Послання до римлян (Рим.) справедливо вважають одним із найбільш значущих писань з апостольського періоду. Направду, для Лютера воно було найвищим свідком Євангелія милосердя та спасення в Ісусі Христі. У наступні століття після Лютера Послання до римлян безсумнівно було книгою НЗ, яка слугувала причиною найжвавіших дискусій і полеміки між Церквами, адже воно влучає в самісіньке серце їхньої ідентичности. Сьогодні відмінності зменшились, але ставки, без сумніву, такі ж високі, бо саму зв’язність поглядів апостола Павла – щодо Мойсеєвого Закону, Ізраїлю та його історичної ролі, оправдання залежно чи незалежно від діянь, і так далі – поставлено під сумнів, як ми це побачимо. Жоден коментар не може нехтувати цими дискусіями, навіть якщо важко належно їх представити. Оскільки визначення причин насправді прирівнюється до висвітлення багатих, але складних писань апостола Павла, вже не можливо читати це послання, не беручи до уваги численні та різноманітні літературні техніки, застосовані в його композиції. Коротко кажучи, ми мусимо уникати того, щоб одразу ж кидатися в богословське читання, аби не змусити апостола Павла казати протилежне до того, що він каже насправді.
Деякі застереження необхідні, якщо ми маємо оцінити красу цього натхненного писання.
Загальні характеристики
Жанр і композиція Послання до римлян
Послання до римлян дотримується кількох композиційних моделей. Як і всяке інше послання, воно починається зі звертання (praescriptum, 1:1-7), закінчується прощанням (postscriptum, 15:33), подає певні новини (15:17-32), розширює привітання (глава 16) і підтримує діялогічний тон у вираженні бажань, прохань і благань (глави 12-15). Але воно також містить і досить довгі теоретичні аргументи, котрі належать до жанру дискурсивної риторики. Кожна аргументативна одиниця, загалом, складається з propositio (твердження, що апостол Павло намагатиметься визначити, пояснити, обґрунтувати чи виправдати) і probatio, де міститься один чи більше прикладів (7:1-4; 11:16-24), ентимема (вид силогізму, 6:5-10), принципи (2:6,11; 6:7,10), посилання на Писання (3:4,10-18; 9:6-29). Аргументативна структура Послання до римлян також є стратифікованою, адже її одиниці згруповано в частини й підрозділи, які можна показати в табличній формі:
| Частина | Підрозділи | Малі одиниці |
| PROPOSITIO – PROBATIO | (sub)propositio/ probatio | (sub)propositio/probatio
(sub)propositio/probatio |
| (sub)propositio/ probatio | (sub)propositio/probatio
(sub)propositio/probatio |
Якщо ми хочемо знати, що хоче продемонструвати апостол Павло та як він це робить, то мусимо дослідити propositiones у кожній із малих аргументативних одиниць і частин. Принципова propositio не усуває другорядних тез чи propositiones (латинською subpropositiones), які її пояснюють, певним чином застосовуючи принцип і дозволяючи аргументації апостола Павла точніше себе визначати, коли вона просувається вперед, і розвиватися на низці стадій, які можна досить легко виявити. Послання до римлян також набуває свого загального формату з дискурсивної риторики: ми зауважуємо наявність прологу (exordium) й епілогу (peroratio). Нарешті, апостол Павло також використовує ще один принцип композиції, а саме паралелізм, який поєднує з епістолярними та дискурсивними жанрами й у малих одиницях, й у більших – так, щоб на певному рівні одиниці зорганізовувалися в складну композицію у формі АБА’ (дивіться далі про композицію Рим. 5-8; 9-11; 9:6-29).
Якщо ми поєднаємо різні принципи композиції, то просування Послання до римлян матиме такий вигляд:
- Звертання: 1:1-7
- Exordium: 1:8-17
закінчується propositio в 1:16-17 (головна propositio)
(А) 1:18-4:25 Юдей і грек оправдані самою вірою
PROBATIO (Б) 5-8 Нове життя і надія хрещених
(В) 9-11 Ізраїль і погани: майбутнє Ізраїлю
- Благання: 12:1-15:13
- Заключна частина: 15:14-21
- Новини та заключне вітання: 15:22-33 + 16:1-27
Якщо Павлова аргументація в Посланні до римлян розвивається в одній манері від 1 до 8 глави, то гл. 9-11, здається, формують окреме групування, непрямо приєднане до того, що їм передує і що йде після них. Необхідно буде дослідити їхню функцію в аргументації.
Звернення уваги на композицію послання, особливо на єрархію propositiones, за допомогою якого можемо спостерігати за просуванням і артикуляцією різноманітних аргументів, дає нам змогу визначити, чи є тут головна тема, і якщо є, то яка вона. Направду, апостол Павло говорить про Євангеліє, Божу справедливість, оправдання самою вірою, безсилля Мойсеєвого Закону, обраність народу Ізраїлю, їхнє відкидання Євангелія та майбутнє спасення, та якщо ми не можемо побачити, як ці теми складаються воєдино, то не матимемо змоги розрізнити те, що хоче продемонструвати апостол Павло і як він це робить.
Рекомендації для першого читання Послання до римлян
(1) Згідно з тим, що ми тільки-но сказали про композицію послання, першим завданням читача Послання до римлян, можливо, мав би бути рух за аргументацією апостола, щоби визначити відповідні функції кожної одиниці – що вона має намір показати, які аргументи вона використовує тощо? Для цього можна скористатися ремарками щодо композиції, поданими на початку кожної частини (Рим. 1-4; 5-8; 9-11 і 12-15), а також підрозділів і різних аргументативних одиниць.
(2) Основною трудністю Послання до римлян є спосіб, яким розпочинається аргументація в Рим. 1:18-3:20. Щоб ознайомитись із важливістю цієї проблеми, можемо розпочати з читання вступу до Рим. 1-4. Чому апостол Павло починає з такого довгого обговорення Божого гніву? Чи ґрунтується Євангеліє чистого милосердя на проголошенні гніву й осуду? Поза тим, у цих перших главах є низка тверджень, які, здається, настільки суперечать звичній Павловій доктрині оправдання, що їх можна назвати незв’язними. Але таку думку можуть просувати лише ті коментатори, котрі незнайомі з риторичними фігурами, які використовував апостол. До того, як спитати, чи є твердження апостола Павла зв’язними, чи ні, потрібно взяти до уваги їхнє походження та функцію, адже в Рим. 1-3 апостол Павло вірно, крок за кроком, слідує принципам юдаїзму свого часу. До того, як безапеляційно декларувати, що твердження в цих главах несумісні з твердженнями в інших главах Послання до римлян і в інших посланнях, спершу мусимо спитати, чому апостол Павло вирішив розпочати свої роздуми з набожного юдея, що палко очікує на прихід Божої відплати грішникам. Інакше кажучи: ніколи не можна ізолювати окреме твердження апостола Павла від контексту, у межах якого воно має свою точну функцію.
(3) Ми запропонуємо ключі для читання кожної частини й підрозділу Послання до римлян, і наполегливо рекомендуємо, щоби читач розпочав із них, перед тим як сміливо ввійти в лабіринт думки апостола Павла.
(4) Читач мусить зауважити, що Павло в кожній одиниці чи підрозділі просувається точними і послідовними стадіями. Він починає із сильних тверджень (propositiones), які пояснює та уточнює крок за кроком (за допомогою ratio й різних видів аргументів). Це ж справджується і щодо основних тем, які він розвиває в ході послання. Дуже корисним для читача буде слідувати за кількома з цих ліній розвитку, спостерігаючи в кожному випадку, як протягом глави вони поступово набувають багатства і глибини. Ось такими є головні теми:
- Євангеліє: його зміст, дія, ціль та адресати.
- Божественна справедливість і її складові: зв’язки між гнівом і справедливістю, справедливістю й милосердям, справедливістю й вибором.
- Життя і вчинки вірної людини, її праведність: від оправдання до спасення; оправдання та моральність; вірна людина і заповіді Мойсеєвого Закону.
- Мойсеїв Закон: його функція та зв’язок із гріхом і спасенням, Ісус Христос і Закон.
