ОСТАННЄ ВИПРОБУВАННЯ

…Бачу, як пілігрими вийшли із Зачарованої країни і потрапили в країну Єднання, де повітря чисте, а дорога рівна. Певний час вони йшли мовчки, насолоджуючись дивною красою природи.

Тут сонце світить вдень і вночі: долина Смертної Тіні і замок Сумніву були дуже далеко. Проте можна було розгледіти Небесне Царство – мету всієї подорожі. Їм вже почали зустрічатися жителі цього Царства. Саме тут був скріплений союз Жениха і Нареченої, і як жених радіє нареченій своїй, так Бог радіє побачивши Своїх викуплених… Нашим мандрівникам не бракувало ні вина, ні хліба, бо вони тут знайшли вдосталь усе те, що їм так бракувало під час їхньої подорожі. Вони навіть чули гучні голоси, що доносилися із самого Царства: “Скажіть дочці Сиону: гряде Спаситель твій; нагорода Його з Ним” (Ісаї 62:11), а жителі країни зверталися до них: “Святий народ, що викуплений Господом!”

У цій чудовій країні їхні серця переповнювало досі незнайоме почуття радості. І чим ближче наближалися вони до Царства, тим ясніше вимальовувалися його контури. Фасади будинків були прикрашені дорогим камінням, кожні ворота були з однієї перлини, а бруківки вимощені золотом (див. Одкр. 21:20).

Увесь цей блиск, уся ця пишність, сонячне проміння, що відбивалося в них, викликали в серцях пілігримів пристрасне бажання побачити свого Спасителя. Християнин з Маю Надієм від усієї цієї краси відчули навіть легке запаморочення, тому вони вирішили трохи відпочити.

Зібравшись із силами, вони продовжили свій шлях. Дорога проходила повз запашні квітники, мальовничі виноградники і фруктові сади. Підійшовши ближче, вони побачили садівника і запитали його:

– Чиї ці дивні виноградники і сади?

– Царя, – відповів він, – і розбиті вони тут для Нього і для пілігримів.

І садівник повів їх у виноградник і запропонував їм покуштувати солодкого винограду. Показав він також царські алеї і альтанки. В одній з них вони зупинилися на нічліг і міцно заснули.

Уві сні вони наговорили більше, ніж за весь час подорожі. Я дуже здивувався цьому, як раптом почув слова садівника: “З чого ти дивуєшся? Це зробив виноград, якого вони скуштували; від нього спиться так солодко, що вуста сплячих починають говорити”.

Прокинувшись, вони вирішили йти далі. Але віддзеркалення сонячного проміння надавало будівлям і бруківці такого сліпучого блиску, що дивитися на все це, не осліпнувши, було просто неможливо, і пілігрими вимушені були скористатися шматком темного скла.

Продовжуючи свій шлях, вони зустріли двох юнаків у золотому одязі, обличчя їх світилися, неначе сонце. Юнаки запитали пілігримів, звідки вони, де ночували, які труднощі їм довелося пережити. Уважно вислухавши відповіді, один з юнаків звернувся до них:

– Вам належить здолати ще одну перешкоду, і ви ввійдете до Небесного Царства!

Християнин і його товариш попросили юнаків залишитися з ними.

– Ми підемо з вами, – сказали вони, – але вийти переможцями ви зможете тільки через вашу власну віру.

Тепер вони продовжували шлях вже вчотирьох. Раптом від несподіванки вони зупинилися. Дорога, якою вони йшли, прямувала в широку, глибоку і бурхливу річку. Моста поблизу не було видно. Пілігрими зніяковіли, але юнаки оголосили їм, що річку треба обов’язково перейти, інакше до воріт ніяк не дістатися.

– Чи немає якоїсь іншої дороги, що веде до Небесного Царства?

– Для вас немає іншого шляху. Лише двоє – Єнох і Ілля – пройшли в Небесне Царство іншим шляхом (див. Євр. 11:5, 4 Царств 2:11). Нікому більш до того часу, як засурмить останній Ангел, не буде дана можливість пройти в Небесне Царство інакше, ніж через цю бурхливу річку.

Пілігрими, а особливо Християнин, засмутилися, почувши це, і стали озиратися по боках. Не знайшовши нічого, що могло б позбавити їх від переправи через річку, вони знову звернулися до юнаків:

– Річка скрізь однакової глибини?

– Ні, – відповіли ті. – Глибина води залежить від сили вашої віри. Чим сильніше віра, тим мілководніша річка, і навпаки, чим слабкіше віра, тим вона глибша. Ми тут безсилі допомогти вам.

Пілігримам нічого іншого не залишалося, як увійти до води. Але тільки Християнин ступив у річку, як став тонути… З переляком він закричав своєму другові:

– Я тону у водах глибоких, і хвилі накривають мене з головою! Маю Надію відповів йому:

– Мужайся, брате, я відчуваю дно, і воно тверде! Але Християнин вигукнув:

– На жаль, друже мій, жах смерті опанував мене, і я не побачу країни, де течуть молоко і мед.

При цих словах безпросвітна мла оточила Християнина, і він вже більше нічого не бачив перед собою. Лише зрідка вимовляв він незв’язні слова, що показували весь жах його душі і серця перед тим, що він навіки залишиться тут і не потрапить до Небесного Царства. Раніше скоєні гріхи спливали в пам’яті, і мучили його. Йому здавалося, що злі духи стоять поруч і вже готові понести до пекла спаплюжену гріхом його душу. Маю Надію насилу утримував свого товариша над водою. Іноді від слабкості він випускав його з рук, і тоді Християнин зовсім зникав під хвилями. Маю Надію усіма силами прагнув підбадьорити його:

– Брате, я вже бачу брами, і там стоять люди в блискучому одязі, які готові прийняти нас.

Але Християнин слабким голосом відповідав:

– Тебе, тебе одного вони чекають, друже мій, ти завжди сподівався на Господа, із самого початку, скільки я тебе знаю.

– Ти також сподівався на Нього, брате, – утішав його товариш.

– Ні, друже, якщо б я це робив, Він би прийшов тепер врятувати мене; але за гріхи мої я потрапив у цю пастку і загину. Маю Надію заперечив:

– Це зніяковіння і цей жах, які обійняли тебе, не означають, що Господь тебе залишив. Він хоче випробувати тебе, чи дійсно ти у своїй нужді сподіватимешся лише на Нього Одного, чи пам’ятатимеш Його милість?

Християнин замислився на якийсь час. Маю Надію не переставав його умовляти.

– Мужайся, друже, і не лякайся: Ісус Христос поверне тобі сили!

Раптом Християнин гучним тріумфуючим голосом вигукнув:

– Ось Він! Я знову бачу Його, і Він мені каже: “Коли ти пройдеш через води, Я буду з тобою”.

Вони обоє підбадьорилися, і ворог при цих словах відступив. Християнин відразу ж відчув під ногами дно, і друга частина річки показалася їм мілководною. Цілими і неушкодженими вони вийшли на берег. Тут їх вже чекали ті самі юнаки в блискучому одязі, які проводили їх до входу в річку. Побачивши обох пілігримів, вони вітали їх словами: “Ми – службові духи, що посилаються служити тим, які мають успадкувати спасіння” (див. Євр. 1:14). І всі четверо попрямували до брам.

Треба зауважити, що брами до Небесного Царства стояли на крутій горі, але пілігрими піднялися з незвичайною легкістю, бо юнаки підтримували їх з двох сторін. Вони не відчували ні втоми, ні холоду і під час підйому жваво бесідували. Пілігрими були щасливі, що їм вдалося пройти річку і що ці два милих юнаки супроводжують їх.

Супутники пілігримів розповідали їм про невимовну красу і велич Небесного Царства.

– Ви наближаєтеся до гори Сіон, – казали вони, – до Небесного Єрусалиму, де безліч ангелів і викуплених душ. Ви ввійдете до раю Божого, де побачите дерево життя і скуштуєте плодів його. Там ви зодягнете білий одяг і постійно будете в присутності Царя – в усі дні вічності. Там більш не буде того, з чим ви зустрічалися на землі: скорбот, хвороб, плачу і смерті, бо все колишнє минуло. Ви побачите тут прабатьків – Авраама, Ісаака і Якова, усіх пророків і праведників, кого Господь позбавив від майбутніх страждань. Тут вони всі нині перебувають, живучи в праведності.

– А що в цьому священному місці належить робити нам? – поцікавилися пілігрими.

– Ви там отримаєте втіху і радість за вашу скорботу, ваші старання і за вашу печаль на землі. Ви пожинатимете те, що посіяли: зберете плоди ваших молитов, сліз і страждань, які довелося винести вам за віру і любов до Царя Небесного. Там надінуть на ваші голови золоті вінці, і ви постійно будете насолоджуватися Його присутністю. День і ніч будете ви служити Йому, віддаючи хвалу і дяку Тому, Кому ви так бажали служити на землі. Очі ваші із захватом побачать лице Царя царів, а вуха ваші стануть слухати голос Всемогутнього. Ви побачитеся з рідними, близькими і друзями, які раніше за вас покинули землю, а потім з радістю зустрінете тих, хто прийде після вас. Ви будете втілені славою і величчю в товаристві Царя Слави.

Біля воріт їх зустріло небесне воїнство Ангелів. Один з Ангелів, що супроводжував пілігримів, а ці юнаки були Ангелами, сказав: “Ці чоловіки, що полюбили Господа нашого, коли ще були на землі. Вони залишили все заради Його Святого Імені, і Він послав нас за ними, щоб привести їх сюди, щоб вони отримали радість побачити свого Визволителя”.

Небесний хор заспівав гімн: “Блаженні, покликані на шлюбну вечерю Агнця” (Одкр. 19:9). Тут підійшли до них царські сурмачі, які були одягнені в білий одяг, що світився, щоб привітати пілігримів, які пройшли важкий шлях і заслужили на Небесне Царство. Дивній музиці і гучним вигукам радості вторило небесне відлуння.

Частина супроводжуючих йшла попереду, частина – по обох боках, а інші ззаду. Уся ця процесія була схожа на зустріч дуже важливих гостей. Ангелів було так багато, що пілігримам здавалося, що всі небожителі зустрічають їх зі співом, сурмами та вітальними вигуками. Пілігрими смакували радість від присутності Ангелів і служителів Господніх. Вони вже бачили попереду Небесний Єрусалим, у повітрі лунав криштальний дзвін. Але особливо радісною для них була думка, що тут їм приготована вічна оселя. Взагалі, як можна описати цю небесну радість їх сердець?!

Підійшовши до воріт, вони побачили напис золотими літерами:

Блаженні ті, які дотримуються заповідей Його, щоб мати їм право на дерево життя і ввійти в місто воротами” (Одкр. 22:14).

Тут їх супутники наказали їм постукати. На стук на міській стіні показалося декілька чоловік. Це були великі чоловіки Божі – Єнох, Мойсей, Ілля та інші, яким Ангели представили пілігримів так: “Ці пілігрими вийшли з міста Погибель, полюбив Царя Небесного”. Пілігрими віддали отримані ними на початку подорожі свідчення, які були негайно віднесені до Царя. Цар, прочитавши свідчення, запитав:

– Де ці люди?

– Вони біля воріт.

І тоді Цар наказав: “Відчиніть ворота; нехай увійде народ праведний, який зберігає істину!” (Ісаї 26:2)

…Тоді побачив я, що пілігрими увійшли до воріт, де раптом преобразилися і були вдягнені в одяг, що виблискував, неначе золото. Кожному з них вручили арфу для прославлення Всевишнього, голову прикрасили вінцем слави. Раптом разом задзвонили всі дзвони і під дивний передзвін почувся голос, звернений до них: “Увійдіть до радості Господа вашого” (див. Мф. 25:21). Радість, що охопила пілігримів, переповнила їхні серця, і вони приєдналися до ангелів: “Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві благословення і честь, і слава і держава на віки віків” (Одкр. 5:13).

Поки ворота були відчинені, я заглянув туди і побачив, що там ясно, немов усе місто є одне велике сонце, вулиці вимощені золотом, а по них проходжувалися херувими і серафими з пальмовими віттями та арфами. Ангели, яких була незлічена кількість, співали: “Святий, Святий, Святий Господь Саваоф!” (Ісаї 6:3)

Але тут зачинилися ворота, і мені стало шкода, що я не можу їх супроводжувати далі і перебувати з ними в Небесному Єрусалимі.

Роздумуючи про все бачене і почуте, я випадково обернувся назад і побачив Неука, який підходив до річки. Перебратися через неї йому не вартувало жодних зусиль, оскільки його люб’язно погодився перевезти якийсь поромник на ім’я Марносподіваюсь. Неук піднявся на гору абсолютно один, ніхто його не супроводжував. Ніхто не вийшов йому назустріч, ніхто не вітав його. Коли він підійшов до воріт і прочитав напис над ними, він став стукати у двері, впевнений, що йому негайно буде дозволений вхід до міста. Але голос із-за воріт запитав його:

– Хто ти і що тобі потрібне?

– Я їв і пив у присутності Царя, і Він учив на вулицях нашого міста.

– Чи є в тебе свідоцтво, яке ми можемо показати Цареві?

Він довго шукав в усіх кишенях, але нічого не знайшов.

– У тебе немає свідоцтва?

Прибулець мовчав. Пішли доповісти Цареві, але Він не побажав спуститися Сам, а наказав двом Ангелам, вийти до Неука, зв’язати йому руки і ноги і викинути геть у непроглядну пітьму. Вони його підняли і понесли повітрям до тих самих дверей, які я помітив на схилі гори.

Тоді я зрозумів, що в пекло веде дорога не лише з міста Погибель. У пекло можна потрапити, вже перебуваючи біля брам до Небесного Єрусалиму…

Тут я прокинувся і зрозумів, що це був сон.

КІНЕЦЬ

Попередній запис

НЕУК

Після довгої розмови Маю Надію озирнувся і побачив Неука, який один так само йшов позаду пілігримів. - Подивися, - сказав ... Читати далі