Хвороба серця (Лк. 16:19-31)

Один чоловік був багатий.

Багатій мав важку ваду зору – далекозорість, до того ж високого ступеня. Не бачив Лазаря, вкритого струпами, який лежав у нього під самим носом – біля воріт палацу. Побачив його лише з дальшої перспективи – уже тоді, коли Лазар спочивав на лоні Авраама, а він сам страждав у пеклі. Дивовижна вада зору.

Насправді ж цей неповноцінний зір був лише зовнішнім проявом іншої недуги. У багатія було хворе серце – серце, не здатне відчувати зворушення, невразливе, закам’яніле. Страждав також на хронічний брак фантазії. Єдине, на що був спроможний, – це вдягати гарні шати та втішатися різними насолодами: «Зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував» (Лк. 16:19). Так можна жити день або два чи три, але щоб це стало стилем і метою цілого життя? То що тоді? Нудьга, порожнеча, нічого, абсолютно нічого – втрачене життя. Втрачене вже тут, на землі, хоча помітити це можна лише з перспективи смерти.

Маємо одне життя – починається на землі, але триває вічно. Можемо змарнувати, прогайнувати його, і тоді воно спливе, немов вода. Стережімося цього, вважаймо на наше серце й очі.

Тільки в такому разі відійдемо виправдані. «Кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться» (Лк. 18:14).

Попередній запис

Духовний двигун (Лк. 16:1-8)

Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла. Уміємо полагоджувати безліч різних речей: заправити машину, купити продукти, ... Читати далі

Наступний запис

Легко і важко (Лк. 17:1-6)

Додай Ти нам віри. Якщо хтось згрішить проти тебе – пробач. Якщо згрішить повторно – пробач. Якщо знову згрішить проти ... Читати далі