Розчина і гетто (Лк. 13:18-21)

Подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірки муки, аж поки все вкисне.

Якими мають бути стосунки і взаємні зв’язки між Церквою та світом? Це питання давнє, але й досі актуальне. З ним пов’язані різні ідеї: з одного боку – теократична держава, своєрідна фортеця, що перебуває в облозі, а з другого – союз між вівтарем і троном, світоглядна нейтральність. Дуже різні концепції. А яка ж із них правильна?

Сьогоднішнє Євангеліє прояснює це питання, порівнюючи Царство Боже із розчиною. Розчину кладуть у борошно, перемішують з ним – тоді розчинить усе тісто. Розчина не втратить своєї цінности, а навпаки, «заразить» собою ціле тісто.

Так само має бути й з Церквою. Церква повинна бути у світі. Має входити в цей світ, перемішуватися з ним, але ніколи не зраджувати власної ідентичности. Навпаки, Церква через свою присутність – свідчення – повинна дарувати цьому світові світло, зсередини преображувати його.

Ісус каже, що маємо бути розчиною, а ми часто перетворюємося на гетто.

Попередній запис

Усі, крім мене (Лк. 13:1-9)

Та коли не покаєтеся, то загинете всі так. Добре знаємо, що світ такий, який є. У ньому багато несправедливости, людських ... Читати далі

Наступний запис

Дешеве може стати дорогим (Лк. 13:22-30)

Силкуйтеся ввійти тісними ворітьми. Знайомий купив у крамниці черевики, сорочки, намет і все інше, чого потребував на час відпустки. Тішився, ... Читати далі