6:15-23 – Композиція
Уніфікована структура є паралельною до попередньої. Виклад думки є досить чітким (див. таблицю далі).
Ключовою риторичною фігурою є контраст (із наголосом на непорівнянності) між двома накладеними рівнями: (1) часовий (тоді/тепер); і (2) аксіологічний (гріх + беззаконня + смерть / праведність + освячення + життя вічне).
| Гріх | Благодать і праведність | |
| 6:15 гіпотеза об’єднання з гріхом | Що ж? Чи будемо грішити, | бо ми не під Законом, а під благодаттю? |
| 6:16 роз’єднання та розрізнення | кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, або гріха на смерть, | або послуху на праведність? |
| 6:17-18 фактичний доказ | ви, бувши рабами гріха, | звільнившися від гріха, стали рабами праведности. |
| 6:19 заклик
|
як ви віддавали були члени ваші за рабів нечистості й беззаконню на беззаконня, | так тепер віддайте члени ваші за рабів праведности на освячення. |
| 6:20-23 пояснення відповідних наслідків кожної ситуації | Бо коли були ви рабами гріха…
21 Який же плід ви мали тоді?.. бо кінець їх – то смерть. 23 Бо заплата за гріх – смерть, |
22 А тепер, звільнившися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець життя вічне.
23 а дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім! |
6:15-23 – Ключі для читання
(а) Ця одиниця доповнює попередню: крім визволення від гріха, що становить визнану передумову, тепер апостол Павло наполягає на моральному зобов’язанні. Визволення не має на увазі зловживання свободою, а радше зміну господарів, адже хрещених поміщено у виключне служіння Богові (так само як раби цілком залежали від своїх покровителів усе життя до смерти) та Божій праведності. Вставне речення у в. 19 («Говорю я по-людському, через неміч вашого тіла») вказує на те, що парадоксальний спосіб зображення волі як рабства – хоч і рабства свободі, адже як свобода може бути рабством самим по собі – не задовольняє апостола; в усякому разі, воно демонструє неможливість адекватно описати статус вірних людською мовою. Цей уривок є більше стверджувальним, аніж демонстративним. Доказ, у формі прикладу, буде забезпечено в Рим. 7:2-3.
(б) Далекий від того, щоби закликати хрещених зловживати свободою, апостол Павло каже їм, що, служачи праведності, вони рухаються до освячення (в. 19в і в. 22). Нам не слід недооцінювати його використання цього терміна, чи той парадокс, який він зображує. Апостол Павло показує, що етична дія робить святими в тому сенсі, що вона дозволяє хрещеним усвідомити їхнє покликання, яким є святість. Чи є тоді освячення наслідком добрих діл? Так, якщо одразу ж додати, що воно не походить від нас і не є чимось зобов’язаним нам, але, фактично, вираженням святости, яку ми отримали: любов Бога влита в серця наші Святим Духом, даним нам (Рим. 5:5). Хоча вони і не є «під [Мойсеєвим] Законом» (Рим. 6:15), хрещених не покликано до меншої святості, ніж та, до якої дітей Ізраїля покликав той же Закон (пор. часті приклади «Будьте святі, бо святий Я, Господь, Бог ваш!», Лев. 19:2 і т. д.). Відтепер кодекс святости для хрещених визначає не Закон, а факт смерти й життя із Христом.
