Відправна точка та її труднощі
1) Запитання
Перша частина, від Рим. 1:18 до 4:25, безсумнівно, створює найбільше труднощів, тож саме тому заслуговує найпильнішої уваги. Вступом до неї є дві низки питань – одна стосується способу, яким апостол Павло представляє Євангеліє, інша – послідовности його аргументів.
І. Спосіб представлення Євангелія: Влада Божа
Якщо Євангеліє, добра новина, є Христос, як сказано в exordium послання (Рим. 1:3-9), чому ж тоді перші чотири глави не є головно христологічними за природою?
Якщо Євангеліє є найкращим вираженням Божого милосердя, прощення та співчуття, то чи може першим словом цього Євангелія бути Божий гнів або відплата супроти непокірливих створінь (Рим. 1:18-32)? Апостол Павло тільки-но сказав, що через Євангеліє повністю виявляється Божа справедливість, і він без переходу продовжує говорити про Божий гнів. Чи означає це, що гнів також є першим словом, коли йдеться про Божу справедливість?
Чи обов’язково розпочинати, спонукаючи людей у страху покаятися, щоби пізніше змусити їх бажати милости та Божого прощення? Більшість людських істот визнають свій гріх (тоді Рим. 1:18-21 буде спробою переконати їх у ньому) перед тим, як вони почують проголошення Євангелія (Рим. 3:21-31)? І чи вимагає Бог приниження, страху чи каяття створінь, щоби продемонструвати велич Своєї милості?
ІІ. Саме логіка цієї частини створює найбільше труднощів
Усе починається з того (у Рим. 1:18-3:20), що апостол Павло не бере під сумнів роль Мойсеєвого Закону; Закон дозволяє йому формулювати деякі принципи, на основі яких Павло підкреслюватиме компоненти Божої справедливости. Проте, починаючи з Рим. 3:21, автор чітко стверджує протилежне: що цю саму Божу справедливість було маніфестовано без Закону. Чому б то Бог вирішив маніфестувати Свою справедливість незалежно від Закону, який було дано саме для цього?
2) Деякі відповіді
Хоча перша частина Послання до римлян (особливо 1:18-3:2) починається радше з розвитку теми Божого гніву, а не універсального милосердя, це здебільшого відбувається для того, щоби протистояти попередньому запереченню, котре походить від деяких єврейських опонентів апостола Павла. Якби апостол Павло розпочав із твердження, що «Бо всі згрішили але … дарма виправдуються Його [Божою] благодаттю» (пор. Рим. 3:23-24), то релігійний юдей точно підписався би під цим, водночас додаючи, що милосердне оправдання не є чимось поза Мойсеєвою системою і навіть є невіддільним від неї. Боже прощення та благодать не звільняють вірних від обов’язку докладати всіх зусиль, щоби сповнювати заповіді Закону. Для юдея праведність поза Законом Мойсея – незалежно від його заповідей, покаянних практик і надолуження провин – неможлива. На твердження апостола Павла про те, що «без Закону, правда Божа з’явилась» (Рим. 3:21) – юдей відповів би, що це могло би справджуватися щодо неєвреїв, які не підвладні Мойсеєвому Закону, в усякому разі юдеї не можуть уважатися вільними стосовно Закону, якому Бог наказав їм коритися, якщо бажають жити (Лев. 18:5, пор. Рим. 10:4). Сам апостол Павло надто добре знав юдаїзм, аби не знати, що діла невіддільні від віри й нею спричинені. У Рим. 4 він також вказує, що юдеї є такими ж правдивими спадкоємцями та дітьми Авраама, як і ті, які вірять (пор. Рим. 4:11-12). У той самий час він визнає їхню першість («перше юдей»), адже їхню обраність не можна ні заперечити, ні забути. Так без вагань підтвердивши, що спосіб прощення й оправдання є однаковим для всіх (як для євреїв, так і для неєвреїв) і, що сама лише віра в Ісуса є достатньою, апостол Павло міг би зробити недійсним увесь свій аргумент саме для того народу, на який він був спрямований – набожних юдеїв. Спочатку він мав показати, що оправдання буде однаковим для всіх без винятку, що юдеї та греки в однаковому становищі перед лицем Божої справедливости й відплати. Почнемо з того, чому Бог має оправдовувати кожного в однаковий спосіб, чи за ділами Закону, чи за вірою? Як апостол Павло міг показати, що оправдання буде однаковим для всіх, якщо не на основі принципів тих, хто не міг прийняти його – власних єдиновірців (пор. Рим. 1-2)?
Таким чином, у Рим. 1-3 апостол Павло не намагається пробудити сонливе людство, щоби показати йому вагу його гріха і підвести до осоромлення та покаяння, готуючи його отримати послання Євангелія милосердя, а натомість він хоче показати, що оправдання має діяти в однаковий спосіб для всіх. І він робить це, починаючи з репризи біблійних і єврейських ідей про Боже каральне правосуддя.
