Розділ 2:12-29

2:12-16 – Ключі для читання

(а) Композиція (в. 12 готує до того, що йде далі; див. табл. нижче).

(б) Вірші 14-15 говорять про природне одкровення (етичне за природою), але ця ідея не походить від апостола Павла; він зображає ідеї, виражені в юдаїзмі його часу (пор. Філон). Поза тим ці вірші є нормальним відростком Рим. 1:20 і далі (якщо можна пізнати Бога, чому ж тоді не можна пізнати Божу волю?).

(в) Категорія добрих людей має подвійну функцію:

(1) Богословську. Будучи справедливим суддею (пор. 2:5), Бог не може платити злом за добро. Чи міг би суддя, чиї винагороди та покарання є негативними a priori, бути достойним репутації справедливого? Суддя мусить спочатку розглянути вчинки тих, які приходять до нього чи неї, і стоять перед трибуналом (пор. 2:6). Тому апостол Павло зобов’язаний згадати про категорію добрих людей, щоби підкреслити справедливість Бога, як судді у винесенні рішень і призначенні їхнього виконання. Важливим є не те, що є принаймні хтось, хто чинить добро, тому що навіть, якби не знайшлося жодного, це не змінило би Боже правило, а саме: винагороджувати доброчесних і карати грішних. Так ми робимо крок уперед у представленні Бога, справедливого судді: Божа справедливість не проявляється виключно в покаранні людей згідно зі ступенем їхньої відмови визнавати Бога; вона служить передовсім тому, щоб повідомляти про власні якості Бога (непідкупність, слава) тим, хто чинить добро.

(2) Сотеріологічну: Існування групи добрих людей (пор. 2:10) має іншу функцію, а саме продовження вирівнювання об’єктів Божого правосуддя; інакше кажучи, досягти рівного оправдання для єврея та неєврея. Чи є це насправді мислимо, що грецькі чоловіки могли, власне, бути обрізаними, а юдейські чоловіки – необрізаними, і що Бог таким чином винагороджував/карав юдея так, наче він є поганином, і поганина – так, наче він є юдеєм? У позитивній відповіді, поданій у Рим. 2, апостол не створює абсолютну інновацію; він у свій власний спосіб адаптує теми, котрі можна знайти в багатьох єврейських авторів того періоду. Вони зображають безперервну дискусію про єврейську ідентичність. Так апостол Павло відкидає різницю між юдеєм і поганином саме в тій точці, де євреї його часу брали під сумнів межі її застосовності.

Таким чином, група тих, хто чинить добро, є необхідним елементом в аргументі Рим. 1:18-3:20, адже вона дозволяє вирівняти або взяти під сумнів ідентичності й, у такий же спосіб, винагороди та покарання: якщо Бог є справедливим суддею, Він мусить розглядати вчинки і не бути враженим статусом і перевагами чи привілеями, які з нього випливають; Він Бог, Який знає серця всіх і, таким чином, є свідомим того, що, не належачи до народу завіту, люди однаково можуть бути обрізаними в серці.

(г) Словник Закону та його функція. Це перший раз, коли апостол Павло використовує слово «Закон» на позначення Мойсеєвого Закону, і, здається, цей Закон ділить людство на дві частини: там є ті, що «поза законом» (неєвреї), і ті, що «під законом» (юдеї). Апостол Павло пригадує релігійний поділ у світі, яким його бачить юдей: із одного боку, народ завіту, з іншого – погани. Якщо Павло й не говорив про Мойсеїв Закон раніше, безсумнівно, то це тому, що ті, хто не підвладні йому, можуть чинити добро і зло, не знаючи його приписів; він не диктує Божу відплату – чи позитивну, чи негативну – для всіх людей, а лише для юдеїв.

(д) У вірші 13 («виконавці Закону виправдані будуть») апостол робить заяву, що суперечить його звичним твердженням, згідно з якими не діла закону роблять людину справедливою (пор. 3:20 і 7:7-23). Але він жодним чином не суперечить самому собі, адже в Рим. 2, мусимо повторити, ті категорії, які він використовує, (поки що) не є його власними.

2:17-24 – Єврейська ідентичність

Апострофа («Ось ти звешся юдеєм…») є одним із кількох елементів античної діятриби, яку можна виявити у в. 17-24, і яка також включає такі речі, як докір, обвинувачення та перелік пороків. Тож ми можемо з упевненістю визначити функцію цього уривка: апостол Павло не бажає ні образити юдеїв, до яких звертається (хоча, звісно ж, він промовляє до вигаданих людей), ні засудити їх. Він узагалі не згадує про майбутню та неминучу Божу відплату. Якою ж тоді є його мета? Вона педагогічна. Через апострофу він хоче пробудити тих серед юдеїв, які жили в протиріччі із Законом, щоби згодом (у в. 25-29) він міг відкрити їм очі перед складністю категорій, які, як вони вважали, були такими простими та зрозумілими. Так апостол Павло досягнув мети, якої прагнув, а саме, питання статусу євреїв, що становить їхню ідентичність.

2:17-24 – Ключі для читання

(а) Ця одиниця складається з двох частин: в. 17-20 (припущення адресата) і в. 21-24 (реальність, яка є досить відмінною):

• α 17-18: позитивні стосунки юдеїв із Богом (за допомогою Закону)
• β 19-20: позитивні стосунки юдеїв із поганами (учитель, провідник, світло)
• β’ 21-22: протиріччя (не навчати себе самого)
• α’ 23-24: протиріччя (зневажання Бога)

(б) Мойсеїв Закон має вирішальну роль. Він представлений не як список заборон, джерело страху чи інструмент Божого осуду, як у Рим. 2:12, а як верховне світло і доброта, вираження Божої волі – коротко кажучи, як щось таке, що уможливлює юдеям пізнання Бога. Він визначає покликання юдея, яким є коритися волі Божій і, таким чином, бути відповідальним за решту людства.

(в) Категорія юдея як грішника. Апостол Павло наголошує на смертних гріхах, адже вони практично роблять юдея, який їх коїть, поганином, а тому грішником. Але чи є ці звинувачення доречними? Чи це правда, що юдеї зайшли настільки далеко, що чинять святокрадство (2:22)? Дехто вважає, що цей вірш потрібно сприймати образно, і що апостол Павло критикує ідолопоклонницьку прихильність народу Ізраїлю до Тори. Проте таке тлумачення необґрунтоване. Апостол Павло робить алюзію на реальні випадки, як такий, що описано в 2Мак. 13:6-8, де Менелая, єврея і навіть первосвященика, звинувачено в цьому нечестивому вчинку. Та він не має наміру сказати, що всі євреї здійснили чи досі здійснюють такі вчинки: те, що деякі з них були в такій ситуації, надзвичайно підходить для цілі апостола Павла, а нею є показати, що єврейська ідентичність зникає при здійсненні таких учинків, і, як наслідок, вступає в силу Божа відплата.

2:25-29 – Межі поставлено під питання

У той час, як вірші 17-24 наполягали на чіткій ідентичності єврея, у в. 25-29 апостол Павло робить усі відмінності та межі плинними. Не потрібно бути схвильованими через мову обрізання та необрізання, котра позначає різницю між євреями та неєвреями, і яку використовує апостол Павло, підтримуючи, як і пророки, ідею обрізання серця як критерію справедливости. Відтепер він може заявляти, що Бог буде винагороджувати грека так само як юдея, і навпаки, оскільки, якщо грек має обрізане серце, а юдей – необрізане, Бог, будучи неупередженим, буде ставитися до юдея як до поганина, а до поганина – як до юдея.

Зміст