4:1-25 – Авраамове оправдання самою вірою
Чому апостол Павло використовує екзегезу Бут. 15:6? Щоби показати, що Бог завжди мав намір включити поган до складу сім’ї Авраама, хоча він і не є їхнім праотцем за тілом, адже Бог є Богом усіх (пор. Рим. 3:27)? Щоби показати Авраама як зразок віри? Насправді він хоче довести, що зазначив у propositio в 3:21-22; іншим словами, що оправдання відбувається самою вірою без діл Закону. Ось чому ми мусимо читати вірш І так: «Що ж, скажемо, було здобуто Авраамом, нашим праотцем, за тілом?». Адже те, що здобув Авраам, повіривши – це праведність, але також і неймовірна безліч нащадків у просторі й часі!
Якщо апостол Павло звертається за допомогою до Бут. 15:6, це частково для того, щоби окреслити власну позицію стосовно цього питання, використовуючи терміни екзегези його часу, за якою Бог покликав Авраама через його віру, тобто, його діла. Отже, Неем. 9:8 (у Септуагінті 2Ездр. 19:7-8): «І Ти знайшов серце його вірним перед лицем Своїм, і склав був із ним заповіта», а також у Сир. 44:19-21. Ми знаходимо тенденцію до тлумачення Бут. 15:6 у світлі Бут. 22:17-18, адже останній текст подає причини для Божого благословення – численних потомків: послух Авраама! Пор. 1Мак. 2:52 («Чи Авраам у спокусі не був вірний і не було це йому зараховано за справедливість?»). Див. також Jub 18:15-16; 19:9; 23:10; 24:11 – усі тексти наполягають, понад усе, на вірності Авраама, досконалості всіх його вчинків, дотриманні Божого закону. Те ж саме є правдою в Кумранських рукописах у СD 3:2-3: Авраам став приятелем Бога, бо він дотримувався Божих заповідей. Така тенденція все ще помітна в перших рабинських писаннях.
Апостол Павло не слідує за цим курсом: це найменше, що можна сказати. Труднощі, з якими він стикається, є величезними, особливо тому, що екзегеза його часу вже тлумачила Бут. 15:6 у світлі Бут. 22 (особливо в. 17-18), наполягаючи на послухові та вірності праотця, а також тому, що випадок Авраама, здавалося, не допускав узагальнень: якщо його віра була зарахована за праведність перед його обрізанням, згідно з Божим наказом у Бут. 17, чи не стало оправдання невіддільним від обрізання? Здається, Авраам залишався винятком. Як апостол Павло міг показати, що цей випадок, навпаки, був нормативним, якщо це правда, що Бог завжди оправдовував самою вірою, без обрізання чи інших діл Закону (оскільки це таки видається проблемою)? Якщо його тезу має підкріплювати слово Боже, воно повинно походити з самого початку, від першої Книги Буття. Зараз Бут. 15:6, вочевидь, є першим біблійним уривком, який асоціює віру та праведність: поза тим, він є безперечним. Як апостол Павло продовжуватиме?
У главі є дві частини:
– в. 1-12
(ключові слова «рахуватися за»). Тут головним і унікальним діячем є Авраам. Аргументація наполягає на як (Авраам був оправданий самою вірою, без діл) і коли (він усе ще був необрізаний) його оправдання:
- в. 1-8
як (ключові слова: «діла», «робота»)
- в. 9-12
коли (ключові слова: «обрізані» та «необрізані»)
– в. 13-25
(ключові слова: «обітниця», «обіцяне»). Тут інтерес переходить до змісту віри, тобто, до обіцянки батьківства Авраамові, його потомків та ідентичности його потомків (світ, багато народів)
- в. 13-18
(із контрастом між вірою та законом)
- в. 19-25
(віра Авраама як тип кожної віри)
4:1-8
Функція віршів 1-8 – подати уривки Писань, які підтримують тезу, що стосується оправдання самою вірою без діл Закону. Апостол Павло хоче показати, що акт увірування пораховано за оправдання, та він не є добрим учинком, який вимагає винагороди: оправдання є цілковито даровим.
Різкі контрасти в subpropositio в 3:21-22 повторюються тут:
| «тому, хто виконує якусь роботу» | «тому ж хто не виконує» (= вірний) |
| «заробіток», «щось належне» | «віра» = «щось дароване» |
«Заробіток», згаданий у стосунку до роботи, яку треба виконати, наголошує на необхідному зв’язку між роботою та належною винагородою. Проте віра тут асоціюється з благодаттю і навіть визначає ікономію благодати: акт увірування не є своєрідним обов’язком, який дає людині право на оправдання чи винагороду. Але як апостол покаже, що віра та «заробіток» (або винагорода) протилежні? Він використовує gezerah shawah, буквально, «принцип еквіваленту». Це одне з єврейських правил (його приписують Гілелю) для тлумачення Писань. Два різних уривки з Писань, які мають один або більше спільних термінів, можуть узаємотлумачити один одного. Обіграючи наявність дієслова «зарахувати» чи «залічити» в Бут. 15:6 і Пс. 32:1-2, апостол Павло намагається показати, що акт увірування «зараховано» за праведність, але він не вважається добрим учинком, який здобуває позитивну Божу відплату, необхідну винагороду. Який логічний зв’язок дає апостолові Павлові змогу тлумачити Бут. 15:6 через Пс. 32? Якщо прощення є еквівалентним до оправдання, і якщо прощення є наслідком Божого милосердя, то таким є і оправдання; і коли Бут. 15:6 каже, що факт увірування зараховано Авраамові за праведність, цей вірш також каже, що таке оправдання є цілком даровим. Так віра – це не діяння, котре вимагає пропорційної винагороди, відплати чи заробітку. Іншою перевагою Пс. 32 є те, що він особливо ефективний для показу того, що праведність завжди була результатом самої віри; цей псалом – про Давида, суб’єкта Мойсеєвого Закону, котрий визнає, що навіть для суб’єктів Закону помилування (а тому праведність) зараховано не на основі діл, а лише через благодать. Випадок Авраама дійсний для всіх євреїв і неєвреїв.
