18:1-17 – Суперечки та звинувачення
З Атен Павло вирушає до Коринту, великого торгівельного міста, що славилось багатством і розкішшю, столиці провінції Ахая. Тут він об’єднує зусилля з Акилою та Прискиллою, які щойно прибули з Італії. Лука пов’язує їхнє повернення з Італії з вигнанням «усіх юдеїв» (насправді йдеться лише про деяких) із Риму в часи правління імператора Клавдія, подією, що могла відбутися в 41 р. (вв. 1-3).
Автор показує Павла під час диспуту в синагозі, де до нього нарешті приєднуються Сила й Тимофій, що прийшли з Македонії (вв. 4-5; пор. 17:15). Він натикається на рішучий спротив і зворушено проголошує жестом невизнання своєї відповідальности за те, що їхня кров впаде на їхні голови, і що твердить, він очищений від цього (пор. Єз. 33:1-9). Павло говорить, що він вирушить до поган, і йде, щоб зупинитися в домі «богобійного» (вв. 6-7). Незважаючи на вороже ставлення в деяких синагогах, ми дізнаємося, що Крисп, голова синагоги, і його дім увірували (пор. 1Кор. 1:14), а також багато інших увірували та прийняли хрещення (в. 8). Павло бачить видіння вночі й залишається в Коринті протягом наступних вісімнадцяти місяців (вв. 9-11).
Один епізод у Коринті, про який ми дізнаємося детальніше, стався, «коли Галліон був в Ахаї проконсулом» (вв. 12-17). Галліон – знана історична постать, брат філософа Сенеки, проконсул Ахаї, про що йдеться у вв. 51-52. Павлові опоненти серед юдеїв звинувачують його в тому, що він намагається переконати людей служити Богові всупереч закону, і вони сподіваються, що Галліон вважатиме це злочином чи негідною поведінкою. Однак проконсул, демонструючи презирливе ставлення до юдеїв (звичайно, у тому числі й до Павла), притаманне для римського аристократа, відмовляється звертати увагу на суперечки «про слово та ймення й Закон ваш» і виганяє їх геть із суду. При цьому обвинувачувані Павла схопили Состена, голову синагоги, й вимістили всю злість на ньому.
18:18-23 – Павло повертається до Антіохії
Настав час для Павла вирушити з Коринту до Сирії. Отже, він вирушає морем разом із Прискиллою та Акилою з порту Кенхреї на Егейському морі, вперше постригши собі голову на знак обітниці (в. 18). По дорозі він заходить до Ефесу, де його диспути в синагозі викликають позитивну реакцію юдейської спільноти, і отримує запрошення залишитися на довше. Павло відмовляється, але обіцяє повернутися (вв. 19-21; західний текст підкреслює, що Павло хоче бути в Єрусалимі на свято, що надходило [П’ятдесятниця, пор. 20:16], а Прискилла та Акила залишаються в Ефесі. З Ефесу він відпливає до Кесарії, піднімається до Єрусалима й вітає Церкву, а відтак повертається до Антіохії (в. 22).
* * *
У Діях 18:23-21:17 автор описує третю місіонерську подорож Павла. Фактично йдеться переважно про діяльність Павла в Ефесі (19:1-40) – одному з найважливіших міст на сході Римської імперії, де Павло провів загалом майже три роки (пор. 19:10 та 20:31). Ми знаємо, що Павло раніше вже здійснив візит до Ефесу (пор. 18:19-21), тому можливо, що в гл. 19 Лука наводить матеріял, який спершу стосувався кількох різних періодів.
18:23-28 – Аполлос
У 18:23 та 19:1 автор стисло описує подорож Павла по суші до Ефесу. Ці два вірші обрамлюють проміжний епізод (18:24-28), в якому йдеться про Аполлоса, чиє ім’я кілька разів згадане в посланнях Павла (1Кор. 3:4-6; 16:12; Тит. 3:13). Ми спершу дізнаємося, що Аполлос – це юдей з Олександрії, чоловік освічений, красномовний і «сильний в Писанні», а отже, здатен тлумачити його правдиве «духовне» значення. Аполлос здобув належне знання і був спроможний пояснювати Слово Боже, «палаючи духом», бесідував і «про Господа пильно навчав», про що довідався від симпатиків реформаторського руху Івана Христителя (знав про «Іванове хрищення»). Прибувши в Ефес, він сміливо проповідує в синагозі, де його слухають Прискилла й Акила, які взяли його до себе і точніше виклали йому «дорогу Господню» (вв. 24-26). Коли пізніше Аполлос іде до Коринту, він здатен довести юдеям на основі Писання, що Ісус – Месія (вв. 27-28). Це було нове знання, яке він отримав від Прискилли та Акили, і завдяки цьому став не просто послідовником Ісуса і вчителем, а увірував в Ісуса Месію і відтепер проповідує Слово, яке отримав. Так само учні Ісуса по дорозі до Еммауса (Лк. 24:13-35) вважали, що Ісус був «пророком», аж поки не зрозуміли, що Писання стверджували про те, що Христові «це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу».
19:1-20 – Павло повертається до Ефесу
На цьому етапі Павло, ведений Святим Духом, повертається до Ефесу (в. 1), як засвідчує західний текст. Він запитує своїх учнів (чи, відповідно до олександрійського тексту, «учнів, яких зустрічає»), чи вони отримали Духа, коли увірували. Вони відповідають, що навіть не чули про Святого Духа – що не означає, що їм було невідомо про існування Божого Духа взагалі, але вони нічого не знали про харизматичні дари Святого Духа (в. 2). Так само як Аполлос, коли він прибув до Ефесу, вони вже отримали «Іванове хрищення» (вв. 3-4). Павло нагадує їм, що Іван Христитель говорив людям, щоб вони увірували в того, хто по ньому прийде, тобто в Ісуса. Очевидно, оскільки їх названо «учнями» (а не «учнями Івана»), вони вже отримали певні знання про Ісуса. Так чи інакше, відтепер потрібен наступний крок, тому, почувши слова Павла, «христились вони в Ім’я Господа Ісуса» (вв. 4-5). Тоді Павло поклав на них руки, і вони отримали дар говорити мовами й пророкувати (в. 6). Тут підкреслено подібність до першої П’ятдесятниці, особливо за допомогою ремарки про те, що їх було «чоловіка з дванадцять» (в. 7).
Павло ще раз приходить до синагоги, де протягом трьох місяців бесідує про «Боже царство». Ті, що виступають проти нього, злословлять «дорогу Господню» (пор. 18:26) перед тими, які перебувають поза межами синагоги, – а саме перед поганами. У відповідь на звинувачення з боку юдейських товаришів Павло змушений забрати своїх учнів із синагоги в громадське зібрання, відоме під назвою «школа Тирана», де він щодня проводить бесіди в полуденні години, як про це свідчить західний текст. Він провадив зазначену діяльність протягом двох років, як ми про це дізнаємося, і таким чином Слово Боже поширилося у всьому регіоні («Азії») як серед юдеїв, так і серед поган (вв. 8-10).
Павло також отримав репутацію чудотворця, і навіть тканина, що торкалася його тіла, набували цілющих властивостей (вв. 11-12; пор. Дії 5:15; 14:3; 1Кор. 2:4). Деякі мандрівні юдейські заклиначі виганяли духів «Ісусом, Якого Павло проповідує» (в. 13), незважаючи на те що одна спроба зробити так закінчилась дуже погано (вв. 14-16).
Маніфестація божественної сили справила велике враження на мешканців міста Ефес (в. 17). Одним із результатів була відмова від магічних ритуалів та спалення книг із заклинаннями, якими Ефес був зловісно відомий (вв. 18-19).
