Розділ 9:25-29

Дві останніх одиниці, (Б’) і (А’), називають об’єктів Божого милосердя. Вірш 24 представляє дві низки отримувачів, як показано далі:

«на нас, що їх і покликав

  • а. не тільки від юдеїв,
  • б. але й від поган»
  • Б’ = покликання поган (в. 25-26)
  • А’ = покликання юдеїв, «останок» (в. 27-29).

Зрозуміло, що в. 25-26 говорять про покликання поган, а в. 27-29 – про покликання вибраних Ізраїлю, «останку», що складається з євреїв, які прийняли Євангеліє. Та чи не використав апостол пророцтво Осії (процитоване у в. 25-26), яке, вочевидь, говорить про Ізраїль, щоб описати покликання поган? Кілька ознак схиляють нас до такої думки. Фактично, у в. 25-26 «ви», кого Бог вибере чи покличе, не уточнено – це вражаюче мовчання, якщо розглядати наступний вірш, в якому, на противагу, слово «Ізраїль» використано двічі. Тому нам потрібно шукати референта займенника «ви» у в. 24, де йдеться про вірних, які прийшли з юдаїзму та язичництва. Проте, можна сказати, якщо така справа, то в. 25-26 стосуються всіх християн без винятку, а не лише тих, які навернулися з язичництва. Таке рішення аж ніяк не усуває труднощі екзегези апостола: як він може бачити покликання поган, пророковане в уривку Писань, який має на увазі лише ізраїльтян? Поза тим, Рим. 9:6-29 загалом не дозволяє нам бачити посилання на єврейських християн у в. 25-26, адже в цій главі, Бог ні разу не повертається: апостол не уявляє собі випадок покликання, котре поставлено під сумнів, щоб бути затвердженим по-новому. Так єврейські християни у в. 24 не могли належати до «не-мого-народу» у в. 25; тут ця фраза мусить стосуватися поган.

Але як так сталося, що апостол Павло використав Ос. 2:1б, щоб описати покликання поган? Як каже нам Ос. 1:2, «нелюба» і «не-мій-народ» є «дітьми блудними», вони не є частиною народу Божого, Ізраїлю в союзі, і їхні імена функціонують точно для того, щоб це підтвердити. Так їхню ідентичність можна асимілювати з ідолопоклонницькими язичниками, відстороненими від союзу й обітниць. Звісно, можна додати, що референтом залишається Ізраїль, винний в ідолопоклонстві та ламанні союзу. Це правда, та текст Книги пророка Осії все ж показує, що покликання і милосердя – оскільки покликано «нелюбу» та «не-мій-народ», а їхні імена змінено на «улюблена» та «мій народ» – не визначаються тілесним походженням, натомість є унікальною благотворною волею Бога, котрий очищує і дарує милосердя безумовно. Так походження чи родовід не є перешкодами, що роблять щось недійсним: Бог може покликати, кого забажає, щоби той вступив у союз. У цьому символічне становище в Ос. 1-2 є прообразом і проголошує становище поган, яких покликано в милосерді. Статус як синів і доньок (пор. «там названі будуть синами Бога Живого»), який милосердно дано язичницьким народам, можна розглядати як передбачений у цих главах, де маніфестовано Боже провидіння і послідовність. Павлове прочитання не заперечує буквальне прочитання (з оригінальним посиланням на Ізраїль), а просто впізнає в цьому уривку з Книги пророка Осії план, об’єктом і бенефіціяром якого є не лише Ізраїль; цей план зараз реалізовано, чи краще, його визнано, адже його реалізовано.

Павлове прочитання Ос. 2 показує зв’язок та послідовність між Рим. 9 і Рим. 4: якщо Бог оправдав Авраама, грішника, коли той усе ще був необрізаний, і якщо його становище є прообразом становища поган, яких оправдано самою вірою, чому тоді становище двох дітей не може бути ланкою зв’язку в низці прообразів оправдання, даного всім без винятку?

9:27-29 – «Останок» і його функція

Чи не наголошує заключна одиниця, А’ (в. 27-29), на не-спасенні більшості синів Ізраїля, «останок» якого, на противагу, є вибраним і спасеться? Вірші 27-29 аж ніяк не стверджують ні про багатьох з Ізраїля, яких покарано чи знищено, ні про «останок», який є вибраним або спасеться, лише кажуть, що «останок» досвідчить слово Боже, яке завжди виконується. В А’ немає абсолютно нічого про відкидання Ізраїлю. Навіть складається враження, що апостол Павло обрав ці два уривки з Книги пророка Ісаї, бо вони проголошують спасення «останку», не згадуючи ні про покарання, ні про жодну негативну дію Бога.

9:6-29 – До богослов’я вибраности

Оскільки Боже слово здійснилося (в. 6а), апостол Павло мусить показати, що відкидання Євангелія значною частиною Ізраїльського народу во ім’я більшої вірности Мойсеєвому союзові та Закону не є наслідком якогось Божого безсилля.

Як апостол Павло буде продовжувати? Він робитиме це, обмежуючи вибраність, або здійснюючи розрізнення між нащадками Ізраїля та Ізраїлем як групою вибраних. (Ось чому вибраність не було перелічено серед привілеїв, які належать усім нащадкам патріярхів, ізраїльтянам, у Рим. 9:4-5а.) Він також покаже, що це розрізнення між тими, кого Рим. 11:5 вважає «останком», вибраним за благодаттю і тілесними нащадками Авраама, існувало спочатку.

Та хтось може заперечити, що самі євреї приймають таке розрізнення: лише нащадків Якова можна назвати дітьми Ізраїля. Раніше апостол Павло зупинився на низці власних розрізнень між тими, кого покликано, і тими, кого не покликано з Яковом: він не міг піти далі, тому що, згідно з переказами, які пригадують Боже слово, всі сини Якова без винятку є однойменними головами племен Ізраїлю. І все ж, за допомогою Іс. 10:22-23 він показує, що не всіх нащадків дванадцяти синів Якова можна ідентифікувати з вибраними, які є «останком». Ось іще один спільний для апостола Павла та його єврейських сучасників пункт: для останніх (і це справджується ще й сьогодні) приналежність до вибраного народу, вочевидь, не можна звести до фізичного походження; інакше, чи прийняли б вони те, що поган, за допомогою обрізання та послухом перед Законом, було включено до народу союзу, бо вони вірили в Бога предків? Але апостол Павло без вагань наполягає, більше, ніж юдаїзм його часу, на цілковитій даровості вибраности: принцип вибору полягає лише в Богові, й зовсім не в людській реакції. Цей момент є вирішальним, адже він дає апостолові змогу поєднати вибраність і покликання, щоби застосувати їх і для поган, яким милосердя Боже маніфестовано та запропоновано через Євангеліє. Якщо в Рим. 9 ми ще не знаходимо розвинуте богослов’я вибраності, все ж залишається правдою те, що апостол Павло хоче наголосити на богословських умовах: цілісності й безперервності Божого плану, суверенній свободі Божого вибору, його цілковитій даровості. Й усе ж, у Рим. 9 роль відіграє не так вибраність, як не-вибраність: порушуючи питання обґрунтованости Божого вибору, апостол Павло може поступово привести своїх читачів до визнання того, що не-вибраність не має бути вічною, і що її можна зрозуміти лише як відхід від милосердного плану Божого, адже слова до фараона (Вих. 9:16; пор. Рим. 9:17) були пророцтвом, яке вказувало, знову ж таки загадково, на парадоксальну мету не-вибраности.

Деінде в Посланні до римлян, а також в інших посланнях, словник вибраности застосовується щодо християн – чи євреїв, чи поган за походженням – водночас, як у Рим. 9-11 він закріплений лише за частиною Ізраїлю, яку названо «останок» (11:5). Поза тим, можемо побачити, чому. Всі ізраїльтяни, котрі відкинули Євангеліє через Закон, не можуть бути частиною вибраного Ізраїлю; фактично, якщо вибраність залежить лише від вільної Божої ініціятиви, і її не можна поставити під сумнів (бо це було би проти всемогутности того, хто вибирає, і проти непомильности Божого слова), в Євангеліє могли повірити тільки ті члени народу Ізраїлю, які є серед вибраних. Якщо Рим. 9:4-5а не згадує вибраність серед привілеїв, наданих ізраїльтянам, то це відбувається не просто через те, що останні вже не є вибраними (власне, апостол жодного разу не використовує «вже не» стосовно вибраності, адже Боже покликання ніколи не забирається), і не лише тому, що не всі були вибрані (лише «останок»), а тому, що розвиток дії, який іде далі в Рим. 9:6-29, функціонує для того, щоби показати, що словник вибраності потрібно доповнити іншим, також із Писань, а саме – словником покликання, щоб описати повноту Божого спасительного плану. У Рим. 9:6-29, покликання та вибраність, далекі від того, щоби бути протилежними, повністю взаємодоповняльні.

Попередній запис

Розділ 9:1-24

9:6-29 – Божий вибір і справедливість: Композиція й аргументація У Рим. 9:6-29, дієслово «кликати» завжди подає Бога як експліцитного та імпліцитного ... Читати далі

Наступний запис

Послання до римлян 10: Ізраїль і відкидання Євангелія

Композиція Тут ми знову знаходимо кілька типів композиції: exordium (9:30-10:3). Апостол Павло представляє питання: «чому Ізраїль і погани є в ... Читати далі