ІСТОРІЯ МАЛОВІРНОГО І ПЕРЕБУВАННЯ В ЗАЧАРОВАНІЙ КРАЇНІ (Закінчення)

Через деякий час вони побачили на дорозі людину, яка повільно йшла назустріч їм.

– Дивись, от пілігрим, який йде від Сіону! – здивовано вигукнув Християнин.

– Я його теж бачу, але будемо тепер обережнішими, раптом він теж Спокусник.

Незнайомець, порівнявшись з ними, запитав, куди вони йдуть. Звали його Атеїст.

– Ми йдемо до гори Сіон, – відповів Християнин.

Атеїст голосно зареготав у відповідь.

– У чому справа? Чому ти смієшся?

– Я сміюся над вашим неуцтвом. Ви обрали шлях, на якому ви нічого, окрім біди, не знайдете.

– Ти вважаєш, що нас не приймуть до Небесного Царства?

– Приймуть?! Так цієї країни немає в усьому всесвіті!

– Є!

– Коли я жив удома в себе на батьківщині, – сказав Атеїст, – я теж чув ці казочки і вирішив знайти Його. І от я вже двадцять років шукаю це місце і не можу його знайти, бо ніякого Небесного Царства і ніякої гори Сіон не існує.

– Ми обоє не лише чули, але і впевнені в тому, що гора Сіон не вигадка, що вона існує, – стояли на своєму Християнин і Маю Надію.

– Якщо б я цьому не повірив, то не пішов би так далеко від дома, щоб відшукати цю гору. Я її довго шукав, пішов набагато далі за вас і нічого не знайшов. Я повертаюся назад, щоб насолоджуватися життям, а не жити надіями на щось нереальне, зовсім неіснуюче.

Тоді Християнин звернувся до Маю Надія з питанням:

– Невже ця людина каже правду?

– Остерігайся його! Він один із Спокусників, – відповів Маю Надію. – Згадай, як дорого ми поплатилися за те, що вже послухалися одного. Щоб не існувало Сіону? Та бути цього не може! Хіба ми не бачили з вершин Відрадних гір брами Небесного Царства? До того ж, хіба ми не повинні жити вірою? Йдемо, брате, щоб Той, Хто наказав нас батогом, знову не наздогнав нас. У цьому випадку слід керуватись наступною порадою: “Перестань, сину мій, слухати напоумлення про відхилення від висловів розуму” (Притч. 19:27). Милий брате, не слухай Спокусника. Будемо вірувати для нашого спасіння.

– Я запитав тебе про це не через те, що сумнівався в істинності нашої віри. Мені хотілося випробувати тебе, і я вже заздалегідь радів твоїй відповіді. Що ж до цього чоловіка, то він засліплений богом світу цього. Продовжимо свій шлях, бо ми віруємо в істину, в якій немає навіть малої дещиці брехні.

– Як же ми будемо щасливі, коли нарешті дістанемося гори Сіон! – радісно вигукнув Маю Надію.

Вони додали ходу, а Атеїст зареготав їм услід…

Незабаром пілігрими увійшли до країни, де повітря якось стомлювало мандрівників і хилило їх до сну.

Маю Надію відчув себе відразу таким втомленим, що очі його злипалися самі собою.

– Давай приляжемо тут і трохи подрімаємо, – звернувся він до Християнина.

– Ні за що у світі: якщо ми тут заснемо, то ніколи вже не прокинемося.

– Чому ж, брате? – здивувався Маю Надію. – Сон освіжає стомлену людину, він додасть нам сил.

– Хіба ти забув, що один із пастухів застерігав нас не засинати в Зачарованій країні? Отже, спати тут нам не варто, краще будемо пильні і тверезі.

– Я усвідомлюю, що був неправий, і якщо б я в цю хвилину був один, то, звичайно, заснув би, ризикуючи життям. Вірно сказав мудрець: “Розум добре, а два краще”. Досі твоя присутність була для мене милістю Божою, і ти будеш добре нагороджений за те, що турбуєшся про мене…

– Щоб відігнати від себе сон, давай поговоримо про щось цікаве.

– З радістю, брате!

– З чого ж ми почнемо?

– Розповімо один одному, як ми прийшли до віри, як Господь знайшов нас, а ми Його.

– Добре. Розкажи мені детально, що змусило тебе відправитися в таку небезпечну і важку подорож?

– Ти хочеш знати, що саме спонукало мене замислитися про спасіння своєї душі? Скажу тобі, що я довго насолоджувався земними радощами, які можна було купити на ярмарку Суєти. Усе це, як я тепер розумію, привело б мене до погибелі.

– Що ж це були за насолоди?

– Найвище я цінував багатства і радощі світу цього. Крім того, я із захватом удавався до розпусти, бенкетів, я брехав, не дотримувався дня Господнього. А потім я побачив і почув тебе, коли ти з Вірним був у нашому місті. Твій друг поплатився за свідчення істини життям, а я зрозумів, що розплата за такий спосіб життя, який проводив я – смерть, і що за подібні справи гнів Божий вражає непокірних Йому людей.

– Невже ти негайно перейнявся цією істиною?

– О, ні! Я сильно чинив опір і ні за що не хотів визнати, що гріх – першопричина прокляття. При першому пробудженні душі силою Слова Божого я прагнув сховатися від світла, що висвічує всю мерзотність мого життя.

– Але чому ти так сильно чинив опір першим діям на тебе Духа Господнього?

– Причин було декілька.

По-перше, я не відразу зрозумів, що це нове в мені почуття було Божою дією на мою душу, і що Господь саме так починає звернення до грішника – пробудженням совісті і переконанням у його гріховності.

По-друге, я так любив гріх, що мені важко було розлучатися з ним.

По-третє, я не міг собі уявити, як я покину друзів, суспільство і той спосіб життя які були мені такі приємні.

По-четверте, пробудження совісті супроводжувалося таким сильним занепокоєнням, було так стомливо і важко, що я прагнув навіть не замислюватися над цим.

– А тобі часом не вдавалося позбавитися від душевного занепокоєння, від докорів сумління?

– Так, але тільки на якийсь час. Проте, коли совість знову починала мене мучити, мені ставало ще гірше.

– Але що ж тобі постійно нагадувало про твою гріховність?

– Багато що.

По-перше, коли зустрічався з віруючою людиною.

По-друге, коли чув Слово Боже.

По-третє, коли був нездоровим.

По-четверте, коли чув, що хтось з моїх сусідів був важко хворим.

По-п’яте, коли лунав похоронний дзвін, що нагадував мені про те, що і я колись помру і повинен буду з’явитися перед судом Божим.

– Ти ніколи не намагався відігнати від себе ці тяжкі думки?

– Намагався, і неодноразово! Але кожного разу голос сумління говорив у мені все голосніше. Всякий раз, коли я впадав у гріх, муки мої подвоювалися.

– І що ж ти тоді зробив?

– Я вирішив виправити свій спосіб життя, інакше мені загрожувала явна погибель.

– І ти дійсно намагався виправити своє життя?

– Я став уникати не лише гріха, але і моїх колишніх друзів. Став молитися, постити, читати духовні книги, плакати над своїми гріхами, намагався говорити завжди тільки правду.

– І ти себе тоді почував спокійніше?

– На жаль, ненадовго! Скоро страх знову опановував мене…

– Як же ти виправився?

– Знову багато що було тому причиною. Головне, мене бентежили такі вислови: “Вся праведність наша – як забруднений одяг” (Ісаї 64:6), “Ділами закону не виправдається перед Ним ніяка плоть“(Рим. 3:20) – адже все це написано в Біблії! Тому я дійшов висновку: якщо все це правда, то безглуздо намагатися досягти Царства Небесного лише виконанням закону. Якщо, наприклад, людина повинна крамареві сто монет, а надалі акуратно розплачується з ним за всі нові товари, але колишнього боргу не віддає, то людина все одне залишається боржником, і крамар завжди може подати на неї до суду.

– Так, але як ти це застосував до себе?

– Я став замислюватися. У гріху я зайшов дуже далеко, сильно провинився перед Богом, і всі мої гріхи внесені до Книги життя. Навіть якщо я виправлюся, то хто простить і спокутуватиме всі мої минулі гріхи? Яким чином я зможу уникнути прокляття?

– Прекрасне пояснення, продовжуй, будь ласка!

– Ще одна річ бентежила мене. Аналізуючи найретельнішим чином усе своє життя, я знаходив усе нові і нові гріхи. З жахом я починав розуміти, що мені загрожує вічна загибель. Я впав у відчай. Один-єдиний день мого життя був настільки грішний, що цього цілком вистачило б, щоб потрапити в пекло, навіть якщо б усі інші дні я жив як ангел.

– І який ти знайшов вихід?

– Я нічого не міг придумати, поки не відкрив свою душу покійному Вірному, з яким був добре знайомий. Він мені пояснив, що доки мені не дарує праведність людина, у якої немає жодного гріха, – ні моя особиста праведність, ні праведність усього світу мене не зможуть спасти.

– І ти йому повірив?

– Якщо б він мені це сказав у той час, коли я був такий задоволений собою, я визнав би це безумством. Але переконавшись у своєму безсиллі і в тому, що, незважаючи на всі мої зусилля, я залишався грішником, а також згадуючи колишнє своє життя, я погодився з ним.

– Але чи не спала думка, коли ти почув від нього ці слова, що у всьому світі можна знайти тільки одну людину, про яку можна б з повною впевненістю сказати: ця Людина безгрішна?

– Зізнаюся, спочатку його слова здалися мені дивними, але під час бесіди я дійшов до повного і щирого переконання в його правоті, і повірив йому.

– І ти запитав його, хто ця Людина і як ти можеш бути Ним виправданий?

– О так, і він мені сказав, що це Господь Ісус Христос, Який сидить праворуч Бога-Отця. Я можу бути виправданий лише завдяки Йому, сподіваючись на те, що Він зробив під час Свого перебування на землі, і на всі Його страждання на хресті. Тоді я запитав його, як може праведність цієї Людини виправдати іншу людину перед Богом? І він відповів, що ця Людина одночасно є всемогутнім Богом, Який помер не за Себе, але за мене, тим самим заплативши за всі мої гріхи.

– Як же ти поступив після цього? – запитав Християнин.

– Я був згоден з тим, що Він милостивий і помер за гріхи всіх людей, але повірити, що Він хоче і може спасти мене, останнього грішника, я не міг.

– Що ж на це відповів Вірний?

– Став благати мене піти до Нього. Я вважав це за зухвалість, але Він зумів переконати мене в тому, що Бог запрошує і мене прийти до Нього, тому що я із званих. Вірний подарував мені Книгу, яка була написана Його учнями, де кожна буква, кожне слово вагомі і більш вічні, ніж увесь всесвіт. Я поцікавився в нього, що мені слід робити, щоб прийти до Нього? Вірний дав мені пораду – на колінах волати до Небесного Отця, щоб Він відкрив мені Сина Свого. “Йди, і ти побачиш Його на престолі милосердя, де Він сидить, щоб дарувати прощення і відпущення гріхів усім тим, хто приходить до Нього”. Потім я спитався: “Що я Йому скажу, коли прийду?”

І Вірний навчив мене такої молитви:

“Господи, будь милостивий до мене, грішного, і навчи мене пізнати Ісуса Христа, Сина Твого, і вірувати в Нього. Бо я знаю, що без Його праведності і без віри в Нього я втрачений і знехтуваний Тобою назавжди. Господи, я чув, що Ти милосердний Бог і послав Сина Твого Ісуса Христа в цей світ, щоб спасти всякого грішника, якщо той визнає себе таким. Господи, почуй молитву мою і покажи на мені милість Твою! Спаси душу мою заради Визволителя мого, Твого улюбленого Сина Ісуса Христа!”

– І ти все так і виконав, як він тобі порадив?

– Звичайно, і не одного дня, але багато-багато разів.

– І Бог відкрив тобі Сина Свого?

– Ні: ні в першій, ні в другий, ні в третій, ні в четвертий, ні навіть у шостий рази!

– Що ж ти тоді збирався робити?

– Що? Так я сам не знав, що робити.

– Чи не спадало тобі на думку перестати молитися?

– Так, і неодноразово!

– Що ж тебе утримувало від цього?

– Я був упевнений, що все мною чуте – істинне, тобто без праведності Ісуса Христа, ніхто, навіть увесь світ не може мене спасти. Якщо б я перестав молитися, то негайно помер, і найжахливіше, що очікувало мене на суді, – це смертний вирок. А у вухах моїх лунали слова: “І хоч би і сповільниться, чекай на нього, бо неодмінно збудеться, не відміниться” (Аввакум 2:3)! І я продовжував благати Небесного Отця, поки Він нарешті не відкрив мені Сина Свого.

– Як же Він тобі відкрив Сина Свого?

– Я побачив Його не тілесними очима, а відчув духовно. От як це було. Одного дня я почував себе якимсь особливо пригніченим і сумним, яким ніколи в житті ще не відчував. Я довго молився, але Бог не чув мене. Невже в мене немає жодної надії? Боже, невже Ти залишив мене?

Раптом мені здалося, що небо відкрилося і Ісус Христос, поглядаючи на мене згори, каже: “Віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твій” (Діян. 16:31). Я відповів Йому: “Але, Господи, адже я великий, навіть найбільший грішник!” Він на це сказав: “Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі” (2 Кор. 12:9). Тоді я заперечив: “Але, Господи, що означає вірувати?” І я почув у відповідь: “Хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги” (Ін. 6:35). Тоді я зрозумів, що вірувати в Нього і йти до Нього – одне й те саме; і що той, хто до Нього приходить, тобто хто від щирого серця і з любов’ю прагне до спасіння через Ісуса Христа, істинно вірує в Нього. Очі мої наповнилися сльозами, і я продовжував запитувати Його: “Господи, невже такий грішник, як я, може насправді сподіватися бути прийнятим і спасеним Тобою?” І я почув Його відповідь: “І того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть” (Ін. 6:37). – “Але, Господи, хто Ти? Для чого Ти прийшов на цю землю? Як я зрозумію, що моя віра істинна?” Він відповів: “Ісус Христос прийшов у світ спасти грішників. Він є кінець закону, до праведності всякого, хто вірує в Нього. Він помер за гріхи людей і воскрес для їх виправдання. Він полюбив вас і омив від гріха кров’ю Своєю. Він – Посередник між Богом і людьми”. Тоді мені стало ясно, що праведність я повинен шукати тільки в Ньому Одному. За гріхи мої була пролита кров Його. Усе, що Він зробив, підкорюючись волі Бога-Отця, було здійснено не заради Нього, але заради всякого, хто приймає Його у своє серце як свого Спасителя, хто вдячний Йому за це. І душа моя стрепенулася від радості, з очей ринули сльози, і вся сила любові в моїй душі була спрямована до Ісуса Христа, Який полюбив усіх, і до Його народу, тобто тих, хто вірує в Нього.

– Слухаючи тебе, – сказав Християнин, – переконуєшся, що насправді твоїй душі відкрився Христос. Але скажи, чи змінилося життя твоє після цього?

– Я повністю переконаний, що весь світ; незважаючи на свою пишність і уявну праведність, знаходиться під прокляттям. Отець наш Небесний може милостиво простити грішника, який приходить до Нього. Мені було дуже соромно за своє прожите життя, за своє колишнє нерозуміння, бо я навіть не уявляв усієї величі любові Ісуса Христа до нас. Я почав прагнути до непорочного життя і до здійснення добрих справ для прославляння імені мого Господа. Дійсно, я готовий віддати своє життя за свідчення про Нього.

Попередній запис

ІСТОРІЯ МАЛОВІРНОГО І ПЕРЕБУВАННЯ В ЗАЧАРОВАНІЙ КРАЇНІ

Коли я знову заснув, мені приснилося продовження цієї історії. Бачу, пілігрими спустилися з гір і пішли до дороги, що веде ... Читати далі

Наступний запис

НЕУК

Після довгої розмови Маю Надію озирнувся і побачив Неука, який один так само йшов позаду пілігримів. - Подивися, - сказав ... Читати далі