добрими справами?

– Тоді як ти думаєш насправді?

– Коротше кажучи, я думаю, що мені потрібно просто вірити в Ісуса Христа.

– Як ти можеш вірити в Ісуса Христа, якщо вважаєш себе непорочним? Ти не зрозумів усю гріховність своєї сутності, не зрозумів, що тільки кров Ісуса Христа може спасти і виправдати тебе. Ісуса Христа – Спасителя шукає і знаходить лише розбите серце, душа, що заплуталася і впала у відчай. Він спасає грішників, а не праведників. Як же ти говориш, що віруєш в Ісуса Христа?

– Кажи, що хочеш, віра моя – вірна.

– Які основні положення твого віросповідання?

– Я вірую, що Христос помер за грішників і що Він спасе мене від прокляття, бо я слухався Його Слова. Чи іншими словами: дотримання релігійних ритуалів і обрядів виправдає мене перед Отцем Небесним завдяки жертві, принесеній на Голгофі Ісусом Христом.

– Дозволь мені зробити певні зауваження з приводу твого віросповідання, – заперечив Християнин. – По-перше, твоя віра – віра уявна, ти переконуєш себе, що ти віриш. Насправді твоя віра не має нічого спільного зі Словом Божим. По-друге, твоя віра – віра хибна, бо вона виправдовує людину не праведністю Божою, а власною праведністю. По-третє, згідно з твоєю вірою Христос виправдовує не твою особу, а твої справи, що цілком невірно. По-четверте, твоя віра оманлива і заслужить гнів Божий у день Його суду. Бо істинна віра примушує людину зрозуміти, що, наслідуючи букву закону, душа приречена на загибель. Лише підкорившись Божій праведності можна спасти душу. Божа праведність служить не для того, щоб виправдати перед Всевишнім твої справи і вчинки, а щоб виправдати тебе самого. А Христос досягнув цієї праведності, постраждавши за нас і виконавши замість нас букву закону. Тільки істинна віра може розуміти Божу праведність, і душа людини, захищена нею, з’явиться перед Богом непорочною.

– Як? Ви вважаєте, що страждань Христа цілком достатньо, щоб виправдати нас, і нам вже нічого не потрібно робити? Тоді кожен міг би грішити скільки йому заманеться, вдаватися до пожадань і пристрастей. Насправді, що за потреба піклуватися про правильний спосіб життя, якщо ми вже спасенні і виправдані Божою праведністю, як тільки ми їй підкорилися?

– Твоє ім’я Неук, і такий ти і є. Відповідь твоя тому доказ. Ти не розумієш, що є рятівна праведність і як нею можна спасти свою душу від тяжкого гніву Божого. Якби у твоєму серці була хоч іскорка віри в Спасителя, ти б знав, що Його величезна милість викликає в душі спасенного палку любов до Ісуса Христа, до Його Слова, до Його народу. Людина просто вже не може жити в гріху.

– Чи відкрився тобі Христос як Син Небесний? – вступив у розмову Маю Надію.

– Що? Ви визнаєте одкровення? Тепер мені ясно, що судження ваші є ніщо інше, як плід хворої уяви.

– Помилуй! – вигукнув Маю Надію. – Людина не може пізнати Христа інакше, ніж через відкриття Сина Отцем.

– Це ваша віра, а в мене своя. Я не сумніваюся, що моя анітрохи не гірше за вашу, хоча в ній і немає стількох чудасій, скільки у вашій.

– Дозволь мені додати ще кілька слів, – знову вступив у розмову Християнин. – Тобі не слід так зневажливо говорити про такі серйозні речі. Я, як і мій товариш, можу засвідчити, що ніхто не може пізнати Ісуса Христа, якщо йому Його не відкриє Сам Бог-Отець. І навіть віру, через яку душа приймає Христа, людина не може прийняти сама, вона отримує її в дар по Його великій милості. Про дію такої віри на душу, я бачу, бідний юначе, ти зовсім не знаєш. Прокинься, усвідом свою убогість, залиш свою зарозумілість і поспіши до Господа Ісуса Христа, благаючи про помилування. Ти будеш позбавлений від вічного засудження лише Його праведністю, яка є праведністю Божою, бо Він – Сам Бог.

– Ви йдете так швидко, що я за вами не встигаю. Тому йдіть уперед, а я піду за вами, – сказав Неук.

Тоді Християнин звернувся до Маю Надія:

– Підемо вперед, любий друже, я бачу, що нам з тобою доведеться знову йти самим.

І я побачив, що вони прискорили ходу, а Неук відстав і один поплентався ззаду.

– Мені шкода цього бідного юнака, він погано закінчить, – зауважив Християнин.

– На жаль, у нашому місті багато людей, подібних до нього, – цілі сімейства… та що там, цілі вулиці. І з них багато хто навіть називає себе пілігримами! І якщо їх стільки в нас, то скільки ж їх має бути на батьківщині Неука!

– Вірно сказано: “Він закрив очі їхні, щоб не бачили” (Ісаї 44:18). Як ти думаєш: невже ці люди ніколи не відчують своєї гріховності? І невже вони ніколи не здогадаються, що знаходяться в небезпеці?

– На ці питання відповідай сам, адже ти досвідченіший за мене, – відповів Маю Надію.

– Мені здається, що іноді вони замислюються над цим. Але через своє велике неуцтво не розуміють, наскільки цілющі такі думки. Вони всіма силами прагнуть заглушити в собі свідомість своєї гріховності, вони відчувають страх, але все-таки наполегливо продовжують йти шляхом, обраним на їх власний розсуд.

– Я розділяю твою думку, що цей страх корисний для людини, бо примушує її відправитися в далеку подорож до гори Сіон.

– Без сумніву, якщо тільки це істинний страх. Бо написано: “Початок мудрости – страх Господній” (Притч. 1:7).

– Що ти розумієш під істинним страхом?

– Істинний страх характеризують три ознаки: по-перше, його причиною є розуміння своєї гріховності; по-друге, страх примушує душу людську шукати і прийняти Спасителя; по-третє, цей страх породжує і підтримує в нас глибоке благоговіння перед Богом і Його Словом. Страх Божій пом’якшує наше серце і застерігає нас від небезпеки оступитися, образити Господа, втратити мир, що дарований нам, зневажити Духа Святого чи дати лукавому привід для скоєння гріха.

– Ти правий, і я вірю, що все саме так, як ти сказав. Але чи скоро ми пройдемо цю Зачаровану країну?

– У чому справа? Тебе втомила наша бесіда?

– У жодному разі! Я просто хотів знати, де ми тепер знаходимося.

– Залишилося небагато – хвилин п’ятнадцять-двадцять. Але повернемося до нашої розмови. Отже ті, хто не знає Писання не розуміють, що совість, яка прокидається, і страх – початок дії Святого Духа, і тому прагнуть заглушити в собі це почуття.

– Але як вони це роблять? – запитав Маю Надію.

– Одні вважають, що страх цей вселений лукавим, і тому вони чинять опір йому, бо вірять, що це почуття веде їх прямою дорогою в пекло. Інші, які вважають себе освіченими, приписують це почуття психічному розладу. Вони борються проти почуття страху, прагнучи заглушити його щоденними заняттями чи розвагами. Треті вважають, що щонайменше почуття страху може покинути їх віру, але в цих нещасних взагалі немає ніякої віри, і тому вони роблять жорстоким своє серце при щонайменшій ознаці страху. Знаходяться і такі, які гордо запевняють, що страх принизливий для людини і тому з кожним днем стають все більш самовдоволеними і самовпевненими. Вони усвідомлюють, що страх і докори сумління знищують їхню власну праведність і тому постійно заглушають у собі страх, що йде від Бога.

– Дещо з цього я пережив сам. Перед тим, як зрозуміти, хто я такий насправді, думав так само.

– Залишимо на якийсь час Неука. Чи знав ти приблизно років десять тому людину на ім’я Тимчасовий, який жив у нашій місцевості і прославився тим, що порвав із гріховним світом? – запитав Християнин.

– А як же! Знавав. Він жив у місті Непристойність, у трьох кілометрах від міста Чесності, по сусідству з якимсь Перебіжчиком.

– Вірно. Вони жили під одним дахом. У свій час цей Тимчасовий був украй стурбований, по-моєму, він зрозумів свою гріховність і те, що чекає його за це в майбутньому житті.

– Я думаю, що він насправді у свій час замислювався над своїм життям. Мій будинок знаходився від нього в п’ятнадцяти кілометрах, проте він часто забігав до мене весь заплаканий. Мені його було дуже шкода, і я покладав на нього великі надії. Але саме ця людина є яскравим прикладом тому, що не кожен, хто говорить: “Господи, Господи!” (Мф. 7:21), спасеться.

– Так от, одного дня він оголосив мені, що вирішив стати пілігримом. Але потім він познайомився з якимсь Врятуйсебесам, і наші шляхи розійшлися.

– Оскільки ми вже завели про нього розмову, давай подумаємо, чому він і йому подібні, одного дня вставши на істинний шлях, так швидко відпадають?

– Це буде корисно нам обом, але почни ти, – запропонував Християнин Маю Надієві.

– По-моєму, на це є чотири причини.

Перша. Хоча совість у таких людей і прокинулася, серце їх не змінилося. І тому, коли відчуття провини і страху в них зникає, зникає і причина, що змусила їх замислитися і почати нове життя, і вони повертаються до своїх старих звичок і до колишнього способу життя.

Друга причина, на мій погляд, – це їх рабський страх перед людською думкою, яка блокує свободу їх дій. “Острах перед людьми ставить тенета” (Притч. 29:25). Вони ревно прагнуть до неба, поки знаходяться під страхом вічного засудження, але незабаром приходять до висновку, що треба бути мудрими в житті і не ризикувати сьогоднішніми земними благами, вступаючи в конфлікт з людьми через щось невідоме.

Наступна причина – ганьба, якою таврують дійсно віруючих. Вона для них є каменем спотикання! Вони горді і пихаті, а Слово Боже в їх очах несерйозне, безглузде і гідне всякого презирства. Тому, коли проходить у них перший страх перед геєною, що загрожує їм у майбутньому, вони спокійно повертаються до старого безтурботного життя.

І остання, четверта причина. Відчуття своєї провини і страх перед пеклом для них просто нестерпні. Свідомість своєї гріховності і негідності, можливо, підштовхнула б їх залишити шлях гріха і кинутися з розкаянням до ніг милосердного Бога. Але, уникаючи важкого почуття страху і вже одного дня подавивши його в собі, вони прагнуть зробити жорстоким своє серце до подібних проявів розкаяння совісті.

– Ти дуже докладно і детально пояснив усе. Головна причина відпаду від істинного шляху полягає в тому, що в них не змінилися по-справжньому ні серце, ні воля. І тому вони почувають себе, як злочинець перед суддею. Вони тремтять від страху і, здається, щиро розкаюються в скоєному, по суті ж вони бояться лише страти. Відпусти таку людину на свободу, вона негайно займеться своїм старим ремеслом. Якщо б душа в ній змінилася, вона стала б іншою.

– Я тобі вказав лише на причини відступництва, а ти тепер поясни, яким чином воно здійснюється, – попросив Маю Надію.

– Охоче. По-перше, відступники прагнуть не думати про Бога, смерть і майбутній суд.

По-друге, вони поступово перестають молитися, боротися з гріхом, тужити про скоєний гріх, втрачають пильність і так далі.

По-третє, вони уникають товариства ревних християн, знаходячи їх нудними, відсталими і мало не божевільними.

По-четверте, вони стають байдужими до спільної молитви, до слухання і читання Слова Божого, до будь-якої участі в християнських бесідах, зібраннях і тому подібного.

По-п’яте, з насолодою шукають і помічають слабкості істинних християн і відкрито та із злістю глузують з них. Роблять вони це з єдиною метою – виправдати своє відпадання від віри.

По-шосте, починають спілкуватися з безбожниками, відступниками і розпусниками, і знаходять задоволення в їхньому товаристві.

По-сьоме, ведуть брудні пересуди і щасливі, якщо помітять в одному з істинних християн цю слабкість, бо тоді вони вважають, що мають право засуджувати інших ще більш відверто, посилаючись на потрібний для них приклад.

По-восьме, вони починають відкрито грішити.

І, нарешті, по-дев’яте, зробивши жорстоким мало-помалу своє серце, вони показують себе такими, якими вони є насправді. Їх знову підхоплює хвиля гріха, що веде в безодню, де вони гинуть, якщо їх вчасно не зупинить диво Божої благодаті.

Попередній запис

ІСТОРІЯ МАЛОВІРНОГО І ПЕРЕБУВАННЯ В ЗАЧАРОВАНІЙ КРАЇНІ (Закінчення)

Через деякий час вони побачили на дорозі людину, яка повільно йшла назустріч їм. - Дивись, от пілігрим, який йде від ... Читати далі

Наступний запис

ОСТАННЄ ВИПРОБУВАННЯ

...Бачу, як пілігрими вийшли із Зачарованої країни і потрапили в країну Єднання, де повітря чисте, а дорога рівна. Певний час ... Читати далі