Усі структурні елементи еліністичного листа (які описано раніше) можна також знайти в посланнях апостола Павла. Однак він розширює кожен елемент, тому його послання (крім Послання до Филимона) неодноразово є такими ж довгими, як і звичне приватне спілкування. Послання апостола Павла починаються з його імени, а часом – з імен одного чи більше товаришів. Здається, ці додаткові особи слугують співпідписантами документа; існує мала ймовірність, що вони насправді брали участь у його створенні. Апостол Павло доповнював своє ім’я додатковими окресленнями, майстерно наголошуючи на тій грані його особистости, яка, як він уважав, була доречною для поточного послання (найпомітніше це в Рим. 1:1-6). У схожий спосіб було видозмінено і позначення адресатів. Тоді замість chairein («привіт») він використовував християнський термін charis («благодать» – зауважте гру слів) і додавав єврейське вітання «мир».
Тоді апостол Павло розвинув «побажання здоров’я» у звичайному листі в унікальну ознаку, «Павлову подяку», котру знаходимо в усіх його посланнях, за винятком Послання до галатів (і Другого послання до коринтян 10-13?). Він встановлював або наново встановлював особисті стосунки зі своїми адресатами, пригадуючи перед Богом (тобто, у молитві) їхні чесноти й минулі успіхи. Крім того, у ці люб’язні вступи він уплітав слова, котрі позначають основні теми послання, що йтиме далі. Тому ця частина не лише заглядає в минуле, а й слугує вступом до справ, які будуть обговорюватися тепер. Цей звичай апостола Павла показує, наскільки повно він тримав зміст кожного послання в умі, коли починав його диктувати. (У Посланні до галатів натомість він використав «іронічний докір», щоб надати гнівному посланню відповідного тону.)
«Основна частина» послання різниться структурою залежно від складності повідомлення, яке буде передаватися. Теми, котрі будуть обговорюватися, вводяться за допомогою формули «розкриття», як-от: «Не хочу ж, щоб ви не знали, браття…» (Рим. 1:13; 11:25; 1Кор. 10:1; 12:1; 2Кор. 1:8; 1Сол. 4:13), для нової інформації, або «Хіба ви не знаєте, що…» (Рим. 6:16; 1Кор. 3:16; 5:6; 6:2-3; 6:9,15-16,19; 9:13,24), щоби пригадати вже відому інформацію. Також зауважте, як часто апостол Павло використовував кличний відмінок, щоб дати сигнал про перехід.
Заключна частина послання вказує на майбутнє. Вона часто починається з формули «прохання», як-от: «Тож благаю вас, браття…» (Рим. 12:1; 15:30; 16:17; 1Кор. 16:15; 1Сол. 4:10; 5:14). Ця частина містить етичний матеріял, щодо майбутньої поведінки адресатів апостола Павла. Тут (здебільшого) знаходимо плани подорожей Павла та його співробітників (Рим. 15:22-32; 1Кор. 4:17-21; 16:1-11; 2Кор. 8:16-24; 9:5; 12:14-13:2; Еф. 6:21-22; Фил. 2:19-30; 4:15-18; Кол. 4:7-9; 1Сол. 2:17-3:6; Филим. 12; 22). Далі йдуть привіти від (або до) окремих осіб (Рим. 16:1-24; 1Кор. 16:15-20а; Фил. 4:21-22; Кол. 4:10-17), благословення миру (Рим. 16:20а; 2Кор. 13:11; Еф. 6:23; 1Сол. 5:23-24; 2Сол. 3:16) і/або святий цілунок (1Кор. 16:20б; 2Кор. 13:12; 1Сол. 5:26) та власноручний підпис, про який уже йшлося. Останній апостол Павло використовував, щоб майстерно підкреслити основне значення всього послання (особливо в Гал. 6:11-17; зауважте й подвійне посилання на «любов» у 1Кор. 16:21-23). Тоді апостол Павло закінчував словом «благодать» (Рим. 16:20б; 1Кор. 16:23; 2Кор. 13:13; Гал. 6:18; Еф. 6:24; Фил. 4:23; Кол. 4:18б; 1Сол. 5:28; 2Сол. 3:18; Филим. 25). Зауважте, що його послання починаються «благодать і мир», а закінчуються «мир» і «благодать».
Це останнє спостереження стосується риторичної фігури А – Б/Б’ – А’, або «хіязму» – схеми, яку ми часто знаходимо в посланнях апостола Павла, і це може підтвердити кожен читач, навіть у перекладі. Прикладом є послідовність «могутність – мудрість/немудрість – немічність» у 1Кор. 1:24б-25 й багато інших. Апостол Павло міг також вражаюче розширити цю схему: А – Б – В – Г…/…Г – В’– Б’ – А’. Одним із багатьох прикладів є 1Сол. 4:13-18; зауважте, як Павло закінчив там, де й почав. Увесь уривок 1Кор. 1:18-25, який містить уже згаданий приклад, сам по собі є високо структурованим; таким же є і 1Кор. 9:19-23. Далі апостол Павло міг у схемах балансувати цілими блоками текстів. Прикладом Павлової форми «сонати», тобто А – Б – А’, є Перше послання до коринтян 8-9-10 і 12-13-14, де третя глава в обох випадках повертається до теми першого після відносного відступу в другій. Такий тип організації приносив користь і апостолові Павлові, коли він організовував власні думки, і його слухачам, коли ті слухали його послання. Читач, який шукає структуру, читаючи апостола Павла, досягне нового рівня розуміння.
