Щоби зрозуміти цей уривок, важливо побачити, що апостол Павло йде далі за допомогою низки поступових уточнень, оскільки, хоч в. 2, який є propositio в цьому уривку, чітко констатує неможливість життя вірних у гріху, вираз «ми, що вмерли для гріха» залишається еліптичним і потребує уточнення (як, коли і т. д.).
(а) Вірші 3-4 пропонують перше пояснення «де» смерти, пригадуючи події (ця смерть відбувається під час хрещення) та їхню мету (нове життя). Путівник смерти і життя з Христом зазначено у в. 4:
- в. 4а: готує аспект смерті для/з Христом, розвинуто у віршах 5-7;
- в. 4б: готує аспект життя з Христом для Бога, розвинуто у віршах 8-10;
- в. 4в: представляє етичні наслідки, які апостол Павло добуде з цієї ситуації у віршах 12-13.
(б) Після пригадування фактів, апостол Павло намагається пояснити в. 4 за допомогою низки теоретичніших міркувань. Він починає, показуючи більш точно, як хрещення пов’язало нас зі смертю Христа. Оскільки, хоча Христос і фізично помер на Голгофі, хрещення не спричиняє смерть тих, які його отримують. Що дозволяє їм бути проголошеними померлими з Христом? Чи їхнє занурення під час хрещення символізує поховання хрещеного, а поява з-під води – нове життя чи народження? Та навіть якщо ми припустимо, що таке занурення символізує смерть або поховання хрещеного, то це не те, про що апостол Павло тут говорить, адже такий символізм нічого не каже про зв’язок зі смертю Ісуса на хресті – а саме це і є важливим для апостола. Хрещена людина фактично є мертвою разом із Господом. Чому можна сказати, що хрещення є смертю з Христом, навіть якщо ті, що його отримують, не помирають фізично? Це схожість зі смертю Христа в тому, що вона відокремлює нас від гріха: будучи об’єднаними з Христом через хрещення, вірні беруть участь у його стані відокремлення від гріха. Так хрещення не має сенсу, якщо воно не маніфестує те, що фізична смерть позначала для Ісуса, а саме, смерть для гріха, цілковите й остаточне відокремлення від сил зла.
Фактично, можна говорити про розп’яття і смерть хрещених, бо щось і справді знищилося всередині них, як вказує в. 6. Його композиція є такою:
Знаємо ж, що
- а. наш давній чоловік
- б. розп’ятий із Ним
- б’, щоб знищилось
- а’, тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха.
Завдяки паралелізму, два вирази «давній чоловік» і «гріховне тіло» є взаємопояснювальними й описують людську особу, яка є чи була під пануванням гріха. Крім уточнень, поданих до образу хрещення як смерти, в. 6 вказує на роль, чи радше корисність, цієї смерти: це кінець служіння гріхові.
Але як смерть охрещеного є смертю для гріха? Апостол Павло пригадує принцип, добре знаний серед рабинів його часу: «той, хто помер, звільнений від гріха». Мертвих уже не спокушають, а тому вони більше не живуть у гріху! Цей принцип прийнято як такий, що не потребує доказів, а обговорюються лише його тонкощі (чи застосовується він, якщо особа перед смертю не покаялася?). Ми знаходимо схожу максиму щодо залежности від Мойсеєвого Закону у твердженні, яке приписують рабину Симсону Гамалиїлу (бл. 140 р. після Р. Хр.) у Вавилонському Талмуді (151b gem.): «Коли людина вмирає, вона звільнена від заповідей; таким чином Р. Йоханан тлумачив (Пс. 88:6) «поміж мерцями я вільний»: той, хто помер, звільнений від заповідей».
Звільнена від заповідей, тобто від Закону, померла людина (хрещена) є також вільною від проступків, переступів і, таким чином, від сили та панування гріха.
(в) У в. 8 апостол Павло переходить від аспекту «смерті для гріха» (як відокремлення) до аспекту «життя для Бога» (в. 11б), який виражає богословську мету відокремлення від гріха. Цей «позитивний» аспект важливий, адже існування хрещених не можна характеризувати виключно відокремленням від сили, яка їх поневолювала. Таке нове життя не просто є життям остаточного воскресення; його розпочато в теперішньому (в. 11 б). Безумовно, хоча Христос фізично воскрес, хрещені поки що ще не воскресли; і все ж, вони вже живуть у ньому. Так упевненість, яку мають хрещені у відокремленості від гріха, також походить від того факту, що вони об’єднані з воскреслим Христом, який помер для гріха один раз за всіх. Саме воскресення Христа робить відокремлення між хрещеними та гріхом твердим і переконливим.
(г) Етичні наслідки в. 12-14. За допомогою низки дієслів у наказовому способі, апостол Павло запрошує вірних прослідкувати за тим, що їхнє відокремлення від гріха маніфестовано на рівні дії. Його словник стає войовничим, говорячи про те, як людина озброюється перед боєм. Направду, це вказує на те, що для апостола Павла етика є місцем сутички у ворожому світі, в якому панує гріх, місцем, де також маніфестовано та засвідчено перемогу Христа. Оскільки хрещені об’єднані з Христом, вони мають навіть у своїх тілах показати наслідки такої єдности і, таким чином, наслідки остаточної перемоги Христа над гріхом. Ось чому апостол Павло може з упевненістю сказати: «хай гріх не панує над вами» (в. 14): якщо він упевнений у перемозі хрещених, це тому, що він упевнений у перемозі Христа (в. 9-10).
Проголошуючи перед хрещеними, що гріх більше не пануватиме над ними, апостол Павло, безумовно, має намір сказати не те, що хрещені більше не будуть досвідчувати слабкість або недосконалість, чи що вони більше не грішитимуть, а те, що вони більше не будуть «у гріху», в’язнями гріха чи, інакше кажучи, «грішниками» у значенні біблійних і єврейських переказів, згаданих стосовно Рим. 3:7 і 5:8. Потрібно побіжно сказати, що такий вірш, як Рим. 6:14, уже вказує на те, що особа, обтяжена гріхом, як у Рим. 7:7-25, не може бути хрещеною, аж до тієї міри, що цей уривок описує суб’єкта, який цілковито не здатен виринути з панування гріха. Адже цей суб’єкт є саме тим, ким більше не є хрещена людина в Рим. 6. Чи можемо ми не критикувати апостола Павла за ідеальний опис хрещених? Так багато з них усе ще заплутані в сітях зла! Щодо такого заперечення, див. у Рим. 8:12-17.
