Послання до римлян 2 – Композиція
| А (2:1-8) | А’ (2:17-24) | |
| апострофа | хто б ти не був | ти звешся юдеєм |
| звертання | негативне: кого судиш? іншого | позитивне: де шукаєш слави? у собі |
| протиріччя | у чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш: чиниш бо те саме, що судиш | іншого навчаєш, себе самого не вчиш! Проповідуєш не красти, а сам крадеш! (3х) |
| зневажання Бога | не знаючи, що Божа добрість провадить тебе | Бога зневажаєш |
| використання Писань | в. 6: алюзія на Пс. 61 [62]:13[13] | в. 24 цитує Іс. 52:5 |
| Б (2:9-16) | Б’ (2:25-29) | |
| ідентичність | юдей перше, потім грек | юдей, що є ним назовні; юдей у скритості |
| Закон | поза законом/під законом; виконують те, що законне | виконувати і пильнувати Закон |
| напис; серце | написане в їхніх серцях | обрізання серця – за духом, не за буквою |
| чого бажає Бог | Бог судитиме тайні вчинки | похвала… від Бога |
Двічі апостол кидає виклик особі, котра мала б бути заскочена в цих протиріччях, щоб виявити їх (А та А’) і вказати на наслідки (Б та Б’). Такі паралелізми дають нам змогу краще зрозуміти траєкторію аргументації в Рим. 2. Аж до Рим. 2:16 ідентичності груп залишаються незмінними; поки що вони не відокремлені та не деконструйовані; пізніше апостол Павло переходить до показу того, що виокремлені категорії юдеїв і греків є не такими вже й незмінними, як можна подумати: справжній юдей – не той, кого ми вважаємо юдеєм, а поганин, чиє серце обрізане, і той, хто є юдеєм у скритості, а ті, що обрізані на тілі, можуть бути необрізаними в серцях. Павло навмисно встановлює проміжну стадію між ідолопоклонниками в главі 1 і невірними юдеями з Рим. 2:17-24; це дає йому змогу проголосити принципи Божого карального правосуддя.
Послання до римлян 2 – Функція в аргументі
Чи апостол Павло, як часто вважають, стигматизував основний гріх юдеїв (ідолопоклонство), що, таким чином, поміщає їх у таке ж (безнадійне) становище, як і в поган? Якби роль Рим. 2 була такою, ми зробили би правильний висновок: «Павлова аргументація на користь універсальної гріховності, як вона сформульована в Рим. 1:18-2:29, не є переконливою; вона є внутрішньо непослідовною та спирається на грубе перебільшення» (Sanders. Paul, the Law, and the Jewish People, 125). Проте, апостол ніколи не казав, що тут він має на увазі всіх юдеїв, а особливо вірних і набожних юдеїв; якби такі розглядалися, його аргумент направду не влучив би в ціль. Мета Рим. 2 – привести його читачів до єдиного критерію, який визначає, хто є справедливим, а саме – обрізання серця (яке не призначено для юдеїв), адже, бувши неупередженим, Бог не може брати до уваги щось інше, крім цього.
2:1-16 – Ключі для читання
(а) Чому в Рим. 1 апостол Павло не кинув виклик людям, які чинять зло і задоволені собою, як він це робить у Рим. 2 з тими, що суперечать самі собі? Бо він хоче привести своїх читачів у людське серце, де знаходять свій дім суперечності й необрізання; тому що Бог надає перевагу обрізанню серця.
(б) Апостол Павло не каже, що всі люди суперечать самі собі.
(в) Функція цих віршів – оголосити критерії, за якими здійснюється і буде здійснюватися Божа відплата, і тоді (в. 17-29) – стерти межі між євреєм і неєвреєм перед лицем тої ж Божої відплати, котра базується на ділах (Рим. 2:6-10,13,15а) і неупередженості (пор. Рим. 2:11).
(г) На цей момент в аргументі апостол Павло вже виконує певне вирівнювання: з одного боку, немає тих, які пізнають волю Божу, бо вони мають Мойсеїв Закон, з іншого, тих, які не знають його. Завдяки своїй свідомості людські істоти мають ідею справедливости. Ця думка дуже важлива для аргументу, адже вона дає апостолу Павлові змогу підтвердити, що обрізання серця не є чимось, що належить лише юдеям, а тому межа між євреєм і неєвреєм є більш гнучкою, ніж можна подумати.
2:1-16 – Біблійне та єврейське тло
Ніщо, чи майже ніщо, у цих віршах не є Павловим, і небезпідставно: апостол просувається саме за допомогою біблійних принципів, як їх тлумачить міжзавітний юдаїзм. Парадоксально, та ці принципи дають йому змогу зробити висновок про плинність меж поділів: Бог не здійснює Свого правосуддя, йдучи за зовнішніми категоріями (фізичне обрізання чи необрізання), а зважаючи на діла й обрізання серця.
в. 4 – Божа довготерпеливість і поблажливість у світлі покаяння (Сир. 18:10-14; Муд. 11:23; 12:10,19; 15:1; 2Езр. 7:132-139).
в. 5а – твердість серця (Втор. 9:27; 31:27, і так далі; 1QS 1.6; 2. 14-18; CD 2. 17-20; 3. 4-12).
в. 5б – скарб на небі як наслідок учинків (2Езр. 7:75-77; 8:33-36; 9:7; 2Bar 14, 12-13; 24, 1; 44, 14; Ps Sol 9, 5; у НЗ, пор. Мт. 6:19 і далі та паралелі).
в. 5в – «день гніву»: Соф. 1:15,18; 2:3; TLev 3, 3; Езр. 7:38-44 і т. д.; Об. 6:17.
в. 6 – Бог віддасть кожному за його вчинками (Єр. 17:9-10; Пс. 61 [62]:13[12]; Пр. 24:12; Йов. 34:11; Сир. 16:14; Aboth 3. 15 [у НЗ, пор. Мт. 16:27; Об. 2:23]; АрАbr 28. 2. Див. також єврейські тексти, ближчі до НЗ ери, як-от Тов. 4:9-11; 2Мак. 7:9; 4Масс 17:11-12; Ps Sol 9, 3-5. Не слід забувати, що ті, хто моляться в Біблії, просять Бога відплачувати грішним за їхніми ділами: Пс. 27[28]:4; відімстити за вірних і винагородити їх за їхніми добрими ділами. Мабуть, у Рим. 1-3 контекстом виступає Божа справедливість, на чию виразну й остаточну маніфестацію нетерпляче очікують),
в. 7,10 – щодо «слава і честь», порівняйте традиційні формули у єврейській літургії, котрі перейняли ранні християни (1Пет. 1:7; 2Пет. 1:17; Об. 4:9-11; 5:12-13; 21:26; таке парування часто знаходимо в Септуагінті та еліністичній літературі),
в. 9а – недоля та утиск (Втор. 28:53 і далі; Іс. 8:22; в апостола Павла, Рим. 8:35; 2Кор. 6:4).
в. 11 – твердження про Божу неупередженість повторюється часто (1Сам. 16:7; 2Хр. 19:6-7; Втор. 10:17; Йов. 34:19; Пр. 18:5; 24:23-25; 28:21; Пс. 82:1-4; Мал. 2:9. Щодо неупередженості судді, див. Іс. 23:6-8; Лев. 19:15; Втор. 1:17; 10:17; 16:19; 28:50 і т. д. Майбутній цар, якого проголошує Ісая, не судитиме ні за зовнішністю, ні на основі чуток: Іс. 11:3. У второканонічних книгах і псевдоепіграфах, див. Сир. 4:22,27; 35:12-18; Муд. 6:7; TJob 4:7-9; 43:13; 1Езр. 4:39; Jub 5:12-16; 21:3-5; Ps Sol 2:15-18; 2:32-35; 2Bar 13:8-12; 44:2-4; Ant. Bibi. 20:3-4; 1Enoch 63:8-9; у НЗ, Дії 10:34; 15:8-9; Як. 2:1. 9; 1Пет. 1:17. Стосовно Ісуса: Мт. 22:16 = Мр. 12:14 = Лк. 20:21. У посланнях апостола Павла: Гал. 2:6; Кол. 3:25; Еф. 6:9).
Зауважуємо, що аксіома Божої неупереджености як така не виключає різноманітних винагород і покарань для євреїв і неєвреїв, але вона змушує їх опиратися на глибшу релігійну ідентичність, яку визначено як обрізання серця. Неупередженість і знання серця (того, що не є видимим) невіддільні (пор. Рим. 2:11,16, але набагато раніше в 1Сам. 16:7). Таким чином. Бог бачить і святість, і гріховність усередині. Така аксіома уможливлює появу певної кількості різноманітних контрастів: «очевидний» на противагу «прихованому», «неправдивий» на противагу «правдивому». Неупередженість – це те, що відрізняє Бога від людей (які нездатні на неупередженість і схильні до корупції) (пор. 1Сам. 16:7; 2Хр. 19:6-7). Оскільки Бог бачить серце (тому є неупередженим), Він є справедливим суддею, Який призначає винагороди та покарання, віддаючи кожному за його вчинками (Єр. 17:10; Пр. 24:12). Неупередженість робить Бога близьким до тих, хто не має ні захисту, ні статусу (пор. Втор. 1:16-17). Божественна неупередженість не є тим же, що й егалітарна нейтральність: наново встановити правосуддя означає, перш за все, направити переступ (незалежно від наміру, з яким він був учинений) і захищати слабких, тих, чиї права розтоптано.
в. 15а – закон, написаний у наших серцях. Nomos agraphos, написаний на серці, є темою, що добре відома в стоїцизмі та неоплатонізмі. Проте, у рабинських писаннях немає нічого про закон, написаний на серцях поган; натомість, закон написано в серцях ізраїльтян, згідно з обіцянками Єр. 31:33 (38:33 у Септуагінті). Згідно з деякими коментарями. Втор. 30:14 виступає тлом Рим. 2:14-15.
в. 16 – лише Бог знає людське серце (1Сам. 16:7; 1Цар. 8:39; Єр. 11:20; 12:3; 17:10 [зауважте зв’язок між знанням сердець і справедливою відплатою; те ж стосується і Єр. 20:12; Пс. 7:10[9]; 16[17]:3; 43[44]:22[21]; 63 [64]:7-8[6]; 138[139]:23; Пр. 15:11; 17:3; 21:2; 24:12).
